Іван Дуран: «Для збереження футболу необхідно об’єднати однодумців»

Футбольний сезон завершився та відійшов в історію. Яким він був, 2019 рік? Відповідь проста: дуже насиченим. Згадайте: традиційні – Зимова першість, Кубок області, чемпіонат області, Суперкубок, міжнародний турнір на честь Андрія Гаваші, турнір «Карпатія», Ліга чемпіонів Закарпаття, чемпіонат області серед ветеранів – це основні змагання, які проводяться під егідою Федерації Футболу Закарпаття. Треба відмітити, що всі вони пройшли на хорошому рівні та за присутності великої кількості вболівальників. Це свідчить про те, що зацікавленість до найпопулярнішої гри не тільки не спадає, а й зростає.

Поділитися спогадами та планами на майбутнє попросив голову Федерації Футболу Закарпаття Івана Дурана.

– Іване Петровичу, завершився футбольний сезон-2019. Уже можемо підвести підсумки. Хотілося б почути Вашу думку, як керівника, чи все задумане вдалося втілити в життя?

– Сезон-2019 був не простим, але напрочуд цікавим. Почнемо з того, що на сьогодні утримувати футбольну команду доволі накладно. Для цього треба об’єднати багатьох однодумців, які повірили б в успіх і працювали злагоджено. Це як деталі одного механізму: дасть збій одна – не працюватимуть інші. ФФЗ дякує всім, хто причетний до утримання команд, відданим тренерам та футболістам.

– Відзначте, будь ласка, позитивне в роботі команд.

– Саме завдяки вказаному тріумвірату ми маємо повноцінний чемпіонат області. Усі турніри під егідою ФФЗ відбулися на пристойному рівні. Складовою стали добротні ігри та інфраструктура. А ще заносимо собі в актив роботу з дитячими колективами та ветеранськими командами. Маємо також 2 команди, які виступають на професійному рівні – «Минай» та «Ужгород», 4 дитячі та юнацькі виступають у ДЮФЛ України. Цей перелік можна продовжувати.

– А що стосується негативного?

– Турбує, що в області є кілька регіонів, чиї команди не представлені в обласному чемпіонаті. Це Перечинський, Великоберезнянський, Воловецький та Міжгірський – в основному гірські, де проживання складніше, що змушує більшість молоді шукати собі заробітки за межами краю. Будемо сподіватися, що об’єднання в громади змінить ситуацію, бо з’явиться змагальність, яка притаманна закарпатцям. Важко зрозуміти неучасть у чемпіонаті міст обласного підпорядкування – Чопа та Берегова.

– Іване Петровичу, поділіться успіхами в розвитку інфраструктури, адже гордитися справді є чим.

– Так. Тут справді є чим пишатися. Це, зокрема, ужгородський стадіон «Авангард», капітально перебудований стадіон м. Хуст, тренувальна база Академії «Мункач» у с. Дерцен Мукачівського району. Усе перераховане – великі об’єкти. Приводом для гордості є 8 стандартних штучних полів, на яких можна проводити матчі в будь-яку погоду. Є кілька менших – 60 на 40. Проведено роботи на стадіоні м. Тячів, підходить до завершення реконструкція стадіону с. Вільхівці. Можу твердо сказати, що нині всі команди Вищої ліги обласного чемпіонату грають на якісних полях хороших стадіонів.

– А що відносно стадіонів Першої ліги?

– Тут є ще окремі невирішені питання, над якими ми працюємо, але в той же час відзначу, що поля, на яких проходить чемпіонат ДЮФЛ, значно кращі, ніж були раніше.

– До речі, фахівці відзначають хороший рівень дитячо-юнацького футболу. Наскільки це відповідає дійсності?

– Прогрес останніх років очевидний. Зараз у нас є хороше представництво на всеукраїнському рівні. Команди Ужгорода та Мукачева виступають у Вищій лізі, а ФК «Минай» та ДЮСШ «Зінедін» – у Першій. По три вікові групи грають у ДЮФЛ Закарпаття. Юнацькі команди також виступають у першості області. Проводиться багато дитячо-юнацьких турнірів на рівні області та районів. І все ж тут є ще над чим працювати.

– Уболівальники добре пам’ятають, як у 2015 році припинив свої виступи футбольний клуб «Говерла». Цілих два роки ми не мали представництва на професійному рівні. Вам це боліло і як відбилося на нашому футболі взагалі?

