До 100-річчя заснування СК «Русь». Частина ІV. Обличчя команди

Чи були в складі СК «Русь» «зіркові» гравці? Певно, що були. Хоча «Русь» і славилася насамперед саме своєю командною грою, навіть серед вчителів-аматорів були гравці, які у різні роки уособлювали найкращі якості футболістів і приваблювали своєю грою вболівальників на трибуни. Отже, десятка найкращих гравців СК «Русь» за історію – авторська версія.

1. Йосип Криж.

Йосип (або ж Йотьо, як його всі називали) Криж народився 18 жовтня 1908 року. Був абсолютним улюбленцем вболівальників «Русі», відіграв за команду 15 сезонів. Футбольну кар’єру розпочинав в ужгородському клубі УАК, однак в 1926 році перейшов до СК «Русь», куди запрошували футболістів русинської національності. У період з 1926 по 1940 роки, згідно газетних звітів, провів біля 300 голів. Враховуючи, що певна частина авторів голів СК «Русь» є невідомою, ця кількість, вочевидь, є ще більшою. Таким чином, Йосип Криж є найкращим бомбардиром СК «Русь» за всю історію клубу. Перший задокументований гол за «Русь» провів 1 травня 1927 року в грі проти УМТЕ. Останній гол за команду провів 5 травня 1940 року у грі першості Угорщини проти ТВЕ Ніредьгаза. Тривалий період був капітаном команди, маючи авторитет серед одноклубників та керівні здібності. У кінці 30-х років пробував свої сили в якості тренера «Русі». У 1940 році перейшов до УАК, де також продовжував забивати голи. У 1944 році стає тренером цієї команди. Був одним із тренерів збірної Закарпатської області на спартакіаді в Києві у 1945 році, однак після повернення збірної до Ужгороду бачив як нова влада намагається всілякими способами знищити СК «Русь» і вирішив, що не хоче жити в окупованому Радянським Союзом Закарпатті – встиг перебратися до Угорщини до повного закриття кордонів. Деякий час працював там тренером та судив футбольні матчі. Похований у Будапешті, помер на початку 70-х років, точна дата смерті наразі є невідомою.

2. Олекса Бокшай.

Бокшай народився 27 березня 1911 року в селі Великі Лази під Ужгородом у багатодітній учительській сім’ї. Початкову школу закінчив у рідному селі, потім навчався в ужгородській учительській семінарії і здобув диплом учителя. Захищав ворота «Русі» протягом десяти років (1927–1937). За цей час здобув прізвисько «гумійовий воротар», оскільки мав здатність дотягуватися до надзвичайно складних м’ячів. А ще це про нього казали: «Бокшай хітал ако Пан Буг», тобто «Бокшай ловив як Бог». Загальновідомою є історія як Бокшай, вчителюючи в Худльові, добирався на тренування та ігри «Русі» на велосипеді. У 1937 році Бокшая запросили до відомої чехословацької команди «Славія» (Прага), за яку він виступав 6 футбольних сезонів. У 1938 році «Славія» з Бокшаєм у складі досягла небувалого успіху, вигравши найпрестижніший на той час клубний турнір Старого світу – Кубок Мітропи (можна порівняти з тепершнім кубком Чемпіонів). Олекса Бокшай відіграв кілька матчів, зіграв за другу збірну Чехословаччини, а після завершення футбольної кар’єри гравця, спочатку працював тренером, а потім певний період очолював національну команду ЧССР (1948–1949 рр.). Помер 27 серпня 2007 року у віці 96 років. Є легендою чехословацького футболу, про його життєпис розповідається в книзі авторства Томаша Пілата «Джентльмен полів та шкільних класів».

3. Володимир Кобзяр.

Кобзяр був зіркою СТ «Україна» – львівського клубу, з яким «Русь» зустрічалася в Львові 1927 та 1931 роках, провівши загалом 4 гри. Саме після зустрічей 1931 року Кобзяр вирішив продовжити кар’єру в Ужгороді. Народився 18 січня 1909 року в Львові. Грав правого крайнього нападника. За СТ «Україна» виступав у 1923–1931 роках. За СК «Русь» (Ужгород) грав лише 6 років (1932–1938), однак за цей час став одним з кращих голеадорів команди за всю її історію – забив більше 120 м’ячів. Був висококваліфікованим футболістом з сильним ударом і хорошою технікою, чудово бачив поле. «Справжній «запорожець», «інтересний галичанин в «Русі» з бомбовим ударом. Постійна націленість з гострими ударами на ворота суперника. Його розумні передачі, вибір місця для атаки часто закінчувались «сочистими» ударами, тримав у сталому страху оборонців і воротарів», – писала про Кобзаря газета «Змаг». Після входження Закарпаття до складу Угорщини в 1938 році певний час виступав за СК «Русь» (Хуст). Потім грав за команди Кракова, Перемишля, Львова, Коломиї. Згодом перебрався до Австрії, потім до Німеччини, де виступав за місцеві українські команди, і зрештою переїхав за океан до США. Там також виступав за місцеві українські команди, був тренером і організатором. Загинув в автокатастрофі 15 серпня 1977 року.

