Символічний ФК «Прикарпаття» (Івано-Франківськ) на закарпатський лад

Нещодавно ФК «Прикарпаття» (Івано-Франківськ) відзначив 80-річчя від дня «народження».

На знімку зверху ФК «Прикарпаття» (Івано-Франківськ) зі своїм головним тренером, колишнім капітаном ФК «Динамо» (Київ), закарпатцем, ЗМС СРСР М. М. Михалиною (стоїть праворуч) у Чопі на навчально-тренувальних зборах (1971 рік).

Команда майстрів івано-франківське ФК «Прикарпаття» (ФК «Спартак», Станіслав) була створена 80 років тому (21 квітня 1940 рік). Відразу після війни тут функціонувала перша команда майстрів – це армійський футбольний колектив МБО (Міський Будинок Офіцерів). У 1950 році у його складі був і майбутній олімпійський чемпіон та ЗМС СРСР Йосип Беца з Мукачева. Спочатку був гравцем, а згодом став граючим тренером.

Прикарпатці, як і закарпатці найбільшого свого успіху добилися в історичному 1972 році. Перші стали чемпіонами України, а наші земляки – срібними призерами. Івано-франківці набрали 40 очок у сезоні-72, а ужгородці – на три менше. Однак у нас є три родзинки, що дають нам право говорити про те, що наша команда тоді була таки кращою. По-перше, «Говерла» виборола «Рубіновий кубок» (див. праворуч) по-друге, кращим бомбардиром в Україні став наш форвард Микола Русин (23 голи), який тримає у руках трофей (ліворуч – Володимир Пінковський, а праворуч – Степан Войтко) і по-третє, два календарні матчі за участю ФК «Говерла» – ФК «Спартак» І. Ф. завершилися з загальним рахунком 2:0 на нашу користь: 11-ий тур (24 квітня 1972 рік) ФК «Спартак» – ФК «Говерла» – 0:0 та 31-ий тур (24 жовтня 1972 р.) ФК «Говерла» – ФК «Спартак» – 2:0 (голи – Микола Русин та Василь Мелеш). Таки знай наших!

У 1956 році (28.08.) перечинець Юрій Головей оформив перший хет-трик в історії ФК «Прикарпаття». Це була домашня гра з грізним ФК «Харчовик» (Одеса). У його ворота господарі «відвантажили» 5 «сухих» м’ячів, три із них провів вихованець закарпатської школи футболу МС СРСР Ю. Головей.

Наступного року прикарпатці у столиці замалим не переграли у кубковому поєдинку (1/4 фіналу) московський «Спартак», у складі якого тоді було 75 відсотків членів збірної команди колишнього СРСР. Як вони до цього етапу добралися свого часу з автором матеріалу ділився мукачівец, гравець прикарпатців, МС СРСР Іван Осуський: «Першу гру ми провели у Москві з місцевим ФК «Мосбас» і виграли у господарів з рахунком 2:0. Це були зональні змагання. Наступний матч відбувся у Калінінграді. Тут ще з більшим результатом (4:1) переграли місцевий «Харчовик». Матч 1/16 фіналу провели у «рідних стінах». А приймали команду з елітного дивізіону – ФК «Крила Рад» Куйбишев. Єдиний гол у ворота гостей провів наш земляк Юрій Головей».

Кубок СРСР. 21 серпня 1957 р. (середа). 1/4 фіналу (див. програмку ліворуч).

Москва. Стадіон «Динамо». 30 000 глядачів.

ФК «Спартак» (Москва) – ФК «Спартак» (Станіслав) – 4: 2 (3:1).

Судді: Лев Саркісов (Сочі), Микола Панкін та Борис Клепіков (обидва – Москва).

Склад команд: ФК «Спартак» (Москва): Валентин Івакін, Микола Тищенко, Анатолій Масльонкін, Михайло Огоньков, Олексій Парамонов, Ігор Нетто (к), Іван Мозер*, Анатолій Ісаєв, Микита Симонян, Сергій Сальников, Анатолій Ільїн.

Головний тренер – Микола Олексійович Гуляєв.

ФК «Спартак» (Станіслав): Борис Ребянський, Володимир Качур, Іван Осуський, Іван Сорокін, Анатолій Шинкаренко, Мирослав Думанський, Євген Думанський, Віктор Журавльов, Юрій Головей, Василь Чепіга, Анатолій Голощапов.

Головний тренер – Борис Васильович Смислов.

Голи: 1:0 – Ігор Нетто; 2:0 – Анатолій Ісаєв; 3:0 – Іван Мозер; 3:1 – Василь Чепіга, 4:1 – Іван Мозер, 4:2 – Анатолій Голощапов (примітка * – чорним шрифтом виділені прізвища закарпатців – Авт.).

