Ностальгія за великим футболом. «Золотий дубль» київського «Динамо» у сезоні-66 кували й 4 закарпатців…

Цей факт мало кому відомий. Тим паче, що йому уже майже 60 літ. А мова йде про переможця конкурсу «Кращий провидець», що організувала всеукраїнська «Спортивна газета» у 1966 році (24. 12., №№154 (1993). А ним став учень Хустського лісотехнікуму Микола Степанович Ковач.

Ось витяг з публікації: «Лише один день закарпатець гостював у Києві. Та, мабуть, і це коротке перебування у столиці України запам’ятається йому надовго. Вранці він був гостем нашої редакції, вдень оглянув місто, а ввечері став свідком урочистого вечора у Палаці спорту, на якому любителі футболу України вшановували чемпіонів та володарів Кубка СРСР динамівців Києва. А потім Миколі був вручений приз – футбольний м’яч з автографами абсолютних чемпіонів країни» (читай – колишнього Радянського Союзу – Авт.).

Згодом у «Закарпатській правді» знаходимо інтерв’ю з щасливчиком. Теж короткий витяг з публікації: «Я був на «сьомому небі». Бути не лише разом із кумирами, але й спілкуватися й отримати справжній футбольний м’яч з автографами тріумфаторів сезону-66. Звичайно, що я щасливий, що того дня я вперше тиснув долоні нашим закарпатцям, котрі кували ці перемоги. А їх тоді у київському «Динамо» було аж четверо вихованців закарпратської школи футболу: ЗМС СРСР Василь Турянчик та Йожеф Сабо, МСМК Ференц Медвідь та тренер, МС СРСР та ЗТ УРСР Михайло Коман».

А як же добиралася до «золотого дубля» краща команда України. Отже, трохи статистики. Скажу відверто, що уже перші два сезони співпраці Віктора Маслова з київським «Динамо» яскраво засвідчили: тренер і команда знайшли одне одного. За рік після завоювання Кубка СРСР 1964 року клубна скарбничка збагатилася комплектом срібних нагород, причому від чемпіона – московського «Торпедо» – кияни відстали всього на очко. На 1966-й наставник і керівництво команди покладали великі сподівання…

Як відомо уже: завдання були виконані з блиском: біло-сині достроково здобули золоті чемпіонські медалі, поклавши їх невдовзі у Кубок. А сам розіграш Кубку СРСР вийшов унікальним. Чому? Левову частину зусиль для цього доклали саме наші земляки.

Розпочнемо з 1/8 фіналу: «ДИНАМО» Київ – «Зеніт» Ленінград – 3:0 (1:0).

26 серпня 1966 р. Київ. Центральний стадіон. 40 000 глядачів.

Голи: 1:0 – Медвідь (36 хв.), 2:0 – Біба (79 хв.), 3:0 – Медвідь (90 хв.). Знай наших!

«Цього напівзахисника (Ф. Медвідь) ленінградці стерегли не так пильно, бо надто багато клопоту завдавали їм рейди форвардів, – читаємо у звіті кореспондента «Вечірнього Києва» Івана Коваля. – У такій обстановці Медвідь зумів проявити інший бік свого обдарування – став сміливо включатися в атаки, завершувати їх сильними і точними ударами по воротах.

…Одне з таких підключень Федора до атаки нарешті пробило захист гостей. Біба з центру пасує праворуч Поркуяну. Той навішує до карного майданчика. Там Хмельницький, перестрибнувши двох захисників, скидає м’яч Медвідю під гарматний удар – 1:0!

Медвідь поставив і крапку в зустрічі, завершивши свій рейд із глибини поля ефектним ударом з кута карного майданчика в праву «дев’ятку». А між його голами відзначився Біба

Одна з газет вмістила ось це фото і підписала досить влучно: «Федір МЕДВІДЬ наводив на суперників жах не лише завдяки прізвищу…». Нормально. Знову, знай наших!!

1/4 фіналу: «ДИНАМО» Київ – «Спартак» Москва – 4:1 (1:0).

16 вересня 1966. Київ. Центральний стадіон. 50 000 глядачів.

Голи: 1:0 – Сабо (32 хв., з пенальті), 2:0 – Корнєєв (49 хв., автогол), 3:0 – Бишовець (57 хв.), 4:0 – Амбарцумян (82 хв., автогол) – 4:1 – Хусаїнов (83 хв.).

«Динамо»: Рудаков (Банников, 72), Щегольков, Соснихін, Островський, Сабо, Турянчик, Бишовець (Поркуян, 61), Мунтян, Медвідь, Біба, Хмельницький (темни шрифтом – прізвище закарпатців).

Цей матч конкретно коментувати не буду, а лише два речення із звіту про цю гру, що вмістила «СГ»: «Свою місію спартаківці провалили в унісон, повним складом, але й серед них знайшовся справжній антигерой – Олексій Корнєєв. Саме за його гру рукою рефері призначив пенальті, чітко реалізований Йожефом Сабо».

Київське «Динамо» перед початком півфіналу в Тбілісі. Ліворуч – мандаринове деревце, подарунок гостинних господарів майбутнім чемпіонам і володарям Кубка СРСР. Праворуч – Василь Турянчик – герой цієї зустрічі.

