Ювіляр з голкіперської династії Закарпаття

Голкіперу та начальнику команди 6-разового чемпіона Закарпаття (рекорд!) ФК «Авангард» (Свалява) Семену Головничу – 70.

На Закарпатті є чимало спортивних династій. Більше двох десяток є і у футболі. Добре знані нам династії Секечів, Корпонаїв, Диковців, Команів (Володимир, В. Березний), Пфайферів, Бобалів, Ряшків, Пахомових, Гецків, Мозерів, Шандорів, Стеців, Ковачів (мс СРСР Дезидерій (ФК «Іскра» Мукачево, ФК «Спартак» Ужгород, СКА Львів, ФК «Ністру» Кишинів, ЦСКА Москва) та його син Валентин (ЦСКА та «Спартак» Москва) тощо. Є у нас і знані династії голкіперів (син та батько) – це Ортутай, Ковач та Головнич.

Сьогодні мені інтерв’ю дає Семен Головнич-ст., який на своєму життєвому календарі зустрів чудовий ювілей – 70-річчя від дня народження.

Народився Семен Семенович 21 лютого 1952 року у мальовничому гірському селі Сасівка, що на Свалявщині. Село, через яке дзюрчить струмочок «Потічок», славне не лише красою довкілля, але й працьовитими, мудрими і багатими… духовно людьми. Семен виріс у трудолюбивій родині. У дитячі роки, як і більшість його ровесників, захопився футболом, а взимку – гірськолижним спортом. З любов’ю згадує своїх перших тренерів Фенцика, а відтак – Ярчича, Петрушевича, Сайлера. Перші троє свого часу виступали за ФК «Іскра» Мукачево та «Спартак» Ужгород, а Гашпар Сайлер був навіть у складі київського «Динамо» (1957 рік).

У нас були дві команди – мовить далі ювіляр, – це «Авангард», а потім – «Хімік». Перша виступала у чемпіонаті Закарпаття й була серед кращих футбольних колективів області. Пам’ятаю 1965 рік, коли свалявчани у своїй зоні зайняли друге місце, пропустивши вперед лише мукачівський «Приладист». Правда, у фінальній пульці, де грали по три кращі команди із зон, ми, на жаль, зайняли шосте місце. Чемпіоном став хустський «Будівельник», який паралельно виступав у чемпіонаті України серед аматорських колективів. Зате свалявчани добре виступили у Кубку Закарпаття. У чвертьфіналі ми в Ужгороді з рахунком 3:2 обіграли місцеву команду «ФМК ім. Борканюка». Вона тоді мала назву «Верховина-2». Півфінальний поєдинок теж провели на виїзді. На цей раз у Середньому ми зустрілися з місцевим ФК «Виноградар» і «відвантажили» у ворота виноградарів три «сухі» м’ячі. Не знати, як би завершилася фінальна гра, якби вона відбулася не у Виноградові, а на нейтральному полі. У найтеплішому райцентрі краю наша «основа» з рахунком 0:2 поступилася місцевому ФК «Пластмасовик».

Наступного року Сваляву у чемпіонаті області представляв ФК «Авангард», а у першій лізі – ФК «Хімік». Обидві наші команди у своїх лігах були «середнячками». У 1969 році вищу лігу чемпіонату області було скорочено наполовину й наш «Авангард» попав у Першу лігу, де грав і свалявський «Хімік». Авангардівці у своїй зоні стали переможцями й наступного року повернулися знову до елітного дивізіону.

А найбільш вдалим сезоном, – говорить далі Семен Семенович, – став для нас 1983 рік, коли ми вперше стали чемпіонами Закарпаття. Я тоді уже працював начальником команди та був другим голкіпером «Авангарду».

– Семене Семеновичу, а пам’ятаєте, як ви здобули золоті медалі сезону-83?

– Звичайно. У чемпіонаті області брало участь 17 команд. Ми уже з перших ігор задали тон у змаганнях. Після першого кола ми відірвалися від переслідувачів на троє очок, а стали чемпіонами за два тури до завершення сезону, набравши 84 очка. Друге, третє і четверте місця зайняли сільські команди: відповідно ФК Колос» Заставне (77 очок), ФК «Карпати» Дубове (75) та ФК «Колос» Вишково (72). Стільки ж очок було і у ФК «Пластмасовик» Виноградів (5-те місце).

– А пам’ятаєте склад вашої команди?

– Звичайно. Граючим тренером був Михайло Квак (він на фото сидить третім праворуч). Я стою першим і теж праворуч. І наші партнери: Степан Марусинець, Семен Печунка, Анатолій Митько, Василь Фізер, Володимир Соколюк, Василь Кевпанич, Елемір Майор, Михайло Баляк, Ігор Стельмах, Олег Поцко, Юрій Лещинець, Олександр Кімак, Василь Мелеш, Михайло Шевченко, Іван Бігарі та Михайло Ковач.

