Спогад про «золотий гол» В. Турянчика

Минуло 60 років від великої перемоги українського футболу, де головним героєм був закарпатець.

З Василем Турянчиком, заслуженим майстром спорту та почесним громадянином м. Мукачево зустрічаємося уже від випадку до випадку. Але як зустрінемось, то як кажуть закарпатці, не годнисьмеся наговорити. Василь Юрійович просто знахідка. Говорити-згадувати може годинами. А ще коли мова заходить про футбол чи полювання, ти батром у рот можеш набрати у рот води або відкрити його, слухаючи цікавий монолог гранда вітчизняного футболу.

Сонечко припікало, хоча на дворі була ще весна – 15 квітня. До урочистого відкриття традиційного турніру на честь В. Турянчика залишалася добра година, а ветеранські команди з Іршави, Волівця, Берегова, місцеві «Карпати» зі своїм капітаном Олександром Перестом уже у повному складі прибули на затишний мукачівський стадіон «Харчовик», де ґаздує гарний господар, колишній футболіст, а ще рекордсмен з видобутку вугілля, який свого часу побив рекорди самих Стаханова та Ізотова Ілля Іванович Левко з сусіднього Свалявського району.

Головний арбітр та один із організаторів цього футбольного дійства, голова комітету ветеранів футболу Закарпатської асоціації футболу Василь Козик зі своїми помічниками та головними тренерами команд-учасниць проводить жеребкування, а я вмостився біля Турянчика і повели мову про перше золото київського «Динамо».

– Василю Юрійовичу, я ніяк не розумію, а чому Ваш гол, забитий у ворота московського «Торпедо» називають «золотим» і вирішальним, адже після історичної гри до завершення чемпіонату Союзу залишалося ще два тури. А розрив між лідерами був по-моєму лише троє очок.

– Річ у тім, Вася, що боротьбу за золоті медалі всесоюзної футбольної першості 1961 року вели фактично дві команди – московські автозаводці та ми. І саме за три тури до завершення чемпіонату, наша команда у Москві зустрілася у календарному поєдинку з головним суперником – місцевими торпедівцями. На той момент ми випереджали господарів на три очка. Гадаю, що тобі не потрібно доводити, яке значення мав цей поєдинок. Для суперників. Перемога нас робила недосяжними, а поразка наближала торпедівців наблизитися до нас впритул. А там хтозна, як складуться завершальні два поєдинки.

– Щодо самого матчу. Господарі з перших хвилин пішли вперед, організовуючи одна за одною небезпечні атаки. У мене футболка уже на 15-ій хвилині від поту прилипла до тіла. У такому шаленому ритмі пройшов весь перший тайм, а на табло одні нулі. Для нас цей рахунок – кращого не потрібно. Форварди господарів, а вони всі були майстрами високого класу – це Слава Метревелі, Олег Сергеєв та Геннадій Гусаров, яких підтримували вправні півзахисник Валерій Воронін та Микола Маношин, намагалися будь-що розпечатати наші ворота. Та вони проти мене й моїх цупких партнерів, а ще надійним голкіпером Олегом Макаровим нічого не могли вдіяти. Так само чомусь притупилися атакувальні дії і наших форвардів. А попереду грали хлопці-віртуози Валерій Лобановський, Олег Базилевич, Віктор Серебрянников та Віктор Каневський.

Але потрібно завжди пам’ятати, що ми граємо футбол. І якщо ти у грі не забиваєш, то неодмінно заб’ють тобі. Москвичі організували чергову атаку й Іванов виводить на ударну позицію Метревелі. Той сам на сам виходить з нашим Макаровим. Форвард з метрів 10 просто «розстріляв» нашого голкіпера, який до цього часу надійно захищав свою брамку. Що тут казати. Руки опускаються самі по собі. Ну, ти розумієш: щастя і горе, радість і печаль, тріумф і трагедія водночас. Ми, звісно, всі пригнічені, а суперники – лікують. Ще б пак.

І все ж ми знайшли у собі силу й знову ринулися в атаку. Одна. Друга. Залишаються лічені хвилини до завершення матчу. Ми заробили кутовий. До прапорця біжить Лобановський. Воротар москвичів Глухотко примостився біля передньої стійки. Я стрімголов біжу у карний майданчик москвичів. Валєра подає. М’яч потрапляє до Серебрянникова, а той головою переправляє м’яч ще ближче до одинадцятиметрової позначки. А там. Але я так ніколи не скажу, як написали журналісти: «А там де не взявся Турянчик. Ластівкою злітає в повітря Василь і ударом через себе посилає м’яч у верхній кут воріт. А до завершального свистка залишалося п’ять хвилин!».

А потім цей фантастичний гол, який цьогоріч «воскрес» на скульптурі «залізного капітана» київського «Динамо» Василя Турянчика у його рідному місті, нарекли «золотим». А дистанція у три очки збереглася. А наступного туру, після бойової нічиєї з харківським «Металістом, над стадіоном у Києві запалили смолоскипи.

Про те, як центральний захисник Василь Турянчик оформив дубль у матчі з гірниками Донецька – наступна розповідь. А ще буде матеріал в якому згадаємо єдиний гол центрального захисника київського «Динамо» та збірної СРСР Стефана Решка, який він провів в офіційних матчах. А забив він його. Це теж родзинка-цікавинка. Та, звичайно, що скажу: своєму земляку з Мукачева Золтану Мілесу, який у той період захищав ворота московського «Локомотива».

Ех, як було б здорово, щоб всі ці матеріали та інші цікавинки на спортивну тематику зберігалися у «Народному музеї спортивної слави Закарпаття», який ніяк не можуть відкрити в Ужгороді вельми поважні чиновники обласного та міського рангів.

Василь ГАДЖЕГА,
голова обласного осередку Асоціації спортивних журналістів України