Півфінал (він відбувся у Тбілісі).

«Динамо» Київ – «Динамо» Мінськ – 1:0 (дод. час).

9 жовтня 1966. Тбілісі. Стадіон «Динамо». 40 000 глядачів.

Гол: 1:0 – В. Турянчик (115 хв.). Знай наших!!!

«Динамо» К: Рудаков, Щегольков, Соснихін, Островський, Сабо, Турянчик, Бишовець, Мунтян (Пузач, 60), Медвідь, Біба, Хмельницький.

І знову короткий витяг: «Майже весь другий тайм кияни провели вдесятьох (був вилучений Бишовець – Авт.), – аналізував гру на сторінках тижневика «Футбол» ЗМС СРСР Борис Пайчадзе. – Перед динамівцями Мінська відкрилася можливість заволодіти ініціативою, домогтися хоча б територіальної переваги. Але більшість свою команда реалізувати не зуміла. Складалося враження, що вона не знає, як це треба зробити, тому продовжує гру в тому ж плані, що й проти одинадцяти суперників. Ніяких перебудувань або спроб посилити атакувальну міць. Навпаки, єдина можливість домогтися успіху була не у мінчан, а у їхніх суперників – Хмельницький влучив у штангу.

…А ось Турянчик на 115-й хвилині – не промазав! Кияни таки покарали опонентів за грубощі: Біба подачею з чергового штрафного, майже від кутового прапорця на лівому фланзі атаки, знайшов на дальній стійці центрального захисника, котрий головою невідпорно пробив. Гол, що вивів українців до фіналу Кубку СРСР, поповнив вражаючу колекцію Василя Турянчика. Той стріляв рідко, але мітко, та ще й у найскрутніші, найвідповідальніші, найпотрібніші моменти.

Фінал

«Торпедо» Москва – «ДИНАМО» Київ – 0:2 (0:1).

8 листопада 1966. Москва. Центральний стадіон. 70 000 глядачів.

Голи: 0:1 – Бишовець (1 хв.), 0:2 – Біба (73 хв.).

«Торпедо»: Кавазашвілі, Андреюк, Шустиков, Марушко (Михайлов, 70), Сараєв, Леньов, Воронін, Бреднєв, Щербаков, Стрєльцов, Сергєєв.

«Динамо»: Рудаков (Банников, 85), Щегольков, Соснихін, Турянчик, Островський, Сабо, Біба, Медвідь, Серебряников, Бишовець, Хмельницький.

Як бачимо, в «основі» киян троє закарпатців. Свого часу мої колеги писали, що Василь Турянчик – це великий мастак робити підкати. За всю його футбольну кар’єру він не отримав за цей прийом жодного попередження. І на цей раз він продемонстрував свій хист проти грізного форварда москвичів Стрельцова: «29-річному нападнику, котрий завершував другий свій сезон після повернення в футбол, так, по суті, й не дали можливість проявити себе. Хоча в одному моменті Рудакову все ж довелося в стрибку витягувати удар Стрєльцова головою під поперечину. А в другому, коли той завагався – бити чи пасувати Щербакову, ситуацію врятував відчайдушний підкат Турянчика».

«Богатирською симфонією» назвав виступ ансамблю Маслова в 1966 році знаний фахівець Костянтин Бєсков на сторінках «Советского спорта». Її завершальним акордом став кубковий тріумф. Кияни оформили переможний дубль…».

Ще раз нагадаю склад тріумфаторів у сезоні-66. Воротарі: Євген РУДАКОВ, 24 роки (5 матчів); Віктор БАННИКОВ, 28 (3 матчі, 1 пропущений м’яч).

Захисники: Василь ТУРЯНЧИК, 31 (5 матчів, 1 гол); Вадим СОСНИХІН, 24 (5); Володимир ЩЕГОЛЬКОВ, 29 (5); Сергій КРУЛИКОВСЬКИЙ, 20 (3); Леонід ОСТРОВСЬКИЙ, 30 (3); Володимир ЛЕВЧЕНКО, 22 (2).

Півзахисники: Андрій БІБА, 29 (5, 2); Федір МЕДВІДЬ, 23 (5, 2); Володимир МУНТЯН, 20 (4); Йожеф САБО, 26 (3, 2); Віктор СЕРЕБРЯНИКОВ, 26 (1).

Нападники: Віталій ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ, 23 (5); Анатолій БИШОВЕЦЬ, 20 (4, 2); Валерій ПОРКУЯН, 22 (3, 1); Анатолій ПУЗАЧ, 25 (1).

Старший тренер – Віктор МАСЛОВ, тренери – Михайло КОМАН, Віктор ТЕРЕНТЬЄВ

Цей склад киян у такому ракурсі назвав не випадково, адже рекордсменом щодо проведених офіційних матчів за «Динамо» у сезоні-66 є мукачівець Василь Турянчик – 31 гра. Він також найбільше разом із В. Соснихіним, А. Бібою, В. Хмельницьким В. Щегольковим та Ф. Медвідем відіграв кубкових поєдинків – по 5.

Василь Гаджега,
голова обласного осередку Асоціації спортивних журналістів України