Михайло Брич: «Плануємо по-будь-якому»

Важкий сезон у першій лізі практично позаду. Він залишив по собі чимало своєрідних (переважно через пандемію) вражень. Утім, були серед них і позитивні. Ось, до прикладу, узяти ФК «Боржавське». Минулого року його команда знаходилася серед відвертих аутсайдерів, а нині змагалася за призове місце в Західній зоні. І хоч трішки не вистачило до «бронзи», та прогрес – очевидний. Про це й не тільки в розмові з президентом, тренером і гравцем Михайлом Бричем.

–  Пане Михайле, яким Вам бачиться цей складний чемпіонат після його фактичного завершення?

– В основному все добре склалося. Ми непогано виступили. Ще б судді, котрі в цілому знають, як обслуговувати матчі, менше припускалися помилок…

– За рахунок чого досягли відчутного поступу вперед порівняно з минулим сезоном?

– Ми грали з непоганими хлопцями, але відразу з району вийшли. Отож потрібен був час на адаптацію. Більшість футболістів готувалися на перспективу. Але не всі виправдали сподівання. Я як президент і тренер, зробив висновки, проаналізував, хто чим, так би мовити, дихає. Досвід бізнесмена в цьому неабияк допоміг, адже доводиться часто комунікувати з різними людьми. Отож побачив, хто хоче справді грати, викладається, а хто, можливо, десь уже запалив у собі зірку чи меркантильніше підходив до матчів. Ось і удалося сформувати правильний, можна сказати, кістяк команди. А ще кількома виконавцями підсилилися. Що важливо, переважно своїми, місцевими.

– Отож не дивно, що команда й добре забивала. Принаймні в групі виходило майже 4 голи за поєдинок. Як удалося сформувати ефективну атакувальну ланку? Адже зазвичай футбольні колективи відчувають брак саме нападників…

– У нас усе була забивна команда. Іще з часів виступу в районі. Звичайно, обласний рівень – значно вищий. І нам десь в атаці 2–3 гравців не вистачало. Крім того, двоє хороших виконавців вибули. Один із них отримав травму й уже взагалі не гратиме. Але я стежив за хлопцями, від яких на 12–20 років старший, поступово підбирав потрібних, робив висновки. Цілий рік дивлюся, які поведінка, характер. Ось так удалося згуртувати кращих. Зокрема й у лінії атаки

– 4 місце – Ваш результат?

– Мені здається, що ні. Десь трішки суддівство вплинуло, десь щось у самих не вийшло. У нас хлопці – сільські, до футболу професійного інтересу не мають. Це дало знати теж про себе. Скажімо, у тому сенсі, що хтось не прийшов через весілля, хтось поїхав на заробітки. Життя є життям. Коли вдавалося основу зібрати, то демонстрували кращі матчі. Але були й такі поєдинки, де я на поле виходив більше для складу, навіть нога боліла. Чому? Бо не вистачало гравців. Ось і перед завершальним матчем склалося так, що в одного з гравців команди було весілля. У підсумку на поєдинок із «Зіркою» троє–четверо виконавців не приїхали. Це, безумовно, дало про себе знати. Навіть лідери в команді були, та в цілому футболістів не вистачало. До прикладу, лівий захисник Іван Боршош із травмою вийшов, бо не виявилося достойної заміни.

– У команді, не секрет, грає ціла родина Бричів. Як удалося назбирати стількох родичів-футболістів?

– Я ще змалку любив дивитися матчі по телевізору, знав багатьох яскравих виконавців. Щодо наших гравців, то з кимось учився, із кимось починав грати. Футбол став хобі для всіх нас. Ось так і назбиралося достатньо Бричів: задній захисник – мій син 1999 року народження, Михайло Михайлович Брич. Ще – Михайло Юрійович Брич, племінник. Ну, я як президент тренер і гравець. Крім того, два родичі-сусіди: Юрій Юрійович Брич і його брат, Василь Юрійович Брич. На жаль, Василя, який поїхав до Чехії на заробітки, нам дуже не вистачало. А був навіть кращим бомбардиром.

– Команда, яку очолюєте, сповідує ще й правила чесної гри. У Вас дуже рідко буває велика кількість «гірчичників», а червоних карток щось узагалі не пригадаю. Здається, одна у Вас, але в ролі тренера. За рахунок чого колектив на полі діє по-спортивному, дисципліновано?

– Щодо моєї червоної карки, то намагався підказати судді в одному ігровому епізоді, за що й поплатився. А так ще районі просив хлопців, щоб не порушували спортивної поведінки. Закликав і вболівальників достойно себе вести. Адже зайвих коштів платити штрафи не маємо, а ходити на розбирання до федерації потребує затрат часу. Маю десь репутацію, повагу, до мене прислухалися, отож і грали та вболівали в нас справді дисципліновано.

– Оце розмовляю з Вами й думаю над таким: Звідки у Вас особлива тяга до футболу? Адже потрібно не тільки любити гру, а ще й вкладати в неї кошти. То вже інший рівень – за визначним українським громадським діячем Євгеном Чикаленком, любов до глибини своєї кишені…

– Найбільше наше багатство – здоров’я. Насамперед бажання підтримуватиму свою фігуру, свій спортивний дух і спонукало вкладати кошти. Бо останні будуть, та нас уже не стане. А ще команду тримаю, адже в ній грають син і племінник. За них теж найбільше вболіваю. Ось і виходило, що тяга до футболу, піклування про себе й найрідніших людей спонукали до вкладання грошей у клуб.

– Насамкінець: які плани на майбутній рік з урахуванням того, що пандемія навряд чи так різко відступить?

– Плануємо по-будь-якому. Гратимемо! Обтяжуватимемо себе думками не лише про формування боєздатного колективу на новий сезон. Щось хочемо й на стадіоні покращити – із газоном, місцем для відеоператора, уболівальників тощо. Як уже вийде, то побачимо, але бажання змінювати на краще стан справ у клубі є!

Володимир ТАРАСЮК, ЗАФ