Форвард московського «Спартака» Іван Мозер з Мукачева, який у цій принциповій кубковій грі оформив дубль, згадує: «Звичайно, що такі матчі не забуваються, хоча ми тоді грали з командою з провінційного прикарпатського міста Станіслав, який тоді мав 65 тисяч жителів. Для нас команда була «темною конячкою», хоча я був знайомий із нашими земляками, які виступали у ній – це і Юра Головей, котрий свого часу виступав за мукачівську та ужгородську команди майстрів, Іван Осуський ще три роки тому грав за московське «Динамо», Золтан Сенгетовський перед цим 5 років «віддубасив» у складі київського «Динамо», Емеріх Лаутнер з Виноградова. Словом, команда була укомплектована нарівні. Але не забуваймо, що тоді наш московський «Спартак» був «кістяком» першої та олімпійської збірних команд колишнього СРСР.

І про сам матч. У першому таймі гості чомусь грали занадто скуто, особливо в лінії нападу. Два-три гострих моменти, які їм вдалося створити, не принесли бажаного результату. Натомість ми уже на 13-ій хв. відкрили лік голам. Це постарався наш капітан Ігор Нетто, який «розмочив» результат поєдинку, забивши м’яч головою. Незабаром Ісаєв подвоїв рахунок, а потім я досить сильним ударом у верхній кут довів рахунок до розгромного —3: 0.

Ми трохи заспокоїлися і стався такий момент, коли наш центральний захисник Масльонкін виявився один перед трьома нападниками гостей. Станіслав Чепіга (№ 10), отримавши хорошу передачу від Юри Головея, пробив по воротах – 1:3.

Після перерви суперники явно набули впевненості і стали небезпечно атакувати. Але до голу не дійшло у наші ворота. Натомість я забив четвертий гол. Уже думали, що станіславці після цього забитого м’яча заспокоються і змиряться з поразкою. Але їх мій гол аж ніяк не збентежив, а навпаки вони почали організовувати одну атаку за іншою. Одна із них таки стала результативною. Постарався їх №11 (Анатолій Голощапов – Авт.) – 2:4.

А це підсумковий абзац з газетної статті:

«З цієї хвилини на полі повністю домінують українці. Москвичів буквально не можна впізнати – куди поділися їхні продумані і потужні атаки. Тепер усі їхні передачі без труднощів перехоплюються станіславцями. У нападі гостей особливо вдало грають Голощапов, Головей, Чепіга і Журавльов. Вони добре комбінують, і весь час загрожують воротам. На 82-ій хвилині м’яч після сильного удару Журавльова потрапив у стійку воріт. Через 4 хвилини Журавльов знову б’є по воротах, але Івакін встигає парирувати м’яч. Однак час спливає, а матч закінчується з рахунком 4: 2 на користь москвичів, які отримали право грати в півфіналі.

(А. Леонтьєв. «Радянський спорт» № 123 від 22.08.1957 року).

Отже, символічний склад ФК «Прикарпаття» (Івано-Франківськ) (ФК «Спартак» та МБО Станіслав) на закарпатський лад (1950-1980 рр.)

Воротарі – МС СРСР Емеріх Микулець (Буштино), Золтан Мілес (Мукачево) та Олександр Ковач Ужгород); захисники – ЗМС СРСР Йосип Беца, МС СРСР І. Осуський (обидва з Мукачева), Ференц Кокольник (Виноградів), Іван Улинець (Ільниця), Олександр Пахомов (Ужгород), Степан Руснак (Великий Бичків), Гейза Голомбош (Ужгород); півзахисники – ЗМС СРСР І. Яремчук (Великий Бичків), МС СРСР Юрій Приймак (Тячів), Іван Корпонай (Ракошино), Василь Напуда (Мукачево – Кольчино), Владислав Франко (Кам’янське – рідне село автора матеріалу, Іршавщина – Авт.), Михайло Долгош (Хуст), Михайло Черепаня (Нове Давидково); нападники – МС СРСР Ю. Головей (Перечин), Емеріх Лаутнер (Виноградів), Золтан Сенгетовський, Арпад Шандор, Золтан Дьєрфі (усі троє з Ужгорода), Юрій Ціпле (Тячівщина), Артур Апіян (Буштино), Федір Ньорба (Хуст)…

Головні тренери – ЗМС СРСР М. Михалина та ЗМС СРСР й ЗТ Російської Федерації Й. Беца;

тренер воротарів – МС СРСР Е. Микулець.

На завершення хотів би від закарпатської футбольної сім’ї подякувати любителям «гри мільйонів» з Прикарпаття за те, що вони не забувають про наших колишніх класних гравців, котрі свого часу захищали кольори їхньої провідної команди. Ось і наприкінці 2019 року Еміл Микулець отримав своє місце і на стіні футбольної слави. Меморіальну дошку на честь футболіста-закарпатця (див. ліворуч) встановили на фасаді міського стадіону «Рух».

На урочистому відкритті міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків наголосив: «Ми створили спортивну алею наших славних спортсменів – це європейська традиція. У рамках програми «Івано-Франківськ – місто героїв» ми встановили меморіальну дошку нашому колишньому славному голкіперу та дитячому тренеру Емілю Микульцю. Це вже третій наш герой з Прикарпатського обласного центру. Ми продовжимо цю потрібну й благородну справу. Наших героїв повинно знати нинішнє покоління, – резюмував міський голова Івано-Франківська.

Підготував матеріал голова обласного осередку
Асоціації спортивних журналістів України Василь ГАДЖЕГА