До 100-річчя заснування СК «Русь». Частина V. На зламі епох: як склалися долі «літаючих вчителів»
14.08.2025 - 17:13Продовжуємо знайомити читачів із історією легендарної команди нашого краю.
СК «Русь» перед грою з «Жиденіце», Брно, 06.09.1936
Верхній ряд зліва направо: Бендас, Кобзяр, Хома, Куруц, Радик, Іванчо, Бокшай
Нижній ряд: Суковський, Й.Криж, Крайняк, П.Криж
Були часи, коли гравці футбольної команди СК «Русь» буквально «купалися» в променях слави. Ще б пак. Починаючи з 1929 року, коли команда вперше здобула першість Підкарпатської Русі, цей титул підкорився гравцям шість разів поспіль. Двічі «Русь» виборювала звання чемпіона Словаччини (1933, 1936) і, зрештою, головним успіхом була участь у вищій державні лізі Чехословаччини сезону 1936/1937. «Літаючих вчителів» просто обожнювали вдячні вболівальники. Хто ж були ці скромні хлопці, які вправно змінювали елегантні костюми вчителів та урядовців на червоно-зелену футбольну форму та досягали небачених як для аматорів із Закарпаття успіхів?
Спробуємо намалювати портрет типового учасника команди СК «Русь» на прикладі гравця, який хоча й не здобув такої футбольної слави, як Бокшай, або ж не забив стільки м’ячів, як Йосип Криж, проте протягом багатьох років був невід’ємною частиною основного складу команди, створюючи разом з іншими колегами механізм, що практично не давав збоїв і приносив задоволення вболівальникам.
Знайомтеся – Андрій Бендас. Представник дуже відомої та інтелігентної закарпатської родини. Його дід Елек та батько Михайло були греко-католицькими священиками. До речі, незважаючи на таке спадкове сімейне, можна навіть сказати традиційне, професійне спрямування, Михайло Бендас увійшов і до історії закарпатського спорту, адже в 1891 році під час навчання в шостому класі ужгородській гімназії став найсильнішим з бігу на 150 метрів з бар’єрами на перших всеугорських учнівських іграх в Будапешті. Тобто Андрій Бендас мав від кого перейняти жагу до занять спортом. Народився Андрій в 1913 році і був наймолодшою дитиною в родині. Окрім нього батько Михайло та мати Маргіт (дівоче прізвище Сабо) виховували старших братів Бийла (нар. 1901), Іштвана (1903) та Михайла (1911), а також сестер Маргіт (1906) та Ірину (1908). Бийло був відомим юристом, а Іштван і Михайло, подібно до батька і діда, стали греко-католицькими священиками. До речі, Іштван (Стефан) Бендас був дуже визначною постаттю серед греко-католицької спільноти, мучеником за святу віру, каноніком та теологом-істориком. Ну, і щоб вже точно підкреслити вагу родини Бендас в тогочасному суспільстві, слід зазначити, що брат Андрія Михайло був одружений на Олені Манайло, родичці відомого художника Федора Манайла, а Іштван мав за дружину Марію з роду Бачинських.
Родина Михайла Бендаса
Тим часом Андрій вирішив стати вчителем. І паралельно ще з студентського віку почав займатися футболом в структурі СК «Русь», був вихованцем клубу. За основний склад команди дебютував весною 1930 року. Невисокого зросту, але кремезний в плечах правий півзахисник швидко став невід’ємною частиною «Русі». Відзначався врівноваженістю на полі, завжди мав план на гру і його дотримувався. Іноді бив здалеку по воротах суперника (заледве не зі своєї половини поля) і заставав зненацька голкіпера. Вмів також віддати хороший навіс до штрафної супротивника, який часто використовували партнери для результативного завершення атаки. А тепер уявімо, як же треба любити справу, якою займаєшся, і віддавати їй всього себе. Можливо, читачі пригадують історію голкіпера «Русі» Бокшая, який вчителював у Худльові, але тричі на тиждень їздив на велосипеді на тренування в Ужгород, а в неділю ще й на гру. Так от Андрій Бендас мешкав в Мукачеві, вчителював у Залужжі (тобто в протилежній від Ужгорода стороні), однак так само постійно добирався на тренування та ігри. І це в часи, коли не було звичних зараз маршруток і постійних рейсів.
