Микола Росоха: «У нас у команді всі – місцеві футболісти, грали з великим бажанням»

Один із кращих бомбардирів першої ліги про футбол, себе і Миколая.

– Миколо, із Миколаєм!

– Дякую! Вас і всіх читачів теж!

– Спасибі! Якщо не помиляюся, Ви у футболі понад 20 років…

– Зважаючи на те, що мені 28, а почав я грати в 6 – то так.

– Першого тренера пам’ятаєте?

– Так. Іван Фляшко. Починав я грати в Хусті.

– За які колективи ще виступали?

– Крім Хуста, – на ДЮФЛ України, за команди Тячева, Вишкова, збірну Закарпаття.

– Що Вам найбільше згадується за ці два десятиліття?

– Коли був дітваком, тренер нам слугував за другого батька. Тепер у молоді немає тієї спортивної злості, яка «жила» в нас. Нині часто в юного футболіста в підсвідомості: програв – то програв. А я звик «битися» до останнього. Прагнув усе бути першим – не любив програвати. А взагалі здобуто великий футбольний досвід.

– Є бажання застосувати його на вищому рівні?

– Побачимо, як усе піде далі, але так. Зокрема, у січні збираємося на збори. ФК «Хуст» планує виступати у вищій лізі. Буде важче, складніше, але хотілося б, аби наш колектив змагався за місце в першій п’ятірці, навіть трійці. А як пощастить – то й за чемпіонство. Так само хотів би зарекомендувати себе знову в ролі кращого бомбардира. Адже я – атакувальний центральний півзахисник. Моє завдання – забивати. Та як буде насправді – покаже час.

– Що або хто найбільше Вам допомогли стати одним із кращих бомбардирів першої ліги?

– Я міг бути й найкращим. Принаймні в Східній зоні. Але один забитий м’яч зарахували як автогол. Допомогли ж мій досвід і спортивна злість. Та найголовніший внесок – самої команди. Вона теж могла фінішувати першою. Трохи не склалося. У нас і поля не було. Важко тренуватися за таких умов. Хоч загалом сезон видався непоганим. Тим паче, що грали проти хороших суперників, зокрема із Тячева, Бичкова, Ясіня, Вишкова… У нас у команді всі – місцеві футболісти, грали з великим бажанням. Звідси і результат.

– А як Ви «в результаті» стали Миколою?

– Батько – Микола. Так і мене назвали.

– Миколая шануєте?

– Звичайно. Це свято асоціюється з можливістю зробити приємне дітям, батькам, усім ближнім і є своєрідним сигналом до новорічно-різдвяних свят.

– За прикладом Миколая робите добрі справи?

– Думаю, так.

– Яка з них найбільше запам’яталася?

– Ну, не знаю. Можливо, коли фінансово допоміг батькам.

– Котрі зі свят найбільше Вам допомагають створити настрій?

– Католицьке і православне Різдво та Новий рік. Це мої улюблені. Можливо тому, що дарують повноцінний відпочинок, можливість зустрітися з родичами друзями. Адже в повсякденні всі зайняті…

– Ось і Ви зараз зайняті – бавите сина. Футболістом його бачите?

– Як Бог дасть. Синові ж тільки 9 місяців. Але думаю, що буде. Ось і 5 секунд не посидить. Та головне, щоб був здоровим.

– Крім здоров’я, чого побажали б собі й шанувальникам футболу?

– Хочеться хорошого виступу в новому сезоні, щоб команда знову фінішувала серед кращих. А всім іще – щастя, миру в сім’ях і всього найкращого!

Володимир ТАРАСЮК, ФФЗ