Павло Оржеховський: «Тренер-гравець? Давно таку ідею виношував»

Сьогодні представляємо ще одного героя футбольного сезону-2020, який у березні матиме ювілейну дату народження, наставника й водночас футболіста СК «Тячів».

– Павле, із Новим роком! Як святкувалося?

– Нікуди не ходив. Дома, із сім’єю. Традиційно.

– У Вас двоє дівчаток, котрі навчаються в молодших класах. Як доньки зреагували на подарунки від Діда Мороза?

– Як звичайні діти, раділи. Та вони вже звикли до подарунків, адже отримують їх не лише з нагоди якихось свят.

– А яким би найбажаніший подарунок хотіли б отримати Ви?

– Щоб в Україні й світі поменше було пандемій, воєн, а побільше спорту. Щоб сильними були чемпіонат і першість області, команди могли провести більше ігор. Якось так…

– І якось так склалося, що у Вас особисто матчів назбиралося предостатньо. Наскільки знаю, починали Ви грати в Кам’янці-Подільському?

– Так. Саме звідти родом. Перший тренер – Віктор Цинчик. Далі пограв у спортінтернаті в Шепетівці, а коли вступив до Вінницького державного педагогічного університету, то там у другій лізі захищав честь вінницької «Ниви», де тоді наставником був Юрій Ковба. Ще в аматорському чемпіонаті України зодягав футболку «Ниви» (Гнівань), у Полтаві, в інституті зв’язку в спортроті жив футболом. Там же змагався в чемпіонаті області. Потім повернувся до Кам’янця-Подільського, де пристав до футзалівського МФК «Фортеця», котрий був учасником чемпіонатів в українських другій і першій лігах. Далі були дрогобицька «Галичина», першолігівська «Скала» (Стрий).

– Як опинилися на Закарпатті?

– Коли знову повернувся додому, товариш запросив пограти на Закарпатті, у ФК «Авангард» Свалява. Після цього виступав в Ужгороді за «Айві-спорт», у третій словацькій лізі за ФК «Собранці» (Словаччина). Відтак – у Мукачеві, Виноградові, Поляні.

– І практично весь час отримували нагороди…

– Оце саме дивився вдома трофеї. Справді, із 2010-ого до тепер практично щороку або ставав чемпіоном, або володарем Кубка Закарпаття.

– Тепер Ви в Тячеві проживаєте ще й сім’єю?

– Із дружиною познайомився в Ужгороді, коли вона там навчалася. Але живемо дійсно в Тячеві. У 2018 році міський голова запросив долучитися до розвитку місцевого футболу. Спочатку виграли чемпіонство в зоні, а цьогоріч стали ще й абсолютними чемпіонами ліги.

– Притому не програли жодної зустрічі. Більше того, за винятком виїзної нічиєї в Міжгір’ї, «колекціонували» тільки вікторії.

– Коли прийшов на посаду тренера, довелося створювати новий колектив. Склад повністю освіжили. Потрібно було підсилитися, шукати вправних виконавців, усіх збити в єдиний кулак. Долучилися футболісти з Ужгорода, Ганичів, Чопа, Міжгір’я, Тячева… Багато хто відгукнувся на моє прохання. Думаю, не розчаровані. Удалося організувати дружний колектив. Хлопці вислуховували мої й давали свої слушні поради як тренерові. Ось так, у тісному колі, у нас і зародилася команда. Я задоволений. У Тячеві міський голова Іван Ковач відповідально поставився до розвитку спорту. Порядний і президент клубу Роберт Ердив. Підтримує діяльність СК на високому рівні. Загалом же на дольових засадах міська влада, спонсори серйозно приділяють увагу футболові.

– А коли виникла ідея стати тренером-гравцем?

– Тренер-гравець? Давно таку ідею виношував. Вона, щоправда виникла спонтанно. Ще коли грав у Виноградові. Дуже люблю футбол. Водночас мені 39 років. Вік. Розумію, що не завжди виходитиму на поле. Ось і захотілося спочатку спробувати себе водночас і в ролі тренера, і в ролі футболіста. Президент клубу підтримав, за що йому вдячний.

– Як Ви вважаєте, обласний футбол витримав удар пандемії в 2020-ому?

– Так. Але як казав наш міський голова, футбол повинен бути для людей. А карантин позбавив підтримки вболівальників. Вони цікавилися, питали приходили, за що їм удячний, але то вже «жило» на іншому, «пандемічному», рівні. Останній обмежував усіх. Не лише нас. Ось і вийшло, де вдалося налагодити більше порядку, там і перемагали.

– Крім, виграшу в першій обласній лізі, можете іще похвалитися якимись життєвими перемогами?

– Принаймні займаюся улюбленою справою. Від громади створили ДЮСШ. Мені запропонували стати директором. Відмовився, оскільки хочу зосередитись на тренерській роботі. Ось і займаюся в спортивній школі: із діточками 2008–2009 й 2010–2011 років виступаємо в ДЮФЛ області. Працюю також у ЗОШ учителем фізкультури.

– Є плани в «Тячева» підвищитися в класі?

– Розглядали такий варіант. Поки конкретно важко щось говорити. Усе залежатиме від розвитку пандемії, боротьби з коронавірусом. Отримаємо чіткі сигнали від федерації про початок обласних змагань – приймемо конкретні рішення. Можливо, і в Зимовій першості області візьмемо участь, якщо така відбудеться. Поки в кількості10 осіб двічі на тиждень тренуємося, підтримуємо форму. А з нагоди свят бажаю процвітання Закарпатській асоціації футболу, здоров’я вболівальникам та всього найкращого!

Володимир ТАРАСЮК, ЗАФ