Нагороди Андрія Бендаса, отримані в 1933 році за титул абсолютного чемпіона Словаччини
Природно, що Бендас брав безпосередню участь в найгучніших успіхах команди, тобто він був 5-разовим чемпіоном Підкарпатської Русі, дворазовим чемпіоном Словаччини та учасником державної ліги сезону 1936/1937.
Цікаво, що на той час Андрій вже виявляв ознаки симпатії до дівчини, яку звали Олена Полянська. Вона також була вчителькою. І от з кожної виїзної гри до коханої летіла листівка – чи то з Праги, чи то з Брна, чи з Братислави. І дуже часто на листівці ставили автографи всі члени команди і навіть Августин Лавришин – керівник футбольного відділення клубу.
Листівка з Брна, написана перед грою з «Жиденіце»
Зрештою Андрій та Олена одружилися і мали двох дітей – Марію (народилася в 1938 році) і Володимира (народився в 1939 році).
Документи для проїзду Андрія Бендаса та Олени Полянської
Здавалося б, історія з хепі-ендом, як і повинно було бути. Шанований вчитель з інтелігентної родини, розумний та благородний, відомий футболіст, хороший сім’янин, якого навіть теща характеризувала так, що «біля нього і корчага з вином могла скиснути». Але втрутилася друга світова війна. Спочатку вчителів до угорської армії не мобілізовували. І може так воно б і було, але втрутилися треті сили. Власне один зі старших братів Андрія мав суперечку через дівчину. І йому вирішили відомстити так, що за «наводкою» мобілізували молодшого брата. Про подальшу долю Андрія Бендаса його родина дізналася від вчителя математики з Верхнього Коропця Зеленка, який разом з Бендасом служив і якому пощастило повернутися з війни. Так от, Андрія спіткала смерть від інфекційної хвороби, яка поширилася між солдатів десь в лісах під Воронежом… Отак і закінчив свій земний шлях один з «літаючих вчителів». І хоча з тих пір минуло багато років, його нащадки ретельно зберігають нагороди та фотографії. І, до речі, його онук, теж Андрій, також досягав вершин в легкій атлетиці, як і колись Михайло Бендас.
Чи була ця історія долі Андрія Бендаса унікальна? Ні, на жаль, друга світова війна і черговий переділ кордонів торкнулися практично всієї зіркової команди «Русі». Подібно до Бендаса на війні помер Микола Шкіряк. Іван Товт та Йосип Криж, рятуючись від радянської окупації виїхали до Угорщини, Михайло Суковський та Василь Ковач до Словаччини, Павло Криж до Праги, а Володимир Кобзяр, Едмунд Іванчо та Юрій Хома зрештою опинилися у США. Юрій Крайняк та Василь Федак були репресовані радянською владою і провели багато років у таборах. Зрештою, тільки Василь Радик та Федір Куруц залишилися і уникнули переслідувань зі сторони нової влади. І, звісно, зірковий голкіпер Бокшай, проте він покинув «Русь» ще в 1937 році і став гравем празької «Славії».
Отже, 2 померли на війні, 8 були змушені втікати з країни, 2 репресовані і лише 3 змогли жити відносно нормальним життям. От така доля була в гравців легендарної команди…
Михайло РУЩАК,
історик закарпатського футболу
Автор висловлює вдячність родині Бендас, Івану Бачинському та співробітникам обласного краєзнавчого музею ім. Т.Легоцького Мар’яну Токарю та Михайлу Джахману за надані світлини та інформацію.
