Олімпійські ігри в колекції ужгородця на відстані… автографа

Футбольні теж!

Олімпійський рух, Олімпійські ігри та загалом уся багатогранна діяльність, пов’язана з олімпійським спортом, — специфічні та водночас воістину унікальні явища. Важко переоцінити не тільки спортивне значення олімпізму, а і його надзвичайно вагому та гуманітарну, морально-виховну роль. Олімпійські ідеали мають непересічне значення для розвитку міжнародної співпраці та зміцнення миру й злагоди на нашій планеті. Невипадково олімпійські ідеї популярні серед людей усього світу, особливо молоді. А багато хто ще й зробив їх частиною свого життя. І не лише спортсмени чи тренери. Скажімо, ужгородець Аркадій Гендлер присвятив себе колекціонуванню «олімпійських» автографів.

– За яким принципом Ви збирали свою колекцію?

– Розуміючи, що олімпійська перемога коштує дорожче й вагоміше, ніж перемога на чемпіонатах світу та Європи, я поставив собі за мету збирати автографи олімпійських чемпіонів та призерів Ігор. Перші здобутки датуються 1963 роком. Навесні, коли в Ужгороді були збори збірних команд СРСР з баскетболу, фехтування, легкої атлетики, я побачив легендарного тренера Олександра Гомельського та його підопічних – срібних призерів Олімпійських ігор у Римі. Невдовзі в мікрорайоні Шахта був крос, на який завітали почесні гості, зокрема Володимир Куц – дворазовий олімпійський чемпіон у бігові на 5 та 10 кілометрів, рекордсменка світу та чемпіонка Олімпійських ігор у Римі Людмила Шевцова, Петро Болотніков – олімпійський чемпіон у бігові на 10 кілометрів, інші відомі стаєри. Вони дали початок, так би мовити, «старту» моєї колекції.

– А що дало «старт» зацікавленню історією саме Олімпійських ігор?

– Коли вирішив збирати автографи олімпійських призерів, зацікавила історія виникнення Олімпійських ігор і, відповідно, історія Стародавньої Греції, розвиток олімпійської програми – від бігу до кулачного бою, пентатлону, стрибків у довжину, боротьби. Мене, тоді 15-річного школяра, світогляд якого тільки формувався, найбільше вразило, що під час проведення Олімпійських ігор зупинялися чвари та війни між племенами.

– Якби такий підхід панував сьогодні…

– Мене, людину, яка не сприймає насилля та війну, надзвичайно вразив «гуманітарний підхід» Олімпійських ігор, i я назавжди закохався в їх історію й традиції. Це – великий спектр діяльності в спорті, загалом світовій культурі, що чудово демонструють самі змагання та все з ними пов’язане – паради відкриття та закриття, церемонія нагородження призерів, виголошення олімпійської клятви, а також охоплення питання гендерної рівності, запобігання допінгу, ролі екології, технічного прогресу тощо. Відповідно й автограф спортсмена – не тільки просто підпис. Це частина енергії атлета, його особистості, сліду в історії спорту.

– Як поповнювали свою колекцію?