– Однозначно. Було прикро і як керівнику, і як уболівальнику. Якщо нема професійної команди, у молодих гравців пропадає стимул, вболівальник покидає трибуну, а нового глядача завоювати значно важче. За відродження професійного футболу маємо бути вдячні Валерію Пересоляку і його групі підтримки. ФК «Минай» спочатку провів вдалий сезон у ІІ лізі, а зараз команда успішно виступає у сильній І лізі українського чемпіонату. ФК «Ужгород» веде боротьбу у ІІ лізі. Тобто, ситуацію виправлено, але відсутність професійного футболу ми будемо відчувати ще кілька років. Скоріше за все, на професійний рівень вийде й ФК «Мункач». Було б добре, якби ми мали представництво в усіх трьох лігах, але, на жаль, футбол дуже сильно залежить від політичної ситуації в країні.

– Яку б оцінку Ви дали обласному футболу?

– У Вищій лізі є свої плюси й мінуси. Плюс – ФК «Минай» та ФК «Ужгород» перемістилися в професійний чемпіонат, мінус – їх відсутність на обласному рівні. Це однозначно наклало відбиток на крайовий футбол. І все ж ми маємо сильні команди обласного рівня: ФК «Севлюш» (Виноградів), ФК «Поляна», МФА «Мункач» (Мукачево), ФК «Витязь» (Концово), СК «Карпати» (Рахів), ФК «Середнє», ФК «Вільхівці». Але й тут видно відмінності. Зокрема, це ФК «Севлюш», який був на голову вищий. Далі – 6 команд практично рівних за класом. Невдало провела сезон іршавська «Бужора». Вища ліга має бути повноцінною. У ній мало б виступати 12-14 команд. Хотілося б бачити серед сильніших ще команди Хуста, Тячева, Ясіня, Берегова, Перечина, Сваляви, Довгого, Міжгір’я, Вишкова, Воловця, Н. Давидкова, Кольчина, в яких справді великі футбольні традиції.

– А що стосується Першої?

– У той же час рівень футболу І ліги на кілька порядків вищий від районного і повністю відповідає вимогам ФФЗ. І це найголовніше. Тут нам хотілося б бачити команди В. Березного, Чинадієва, Дерцена, Сернє, В. Лучок, Ільниці, Білок, Приборжавського, Кушниці, Дубрівки, Білої Церкви, Жденієва, Буштина, Королева, Варієва, Чопа, Косина, Гаті, Яноші, Запсоні. І цей список можна продовжити.

– Хочу привернути також увагу до того, що зникають славетні футбольні традиції, які накопичувалися десятками років.

– Ви маєте рацію, бо навіть у вище зазначених населених пунктах виросла не одна когорта відомих футболістів, які прославили наш край. Дуже хотілося б мати на обласному рівні і масовість, і якість. Це може забезпечити тільки ентузіазм на місцях, здорова конкуренція, бажання досягти успіху, співпраця з органами місцевого самоврядування. Таке поєднання приносить результат.

– Уже кілька років юнацький турнір на честь Андрія Гаваші вважається кращим в Україні. Чи буде і надалі підтримуватися такий високий рівень?

– У нас проводиться багато дитячих турнірів, але мало юнацьких. Саме в цей період формується молодий футболіст, як гравець. Тому ми визначились із віковими категоріями – 15 і 17 років. До нас приїжджають кращі команди України: ФК «Шахтар» (Донецьк), ФК «Динамо» (Київ), ФК «Чорноморець» (Одеса), ФК «Металіст» (Харків), ФК «Карпати» (Львів) та інші. Із-за кордону беруть участь команди Німеччини, Ізраїлю, Угорщини, Словаччини та Румунії. Різні футбольні школи, високий рівень футболу дають можливість краще підготуватись до сезону. СДЮСШОР (Ужгород), МФА «Мункач» (Мукачево) отримують можливість перевірити свої сили у матчах з найкращими командами країни. Ми маємо вже напрацювання, і наше завдання – тримати «планку» на відповідному рівні. Такі турніри необхідні. Нині ми бачимо, що деякі гравці, які проходили горнило даного турніру, вже одягають футболку збірної України. Оце і є показник його важливості.

– Рівень арбітражу, який він на Вашу думку?

