20 жовтня в Ужгороді відбудеться прощання зі Степаном Селменським

«Степана Селменського на плаву тримали три кити: сім’я, робота та друзі» – заголовок до майбутньої книги Василя Гаджеги про нашого видатного земляка. Вибіркові спогади та архівні матеріали публікуємо сьогодні.

(22.10.1952 – 18.10.2026 рр.)

Невимовно боляче, коли відходить у засвіти людина, з якою ти творив історію крайового спорту протягом майже 40 років. Разом зі Степаном ми почали грати у футбол у 1984 році. Це була перша в Україні повноцінна команда, створена з працівників масмедіа – ФК «Журналіст» (Ужгород). За неї виступали медійники Михайло Фатула, Іван Жирош, Степан Ваш, Василь Ганич, Степан Селменський, Олександр Маківчук, Микола Дерев’янко, Богдан Барбіл, Гейза Ковач, Іван Кузьма, Володимир Цаповський, Василь Ільницький та інші. А до того часу Степан Степанович виступав не лише за команди майстрів (ФК «Говерла» Ужгород та ФК «Авангард» Рівне), а й працював адміністратором та начальником ужгородського клубу. Згодом ми обидва були причетні до організації та проведення сотень різних змагань: із гандболу, футболу, волейболу, а також галузевих спартакіад. Їхньою головною метою завжди були пропаганда здорового способу життя, фізкультурного й олімпійського рухів, а також ушанування знаних атлетів краю.

Останні місяці ми зустрічалися часто, адже я писав про свого колегу книгу, яку спочатку назвав: С. Селменський «Головне для мене – бути завжди собою». Книга вийшла досить солідною – майже 400 сторінок формату А-4. Але тепер, коли учора не стало мого головного героя, я вивів на титульній сторінці інший заголовок: С. Селменський: «Мене на плаву тримали три кити: сім’я, робота та друзі».

На світлині: один із перших у незалежній Україні лайнсменів ФІФА з футболу Степан Селменський.

На Срібній землі автори цієї книги (Василь Гаджега та Михайло Рущак) могли б назвати добрі п’ять десятків закарпатців, про котрих можна впевнено сказати: Людина з великої літери. Звісно, серед перших – це батьки й найрідніші люди. Далі йдуть особистості, які своєю працею і вчинками заслуговують на глибоку повагу. Вони мають власні принципи і ніколи від них не відступають; завжди перебувають у русі, постійно розвиваються і намагаються втілити в життя задумані плани. У них панує повна гармонія в родині, на роботі та в суспільстві. Тому в передмові до книги ми написали так: «Наш головний герой – це колишній футболіст, один із перших в Україні лайнсменів ФІФА, почесний професор, проректор Ужгородського Східно-європейського слов’янського університету, член виконкому обласного відділення НОК України та Закарпатської асоціації футболу, заступник голови крайового осередку Асоціації спортивних журналістів України С. С. Селменський. Йому були притаманні такі риси характеру, як працьовитість і дисциплінованість, справедливість і чесність, доброта та вірність. А ще він був невиправним оптимістом і ніколи не ламався під тиском проблем. Сьогодні він міг вирішувати питання на основній роботі, завтра – відкривати турнір чи меморіал пам’яті з футболу в Мукачеві чи Хусті, а ще через три дні – організовувати та брати участь в «Олімпійському дні бігу» в обласному центрі чи проводити «Олімпійський урок у школі» в Іршаві чи Береговому. Поруч із цим протягом тижня він із колегами випускав щотижневу газету «Спорт тайм» та вів традиційну телепрограму «Час футболу». І про домашні клопоти ніколи не забував: вчасно обрізати виноград і сад, зібрати дорідний врожай, обкопати кущі смородини, малини й аґрусу, а в суботу з дружиною обов’язково сходити на центральний базар, що на Корятовича… Словом, наш герой був одним із тих, хто не пускав життя на самоплив, а завжди намагався будь-яку справу довести до логічного завершення».

«Сім’я – це найдорожче, що у мене є в цьому житті, – з гордістю свого часу мовив Степан Селменський. – Це навіть набагато більше, ніж захопливий футбол чи улюблена робота. Коли вимовляю це чарівне слово, у свідомості відразу постають картини затишної вітальні в рідній домівці, веселий і щирий сміх моїх найдорожчих. А ще уявляю кавування по-закарпатськи на власній терасі, спільні прогулянки Боздоським парком чи набережною річки Уж. І все це наповнює душу приємними та життєрадісними почуттями… Я молю і благаю Господа Бога, аби моя сім’я і надалі жила в мирі та злагоді, й аби нарешті завершилася жахлива війна в рідній Україні».

Щаслива родина Селменських (зліва направо):
дружина і мама Наталія, син Максим, глава сім’ї Степан Степанович та донька Валерія.

Велика та дружня родина Селменських на святкуванні 50-річниці весілля. 12 липня 2026 року

З улюбленими онуками та дружиною Наталією.

На виставці «Історія спорту на Закарпатті» із сином Максимом 

Квиток на перший матч збірної України проти збірної Угорщини (1:3), що відбувся на вже легендарному ужгородському стадіоні «Авангард» 29 квітня 1992 року. Його головні організатори: Юрій Гецко, Золтан Модьор, Степан Войтко, Іштван Шандор, Йожеф Сабо, Андрій Гаваші, Степан Гаупт, директор стадіону «Авангард» Ігор Русанов, директор банку «Лісбанк» Василь Сивуля та його заступник Матій, арбітри Валерій Онуфер та Степан Селменський, а також автор цих рядків.

Василь ГАДЖЕГА,
голова Закарпатського обласного осередку Асоціації спортивних журналістів України

Прийміть наші найглибші співчуття, шановна сім’є та вся родино Селменських, у зв’язку з непоправною втратою – дорогого чоловіка, батька й дідуся, улюбленого брата, вуйка та стрия, а для нас – надійного колеги та вірного товариша.

Прощання зі Степаном Степановичем заплановане на завтра, у вівторок, о 12:30 в Ужгороді, на Калварії, у будинку панахид.

Поховання пройде о 14:00 на новому цвинтарі в Оноківцях.

Вашій увазі фото із архіву Степана Степановича та ЗАФ.