– Я вчився в середній школі № 4 Ужгорода. І в мене вчителем фізкультури була така легендарна постать, як Йосип Голінка. Він сам був легкоатлетом. Я займався в нього королевою спорту. Наставник також залучав нас до проведення всесоюзних змагань із кросу. І ми, школярі, допомагали при суддівстві. Я вперше побачив такі видатні постаті в спорті, олімпійському русі, як згадані Володимир Куц, наш земляк із Сумщини, Людмила Шевцова, Петро Болотников… Усе це легенди після Олімпійських ігор у Римі. Мене зацікавило: вони – такі ж, як і ми, але хтось встановлює олімпійські рекорди, а хтось зупиняється на рівні, скажімо, третього розряду. Коли більше став над цим розмірковувати, то зрозумів: крім таланту, потрібні ще титанічна робота, правильно спланована методика тренувань, конкуренція. І мені захотілося залишити в себе слід, пам’ять про цих людей. Так почав збирати автографи. У студентські роки під час навчання у Львові мав можливість відвідувати в місті Лева спортивні змагання. 1967 року побував у Києві, де саме проводили другий Кубок Європи з легкої атлетики. У готелі «Москва», теперішній «Україні», жили учасники цього заходу. І якось уранці на сніданок до холу зійшлися відомі спортсмени з Польщі – Ірена Шевинська, Єва Клобуковська, Владислава Комар, із Великої Британії – Мері Бігнел-Ренд, Дьюла Живоцкі з Угорщини, інші відомі атлети. Я знав їх за світлинами в газетах і журналах. Ніхто не відмовляв розписатися в моєму блокноті. У цей час також у гості завітав легендарний стрибун у висоту Валерій Брумель. Правда, він був на інвалідному візку – відновлювався після жахливої автокатастрофи. Нагадаю, це – багаторазовий рекордсмен світу, найкращий спортсмен планети 1961–1963 років, який підняв планку світового рекорду до 2 метрів 28 сантиметрів. Тоді популярність названого спортовця сягала популярності Юрія Гагаріна. Пізніше, 1970 року, мені поталанило відвідати матчі з легкої атлетики команд СРСР та США в Ленінграді, де побачив олімпійських чемпіонів: Віктора Санєєва – тріумфатора олімпійських ігор у Мехіко, Ральфа Бостона – олімпійського чемпіона в Римі, майбутню нашу зірку Валерія Борзова, чий тріумф відбудеться за два роки. Крім того, відвідував змагання Олімпійських ігор 1980 року в Москві. Поступово познайомився з такими ж фанатами, як і сам. Став активно листуватися та обмінювався автографами з молодими людьми з Німеччини, Угорщини, Польщі, США. Дякуючи Інтернету, сьогодні це стало легше. Також перебуваючи у відрядженні в Києві, відвідував удома легендарних українських спортсменів Поліни Астахової, Ніни Бочарової, Івана Богдана. Дізнатися адреси відомих спортсменів було не важко – звертався в держкомітет зі спорту й музей спортивної слави, звідки й допомагали.

– Якими автографами відомих спортсменів найбільше пишаєтесь?

– Важко відповісти, адже всі види спорту мають однакову важливість у програмі Олімпійських ігор. Але за, так би мовити, медалеємкістю, то це, звичайно, автографи легенд гімнастики, плавання, легкої атлетики. Скажімо, серед гімнастів – швейцарець Жорж Міз – учасник та медаліст Олімпійських ігор із 1924 до 1936 років, більш ніж легенданий Вікторо Чукарін – учасник Другої світової війни дворазовий олімпійських чемпіон в абсолютній першості на Олімпійських іграх 1952–1956 років. Добровольцем пішов на фронт, був поранений, потрапив до концтаборів. Вижив. Повернувся додому – його рідна мама не впізнала. Знайшов у собі сили повернутися у великий спорт і став переможцем у віці 31 та 35 років! Спочатку в Гельсінкі, а потім і в Мельбурні. Або ж узяти харків’янку Марію Гороховську. Вона – абсолютна чемпіонка Олімпійських ігор у Гельсінкі 1952 року. Чи киянку Ніну Бочарову, володарку 2 золотих і 2 срібних медалей. Так само неперевершену Ларису Латиніну – володарку 18 олімпійських медалей з Ігор 1956–1964 років; Бориса Шахліна, абсолютного чемпіона Олімпіади 1960 року та призера Ігор 1956–1964 років, володаря олімпійського ордена; Юрія Титова, який за заслуги в спорті багато років очолював Міжнародну федерацію гімнастики. Згадаю і Віру Чаславську – знамениту чеську гімнастку, абсолютну чемпіонку Ігор у Токіо-1964 та Мехіко-1968. Або ж знамениту угорська гімнастку Агнеш Келеті – єдину іноземку, яка вела достойне суперництво з радянськими гімнастками на Іграх 1952–1956 років. До речі, у неї цікава доля. Як відомо, близько сорока угорських спортсменів у 1956 році під час проведення Олімпійських ігор у Мельбурні на знак протесту проти кривавого придушення Радянським Союзом угорського повстання попросили в Австралії політичного притулку. Серед них – і Келеті. Своєю чергою, білорус Віталій Щербо на Іграх 1992 року в Барселоні здобув 6 золотих олімпійських медалей, а японець Акінора Накаяма – володар 10 нагород. Уже під прапором незалежної України відома гімнастка Лілія Підкопаєва стала абсолютною олімпійською чемппіонкою Ігор 1996 року в Атланті.