4. Цебек Чанчінов.

Чанчінов також прийшов до «Русі» вже в якості відомого та зрілого гравця, однак саме в ужгородській команді він дійсно став зіркою. Народився Цебек Чанчінов 25 грудня 1916 року в Росії. Етнічний калмик. Після революції 1917 року його батьки емігрували з країни і зрештою осіли в Празі. Здібний юнак виступав навіть за юніорську збірну Чехословаччини та збірну Праги. Зрештою в 1933 році став гравцем вищолігової «Вікторії» (Жижков). Грав на позиції лівого крайнього нападника. З командою став володарем Середньочеського кубка. У сезоні 1936/1937 р. «Вікторія» у лізі перетнулася з СК «Русь». На пропозицію керівництва «Русі» переїхати до Ужгорода Чанчінов погодився, й згодом став студентом місцевої гімназії та новим форвардом команди, за яку грав у 1938–1945 рр. Своєю технічною грою, легкою та філігранною обробкою м’яча, загальною корисністю дій на будь-якій ділянці поля, він неабияк дивував глядачів і став найпопулярнішим гравцем – бомбардиром команди. Прізвище Чанчінов у ті часи було синонімом «непереможної Русі». У першості Угорщини провів 121 гру та забив 44 голи, що було кращим показником ефективності для команди. Часто входив у збірну туру ліги за версією газети «Nemzeti Sport». Загалом забив за «Русь» більше сотні м’ячів і є одним з кращих бомбардирів за історію клубу. У 1945 році не сприйняв нову радянську владу і переїхав до Словаччини, де продовжував грати, а згодом став тренером. Помер 17 жовтня 1984 року.

5. Юрій Крайняк.

Народився у 1914 році в селі Люта в сім’ї учителів. Його батька Миколу направили у 1925 році до Радванки (тоді окремого села під Ужгородом), де він багато років працював директором місцевої школи. Юрій також пішов батьківською дорогою і став учителем, але паралельно цікавився футболом. В основі чемпіонського складу «Русі» зразків 1933 та 1936 років був наймолодшим. Дебютував за основну команду ще в 16 років і став практично незамінним гравцем на 14 сезонів. У 1944 році газети майоріли сповіщеннями про ювілейну 400-ту гру Юрія в складі «Русі». Мав прізвисько «Живе срібло», оскільки був надзвичайно швидким та спритним. Грав лівого півзахисника, але в разі необхідності міг змінити гру команди (мінявся флангами з Суковським). Відомий дриблер, мав хороший удар з обидвох ніг. Входить в четвірки кращих бомбардирів «Русі» за всю історію (Й.Криж, Кобзяр, Крайняк, Чанчінов). Був веселуном в команді, улюбленцем всього міста «незалежно від статі, стану, приналежності чи віросповідання». Вільний час полюбляв проводити в центрі міста на Корзо з товаришами, був учасником різноманітних світських заходів. Те, що Крайняк був просто учителем та футболістом, не звільнило його після війни від підозри радянської влади. Військовий трибунал засудив Мефодія-Георгія Крайняка у січні 1945 року. Повернувся він із таборів після великої амністії у 1955-му, а замість футболу отримав лише можливість працювати на фанерно-меблевому комбінаті. Тривалий час був одним з двох останніх живих «літаючих вчителів», поки не помер в грудні 1999 року (останнім помер Бокшай).