– Будемо відвертими – це проблема всього українського футболу. У нас на Закарпатті була хороша школа арбітражу. Причому багато років Олександр Малець, Федір Куруц, Олександр Теметєв, Томаш Пфайфер, Федір Варга, Василь Попович, Ласло Качур, Валерій Онуфер, Ви, Степане Степановичу, Петро Токарєв, Василь Козик, Ярослав Маєревич, Володимир Югас, Михайло Митровський-мол., Василь Бабич. Це арбітри, які обслуговували у країні вищі ешелони футболу і навіть міжнародні. Більшість із них пройшли хорошу школу футболу. Нині багато чого змінилося. Понизили вікову планку. В арбітражі мало людей, які пограли у футбол. Якщо ті арбітри, які грали футбол, вміють читати гру, можуть передбачити ту чи іншу ситуацію на полі, то тим, хто не грав, дуже важко попередити можливу проблему. Нині футбольних арбітрів потрібно готувати стільки часу, як і футболістів. Якщо юнак приходить у школу молодого арбітра у 13–17 років, то з ним потрібно працювати 7–10 років, щоб відбулося становлення. Тобто, у самій підготовці відбулись значні зміни. І це потрібно враховувати. На сьогодні на рівні у нас Ярослав Козик і підтягнувся Вадим Запрутняк. Хороші шанси у Назарія Дьордя та Михайла Райди. Є кілька молодих перспективних арбітрів. Завдячуючи Михайлу Митровському та Назарію Дьордю в Ужгороді, Ярославу та Василю Козикам у Мукачеві, Василю Поповичу в Іршаві, Івану Грабарю в Тячеві у нас добре запрацювала школа молодого арбітра, але потрібен час та терпіння, толерантне ставлення зі сторони уболівальників. Я дуже сподіваюсь, що наші закарпатські традиції в арбітражі будуть збережені.

– На якому рівні поставлена тренерська робота?

– Тут також відчувається вакуум. Раніше багато наших краян виступали на професійному рівні. Вони завершували кар’єру гравця і ставали тренерами у своїх селах і містах. У двохтисячних кількість таких людей зменшилась. Нині, на жаль, важко знайти тренера для професійних команд. Віктор Ряшко, Михайло Іваниця, розкрився Василь Кобін, можливо, Володимир Васютик. Далі порожньо. Це результат непродуманої політики. Запрошувалися тренери з-за меж області, які приходили зі своїми командами, а наші залишалися без досвіду. Є проблеми і на обласному рівні, і в роботі з дітьми. Особливо це проглядається в роботі з сільськими дітьми. Сільський футбол був кузнею футбольних кадрів. Дуже багато висококласних футболістів виросли саме там. Федерація футболу Закарпаття приймає міри, проводить тренерські курси категорії PRO «С», але на процес впливає і те, що відбувається в нашій країні.

– Ми на порозі нового футбольного 2020 року. Вже в суботу, 1 лютого, стартує Зимова першість, 8 лютого пройде Звітна конференція ФФЗ. Рік обіцяє бути насиченим і цікавим?

– Так. Футбольний рік починає розбіг. Він триває практично 10 місяців – із лютого по грудень. За цей період футбольне життя напрочуд бурхливе. Футбол потрібен людям, і ми повинні про це пам’ятати. А ще в деякій мірі він є візитівкою країни чи регіону.

– Федерація футболу Закарпаття у цьому році відзначає 100-річний ювілей.

– Дорожимо такими датами. Буде проведена низка заходів з нагоди 100-річчя створення Федерації футболу Закарпаття, адже ми маємо пам’ятати свою історію, шанувати визначні постаті, але в той же час продовжувати рухатись уперед. Зупинятися не маємо права. Незважаючи на негаразди, на всі проблеми, які створені, ми повинні розвивати футбол, як це робили перед нами, і, сподіваюсь, будуть робити після нас.

– А чи будете пропонувати присвоїти ім’я Юрія Гецка Суперкубку Закарпаття?

– Ми повинні не забувати і дякувати людям, які багато зробили для розвитку футболу на Закарпатті. Внесок Юрія Гецка беззаперечний, бо він зробив практично неможливе, щоб Збірна України провела свій перший поєдинок і стала повноправним членом ФІФА. Він започаткував Суперкубок Закарпатської області, передав у повному складі ФК «Берегвідейк» в Ужгород, коли ситуація була критичною, організував і проводив турнір у зимово-весняний період, у якому брали участь по 20–30 команд. І це лише невелика частина його заслуг перед нашим футболом. І тому я ініціюю присвоєння його імені Суперкубку нашого краю.

– Спасибі Іване Петровичу, що знайшли час для спілкувння, за те, що так багато намагаєтесь зробити для нашого футболу. Хай у футбольному 2020 році всі Ваші мрії збудуться, а плани втіляться в життя.

– Спасибі всім не байдужим до футболу людям, адже саме завдяки їм ми йдемо до нових перемог і нових досягнень.

Розмову вів Степан СЕЛМЕНСКИЙ