У плаванні не можу не виділити особливого героя. Мова про Майкла Фелпса – учасника та медаліста Олімпійський ігор 2004–2016 років. Він завоював 28 медалей! Із них 23 – золоті! На мій погляд, побити цей рекорд неможливо. Інший приклад – Марк Шпітц. На Іграх у Мехіко в 1968 році здобув 2 золоті медалі та збільшив їх колекцію 1972 року ще на 7. Плавчиня з НДР Крістін Отто виграла 6 золотих олімпійських медалей у 1988 році. Галина Прозуменщикова – українська плавчиня, яка серед спортсменок СРСР здобула першу золоту олімпійську медаль у плаванні на 200 метрів брасом у Токіо 1964 року, а пізніше, на Іграх 1968–1972 років, додала ще 4 медалі різного ґатунку. Наша «золота рибка» Яна Клочкова – тріумфаторка Ігор у Сіднеї та Афінах – володарка чотирьох золотих та однієї срібної медалі. Вона ж – Герой України, була прапороносцем збірної команди нашої держави 2004 року.

Відзначу й спортсменів, котрі завоювали значну кількість олімпійських медалей із легкої атлетики. Це такі легенди спорту, як: Ел Ортер (США) – чотириразовий олімпійський чемпіон у метанні диску в 1956–1968 роках; Лассе Вірен (Фінляндія) – чотириразовий олімпійський чемпіон у бігові на 5 та 10 кілометрів на Іграх 1972 та 1976 років; Віктор Санєєв – радянський грузинський триразовий олімпійський чемпіон у потрійному стрибку на Іграх 1968–1976 років та срібний призер Ігор 1980 року; сестри Тамара та Ірина Прес – володарки п’яти золотих олімпійських медалей та однієї срібної на Іграх 1960–1964 років у метанні кулі й диска та в п’ятиборстві. Або ж українець Володимир Голубничий – олімпійський чемпіон у спортивній ходьбі 1960 й 1968 років, срібний призер Ігор 1972-го й бронзовий призер 1964 років, володар Олімпійського ордена. Так само знаменита зіркова пара Еміл та Дана Затопкови (Чехословаччина). У здобутку Еміла – 5 олімпійських медалей на стаєрських дистанціях на Іграх у Лондоні 1948-го та Гельсінкі 1952 років. Цікаво, що марафонську дистанцію на ХV Олімпійських іграх у Гельсінкі Затопек біг уперше в житті! А його дружина Дана виграла змагання в метанні списа 1952 року та срібну медаль 1960-го. Після повернення команди з Олімпійських ігор у Гельсінкі за чотири золоті медалі, які завоювало подружжя, уряд Чехословаччини, подарував їм автомобіль «Татра» з номером «44–44».

У колекції також є автографи представників зимових видів спорту. Скажімо, у ковзанярському спорті це – Євгеній Гришин – чотириразовий олімпійський чемпіон у бігові на 500 і 1500 метрів на Іграх 1956–1960 років. Лідія Скоблікова виграла всі чотири золоті олімпійські медалі на зимових Іграх в Інсбруку-64 та дві золоті нагороди на Іграх 1960 року в Скво-Веллі (США). Клаудіа Пехштайн (Німеччина) – володарка найбільшої колекції медалей – 9 – зі швидкісного бігу на ковзанах; Гунда Німман-Штірнеман – 8-разова олімпійська медалістка, 11-разова чемпіонка світу, установила 18 світових рекордів. У біатлоні – Дар’я Домрачова (Білорусь) – володарка 5 золотих, 1 срібної та 1 бронзової медалей на Іграх 2010–2018 років. Фігуристка Ірина Родніна – триразова олімпійська чемпіонка 1972–1980 років. Цей перелік можна продовжувати й продовжувати…

– Як Ви вважаєте: у чому причина стрімкого зростання світових рекордів у різних видах спорту?