6. Василь Радик

Василь Радик народився 2 лютого 1913 в селі Мідяниця на Іршавщині в сім’ї вчителів. Його футбольна кар’єра розпочалася на початку тридцятих років, коли поступив до ужгородської вчительської семінарії і почав грати з іншими юнацькими командами міста. Незабаром він став членом другого, а згодом і основного складу «Русі». Він вже з перших матчів дуже надійно грав на позиції лівого або центрального захисника цієї команди, яка у 1933 та 1936 роках стала золотим призером першості Словаччини, виграла стикові ігри і завоювала право участі у вищій державній лізі чехословацького футболу, у якій він зіграв 20 ігор. Протягом 1939–1944 років він продовжив виступати в складі команди у першості Угорщини, де зіграв 50 ігор і забив 1 м’яч. У 1946 році його запросили до новоствореної команди «Спартак» (Ужгород), у складі якої провів чотири сезони і в якій закінчив свою ігрову кар’єру. За його участі ужгородська команда майстрів у 1946 році виборола золоті медалі першості України. Після завершення ігрової кар’єри він став футбольним суддею, закінчив тренерську школу і на громадських засадах брав активну участь у спортивному житті міста та краю. У 1949–1954 роках працював тренером та головним тренером команди майстрів «Спартак». У 1950 році «Спартак» під його керівництвом зробив «золотий дубль», здобувши крім звання чемпіона України ще й Кубок УРСР, а у 1953 році команда завдяки і його тренерській діяльності втретє стала чемпіоном УРСР. Його син, Василь Радик – молодший, також став відомим футболістом. Помер у 1996 році.

6. Федір Куруц

Народився 18 липня 1910 року в м. Ужгород у ремісничій сім’ї. Вчився у греко-католицькій вчительській семінарії і одночасно займався футболом. За «Русь» грав 11 років, починаючи з 1927 на позиціях центрального захисника або півзахисника. Високий, стрункий, проте з доброю технікою володіння м’ячем. А ще з обов’язковою широкою щирою посмішкою – саме таким його запам’ятали вболівальники. Окрім своїх безпосередніх обов’язків на полі часто створював напругу для суперника при виконанні штрафних та кутових ударів. З 1929 року працював учителем, спочатку в селах Середнянського куща, а згодом в горожанській школі (зараз ліцей №4) м. Ужгород. Однак робота абсолютно не заважала тренувальному та ігровому процесам. Разом із командою двічі став абсолютним чемпіоном Словаччини та грав у державній лізі. У 1938 році переїхав до Хуста, де так само займався вчителюванням, а також брав участь у розвитку та функціонуванні місцевого клубу СК «Русь» (Хуст). Після війни був головою товариства «Спартак», а також займав адміністративні та тренерські посади в однойменному ужгородському клубі. Займався суддівством і став першим в Закарпатті суддею республіканської (1953) та всесоюзної (1955) категорії. Потім тривалий час працював заступником голови облспорткомітету та обласної ради ДСТ «Колос», був одним з організаторів та керівників обласної федерації футболу та обласної колегії футбольних суддів. З початку 70-х до 1988 року він був головою Ужгородської міської федерації футболу. За плідну діяльність був нагороджений почесним знаком «Відмінник фізичної культури та спорту СРСР». Помер 7 грудня 1992 року.

7. Василь Федак

Про долю Василя Федака можна сміливо писати окрему книгу. Народився 15 вересня 1911 року в Ужгороді. Парадокс, але один з найвідоміших «русистів» зіграв за рідну команду зовсім небагато ігор протягом 11 років кар’єри гравця в клубі (1927-1938). Така вже була доля запасного воротаря, адже посунути Бокшая з «рамки» вдавалося лише під час його травм або ж вимушеної відсутності. Зате Федак роками був завжди напоготові і з честю підміняв товариша по амплуа. Маловідомий факт, але в сезоні 1936/37 років під час виступів «Русі» у вищій лізі чехословацького футболу, Федак не тільки стояв на воротах під час відсутності Бокшая, а й … виступав в якості польового гравця, коли через хвороби та травми не вдавалося назбирати комплект польових гравців для стартового складу. Брак ігрового часу Василь Федак сповна компенсував масою інших занять – він був відомим суддею, тренував юнацькі команди, був футбольним організатором та функціонером, але найголовніше – він був одним з найвідоміших спортивних журналістів Закарпаття. Його статті про організацію спорту нашого краю, діяльність СК «Русь» та футбольної жупи масово друкувалися в різноманітних виданнях. Він часто критикував владу та футбольних керівників за неналежний стан справ в спортивному господарстві. Автор книги «Організація футболу» (1936). Після входу Закарпаття до складу Угорщини в 1938 році перебрався в Хуст, де окрім вчителювання, звісно, займався і футбольними справами. За радянських часів у 1945 році його спочатку призначили головою комітету у справах фізкультури і спорту при Народній Раді, а потім … у 1948 році репресували. Після повернення з таборів працював на стадіоні «Авангард», дитячим тренером, спортивним інструктором на машзаводі і, звісно, не полишав журналістику. Заслужив титул «Літописця закарпатського спорту». На жаль, книга «Закарпаття у спортивному вимірі» (1994) побачила світ лише через три роки після смерті автора, яка настала 25 жовтня 1991 року.