– Перейдемо до тріумфу ФК «Авангард» Свалява. З чого почнемо, шановний ювіляре?

– Мабуть, із сезону 1999/2000 рр., коли наші команди («основа» і резервісти») зайняли у чемпіонаті Закарпаття четверті місця. Наступні два сезони ми знову фінішували четвертими. 2002 рік був чи не найбільш проблемним в історії крайового футболу. «Нашкребли» лише 15 команд, які змагалися в єдиній елітній лізі. Фінішувало лише 14. З дистанції ще у першому колі зійшов МКС «Ремети», який тренував твій односельчанин Юрій Соломка. Ми фінішували просто здорово за три тури до завершення чемпіонату (70 очок). Також мали чудову різницю забитих і пропущених голів -120:26. Скажімо, у бронзового призера (ФК «Ялинка» В. Бичків) цей показник був куди скромнішим – 76:29. У наступному сезоні теж стали чемпіонами, правда, «золото» вибороли лише в останньому турі.

У 2006 році ми стали вшосте поспіль чемпіонами області й побили рекорд мукачівських динамівців. Наступного сезону ми уже фінішували другими й команда «розпалася». Більшість гравців наших перейшла у новостворений ФК «Поляна», у тому числі й мій старший син Семен. Полянці теж були фаворитами у чемпіонаті Закарпаття. Скажімо, вони обзавелися золотими медалями у 2014 році, срібними – у 2009 та 2014 рр, та тричі поспіль ставали бронзовими призерами (2010-2012 рр.).

– До речі, а як свалявський «Авангард» виступав у кубку та суперкубку Закарпаття?

– Ми чотири рази ставали володарями кубка області (2004, 2005, 2007 та 2008 рр.). До речі, ФК «Поляна» теж 4 рази виборювала цей трофей.

– Щодо Суперкубка, то ми ним володіли тричі (2003, 2004 та 2006 рр.), а у 2008 році були фіналістами. У головному матчі по пенальті програли мукачівцям, яких тренував, на жаль, уже покійний Віктор Ряшко.

– Футбол – це добре, але він для вас був не що інше, як хобі, як захоплення.

– Гадаю, що я більше часу проводив на футбольному полі, на виїздах, різних турнірах, аніж на головній роботі. Грав же за «основи» ФК «Авангард» та «Хімік» майже до 35 років (1970-1984 рр.). Після закінчення Свалявського політехнічного технікуму та Одеського інституту харчової промисловості працював на різних роботах: від рядового робітника до головного інженера Свалявського соковинного заводу (пізніше – заводу «Продтовари»). Ще майже 10 років (1990-1999 рр.) був головним інженером обласного об’єднання «Продтовари».

– Працювали з Нодєм з Берегово.

– Ні, Степан Федорович Нодь приїхав в область з Хуста.

– Роки таки беруть своє. А як у вас на сімейному фронті. З дружиною Тамарою Павлівною виховували 4 синів. Маємо уже сімох онуків. Старший Семен один із найтитулованіших голкіперів Закарпаття. Він 8 разів ставав чемпіоном області і стільки ж разів володарем кубка та Суперкубка Закарпаття. Тепер він – підприємець.

– Семене Семеновичу, пора і вітання вам адресувати. Що ж Вам побажати. Найперше здоров’я. Ще німецький філософ Гейне писав: «Я не знаю більшого щастя, аніж здоров’я». А ще мирного неба, сімейного благополуччя, затишку. Гм, Семене Семеновичу, хіба 70 років – це старість? Це повне цвітіння життя, і тому зичу Вам бадьорості, наснаги та побільше райдужних днів. Нехай будуть сили на улюблені справи, нехай душа буде спокійна, а Ви – оточені любов’ю і увагою найдорожчих людей. Довгих і щасливих років Вам!

Василь ГАДЖЕГА,
голова обласного осередку Асоціації спортивних журналістів України.

До цих щирих привітань приєднуються члени виконкому Закарпатської асоціації футболу, ваші колеги, друзі, знайомі з усіх регіонів Срібної землі.

На світлині ФК «Авангард» (Свалява) (2001-2008 рр.) – тріумфатор Закарпаття (7-разовий чемпіон області та багаторазовий володар кубка та Суперкубка області). Зліва стоїть президент клубу Микола Кіт, за ним – начальник команди Семен Головнич-ст.

Кольори команди захищали: О. Грабар, С. Головнич-мол., М. Мангур, М. Каналош, Я. Касперський, О. Кіт, Т. Пецкар, В. Пінковський, В. Лофинець, В. Шевченко, О. Губані, М. Кондря, Д. Чубірка, А. Плютинський, В. Дрекслер, Ю. Попович, Е. Лібак, Ю. Брудняк, В. Боднар, Т. Лазарович та головний тренер Василь Мигович.