– На мій погляд, цьому сприяє ряд факторів: конкуренція серед спортсменів різних країн, важка праця на тренуваннях, вплив наукових досліджень на методику тренувань; тобто теоретично визначалися та активізовувалися саме ті групи м’язів, які відігравали провідну роль у досягненні результатів у певному виді спорту. Скажімо, наукове обґрунтування методики бігу допомогло нашому славетному спринтерові Валерію Борзову під керівництвом відомого тренера Валентина Петровського досягти видатних результатів і перемогти американських спринтерів – визнаних фаворитів у цьому виді порту на Олімпійських іграх у Мюнхені 1972 року. Також такий підхід відомого спортсмена й тренера Анатолія Бондарчука дозволив його учню в метанні молота Юрію Сєдих завоювати золоті медалі на Олімпійських іграх 1976–1980 років та срібної нагороди в 1988 році. До речі, світовий рекорд Сєдих не побитий більш ніж 25 років! І звичайно, вплинув технічний прогрес. Найяскравіше це демонструє еволюція знаряддя для стрибків із жердиною – від бамбука до металу й фібергласу, що дозволило підвищити рекорд світу від 4 метрів 77 сантиметрів до фантастичних 6 метрів 18 сантиметрів. У плаванні це – облягальні спортивні костюми в плавців із пластикових матеріалів, що нагадують шкуру акули; для зимових видів спорту це – нові види металів для ковзанярського спорту та нові види пластику для лижних видів. Новий спосіб стрибків у висоту, впроваджений Діком Фосбері (США) у 1968 році, дозволив підняти планку світового рекорду до фантастичних 2 метрів 45 сантиметрів кубинця Хав’єра Сотомайора в 1993 році. У легкій атлетиці це – зміна бігових доріжок із земляного покриття на тартановий матеріал, що дозволило підвищити до неймовірних рекордів результати в бігу на спринтерські дистанції. Якщо просумувати всі ці фактори, то маємо справді вражаючі показники: у бігові на 100 та 200 метрів із 10,0 та 20,5 секунд у 1960 роках на гаревих доріжках до пізніше 9,58 та 19,19 на тартанових; у плаванні на 100 метрів із 55 секунд у 1960 році до 47 секунд у 2016-ому; у ковзанярському спорті в бігові на 500 і 1500 метрів – 40,2 секунди та 2,08.6 у 1956 році до 34,4 та 1,44,04 секунди відповідно в 2016-ому; у важкій атлетиці – від феноменальних свого часу 500 кілограмів американця Пола Андерсона у 1956 році до 640 кілограмів росіянина Василя Алєксєєва в 1976-ому.

– У Вашій колекції є автографи володарів олімпійських орденів, українських і зарубіжних спортсменів, команд. А власноручні підписи яких відомих футболістів, зокрема закарпатських, маєте?

– Гравців «Динамо» (Київ), збірної Угорщини, МТК, «Гонведа», легендарного Льва Яшина, вірменського радянського футболіста Микити Симоняна, а із закарпатських – Йосипа Беци – золотого медаліста 1956 року з футболу, Йожефа Сабо – бронзового медаліста 1972 року, а також інших динамівців Києва – Федора Медвідя, Василя Турянчика, Стефана Решка… До слова, маю автограф і краян Ніни Гецко-Лобової – славетної олімпійської чемпіонки з гандболу 1976 року, та Василя Станковича – фехтувальника, володаря 2 срібних медалей Ігор 1968–1972 років.

– Який результат Вашого майже 60-річного захоплення на сьогодні?

– За ці роки мені вдалося зібрати автографи більш ніж тисячі спортсменів, медалістів та учасників найбільших спортивних змагань сучасності – Олімпійських ігор. Загалом «мої» 848 медалістів на літніх та зимових Олімпійських іграх у період із 1924 по 2016 рік завоювали 820 золотих, 485 срібних та 389 бронзових медалей. Це спортсмени 47 країн світу із 42 видів спорту.

– Невипадково Ви потрапили до книги рекордів України. Знаю, що, крім олімпійських видів, у Вашій колекції є й автографи представників інших видів спорту…

– Не можу обійти увагою такий вид спорту-мистецтво, як шахи. Серед найвідоміших – чемпіони світу різних років. Це – Михайло Ботвинник, Михайло Таль, Борис Спаський, Василь Смислов, Нона Гаприндашвілі, Анатолій Карпов, Гаррі Гаспаров, Ольга Рубцова. До речі, Каспаров розписався мені вперше – у віці 15 років!

– У вашому послужному списку – і автографи в командних видах спорту.

Бува, не аналізували роль і місце українців у збірних командах тогочасного СРСР та здобутки національної збірної України часів незалежності?

– Із 1952 по 1992 роки українці в збірних командах СРСР та СНД були представлені від 10 до 25 відсотків від загального складу команд, які завойовували 25–50% медалей. Після 1996 року здобутки збірної України погіршились, що вимагає серйозного аналізу та вжиття довготривалих заходів, уваги з боку держави – зокрема будівництва сучасної інфраструктури, покращення умов оплати тренерів та спортсменів, змін до програм занять фізкультури в школах, коледжах та вишах, відновлення роботи дитячих спортивних шкіл та гуртків тощо.

– Дякую Вам за розмову й бажаю ще багато років поповнювати автографами унікальну колекцію!

– Спасибі!

Розмовляв Володимир ТАРАСЮК, ЗАФ