8. Дезидерій Товт

Дезидерій Товт народився 4 вересня 1920 р. в Ужгороді. Звісно, його ім’я серед вболівальників, перш за все, асоціюється з ужгородським «Спартаком», а також з київським «Динамо» – двома командами, в яких Товт успішно грав в післявоєнний час. Однак, все почалося саме з «Русі», за юнацьку команду якої він виступав ще з 1935 року. В основу СК «Русь» потрапив з 1939 року. У першості Угорщини провів 43 гри, забив 17 м’ячів. З 1946 року по 1948-й був гравцем ужгородського «Спартака», з яким в 1946 році став чемпіоном УРСР. Був капітаном і кращим бомбардиром чемпіонської команди. У 1948 році його, як і ще десяток провідних закарпатських футболістів, запросили грати у київське «Динамо». Із закарпатцями у складі дублери «Динамо» вперше стали чемпіонами Союзу в 1949 році, а за основу динамівців Товт провів 85 ігор і забив 24 м’ячі в чемпіонатах СРСР (1949–1951 рр.). На деякі ігри він виводив «Динамо» на поле в якості капітана команди, а в 1950 році став її кращим бомбардиром. Опісля повернувся до Ужгорода, де в 1953 році в складі «Спартака» вдруге стає чемпіоном УРСР. Закінчив ігрову кар’єру в 1956 році і перейшов на тренерську роботу. Був тренером команди «Говерла» (Ужгород) в 1971–1974 роках, в 1972 році ужгородська команда під його керівництвом зайняла друге місце в українській зоні другої союзної ліги. Був головою Закарпатської федерації футболу в 1967–1968 роках. Останні роки свого життя проживав в Будапешті, де й помер 10 липня 2002 року.

10. Олександр Бокотей

Олександр Бокотей народився 28 серпня 1918 року в селі Руське Поле на Тячівщині. Навчався в хустській гімназії і був вихованцем хустського клубу СК «Русь». У 13 років тренувався як воротар дитячої команди, а в 15 вже дебютував за основу. Був високим на зріст, гнучким, спортивним, добре бачив поле. Двічі був чемпіоном Закарпаття серед слов’янських команд (1936, 1938), також його запрошували до другої збірної Чехословаччини. У 1940–1944 роках виступав за СК «Русь» (Ужгород). У чемпіонатах Угорщини провів 64 гри (найбільше серед воротарів клубу). В 1946–1947 роках виступав за «Спартак» (Ужгород) з яким в 1946 році став чемпіоном УРСР. У 1948 році повернувся до міста Хуст, де грав за команду «Червона Зірка» ще протягом десяти років (до речі, тренером команди був Йосип Філак, ще один колишній гравець «Русі»). У жовтні 1954 року йому було запропоновано очолити новостворену Хустську районну ДЮСШ. Олександр Бокотей в зимовий період проводив заняття з лижного спорту, а влітку – тренінги з велосипедистами.

Зрозуміло, що в десятку кращих неможливо «втиснути» всіх гравців, які заслуговують доброї згадки та тих, хто залишили помітний слід у команді. Певно, що заслуговують на пам’ять вболівальників гравці, що двічі здобували титул чемпіона Словаччини, а також грали в чехословацькій державній лізі. Це, насамперед, Михайло Суковський, Андрій Бендас, Едмунд Іванчо, Василь Ковач, Іван Товт, Павло Криж. Довгі роки надійними запасними гравцями були Микола Шкіряк, Андрій Бачо, Михайло Шандор, Володимир Роман, Андрій Копчай. Згодом провідними гравцями команди були Юрій Совга, Василь Папп, Янош Тамаш, Варфоломій Коган, Михайло Гайлик. Відомими іменами у футболі є Гаврило Мозер, Володимир Юхвид, Йосип Філак, Петро Крайняниця, Олександр Малець, а такі гравці як Михайло Михалина, Карло Олаг, Георгій Лавер, Василь Гажо взагалі стали легендами закарпатського футболу, а починали юнаками свій серйозний футбольний шлях саме в «Русі».

Михайло РУЩАК,
історик закарпатського футболу

До 100-річчя заснування СК «Русь». Частина ІІІ

До 100-річчя заснування СК «Русь». Частина ІІ

До 100-річчя заснування СК «Русь». Частина І