Василь Коштура: «Футбол – для мене життя»

Це інтерв’ю з людиною, яка без перебільшення живе футболом і заради рідного села та футбольного клубу ладна на все. Гостем нашої редакції є Василь Коштура – віце-президент ФК «Ракошино».

Екскурс в історію:

Як свідчать архівні матеріали, перша згадка про футбол у Ракошині датована 1935 р. В архіві є лист «бірова» (голови сільради) до Мукачівської жандармерії з проханням прислати в село 4–5 військових, адже мав відбутися футбольний матч. Це свідчить і про те, що команда в селі була значно раніше, однак офіційний доказ зафіксовано саме в 1935 р. Зі слів старожилів, стадіон знаходився на місці сучасного СБК та пам’ятника воїнам-односельчанам. Щонеділі там проводили матчі, які збирали чимало людей. На жаль, ніхто не пам’ятає, який статус вони мали.

Першим творцем сільського футболу в Ракошині за радянської влади сміливо можна назвати вчителя фізкультури М.Ю.Чакія, котрий створив першу збірну школи.

Пізніше його естафету підхопили Т.І.Товт, М.Д.Лендєл (учителі фізкультури). На той час команда існувала винятково на громадських, аматорських плечах поціновувачів гри мільйонів. Підтримку надавала й сільгосппартіль, що діяла в селі. Футбольний колектив виступав за першість області: група – «КОЛГОСПНИК».

1968 р. – основна та юнацька команди «КОЛОС» Ракошино стали чемпіонами області серед колгоспних колективів.

Із кожним роком футбол у Ракошині набирав дедалі більших обертів. Основний тягар у плані матеріального забезпечення ліг на той самий колгосп, який тоді був одним із найбагатших у краї. На новому стадіоні будують нову роздягальню завдяки цінителю та прихильнику футболу, голові колгоспу І.І. Бабинцю.

За колгоспного господарства діяла секція з футболу (ДЮСШ), яка нараховувала близько 8 вікових груп. На цьому етапі команду тренували Т.Горват, І.Когутич, О.Горват, В.Сальков.

Після розпаду СРСР занепали й колгоспи. Футбол почав відходити в небуття. Ракошино – не виняток. Усі наші хлопці, які вміло володіли м’ячем, розбігалися областюв пошуках команд. Найпопулярніший вид спорту занепав у селі.

Відродження настало в 2000–2002 рр. Це була надважка справа. М’ячі, форму, сітки –усе брали напрокат. За відновлення футболу в Ракошині взялись ініціативні люди, а саме: О.Когутич, Ю.Головчак, В.Коштура, В.Пацьо, В.Когутич, Д.Грешко та багато інших, чиї ідеї підтримала сільська молодь. Досвід та розум старших зіграв вагому роль: Д.Кельман, О.Коштура, І.Когутич, І.Тягур, А.Меденцій, Д.Когутич, З.Палагі, Т.Товт – їхні поради й допомога стали вчасними та корисними.

Далі справи пішли краще: до команди повертаються майже всі хлопці, котрі грали в інших селах. Починають залучатися до футбольного складу й легіонери. Підприємці, актив, керівники різних установ Ракошина – усі повертаються обличчям до команди. Результат не забарився: уже в другому районному сезоні колектив займає 3 місце, через рік – 1. Далі 5–6 років поспіль команда бореться тільки за призові місця в районі. Нині впродовж двох років виступає в Першій лізі обласних змагань.

Найвідоміші футболісти-ракошинці: брати Корпонаї (Тиберій, Адальберт, Іван), Олександр Доктор, Олександр Когутич, брати Палагії (Золтан та Іван), Василь Сура, Іван Коштура, Іван Сенько, Євген Дудаш (мол.), Андрій Меденцій (мол.).

(із архіву Василя Коштури)

***

– Пане Василю, позаду перше коло першості області. Оцініть гру своєї команди, як «підходили» до сезону, поділіться враженнями про чемпіонат у цілому.

– Команду (ФК «Ракошино» – прим. ред.) очолює відомий на Закарпатті фахівець – Олександр Когутич. До формування футбольного клубу він приступив у березні цього року, до того команду готував В.Монда. До екс-тренера питань і нарікань не було жодних. Що спонукало нас, керівництво ФК «Ракошино», змінити старшого тренера? Відповідь проста: у 2015 році ми анонсували, що основою команди стануть місцеві гравці. На початку року зуміли повернути в колектив тих, хто «загубився». Нам удалося зібрати непогану команду. Ми досягли високого показника – із 27 гравців, котрі були на перегляді взимку, 22 виявилися ракошинцями. Постало логічне питання: якщо футболісти місцеві, то й тренер повинен бути «своїм». Тому дійшли згоди з Когутичем, основною вимогою якого було те, що ніхто, крім нього, немає права втручатись у тренувальний процес, вибір складу для гри. До футбольного наставника одна вимога – щоб більшість гравців були місцевими. Так, у заявці клубу на сезон 2015 року 90 % гравців становили ракошинці.

Зі стартом першого кола в нас усе чудовоскладалося. Із шести ігор набрали максимум – 18 балів. Переломним став матч із Чопом. Точніше, не сама зустріч, а події поза футбольним полем… До речі, перепрошую всіх уболівальників за той випадок, що трапився за межами матчу. Не хочу повертатися до цього «бруду», але після нього в команди все «повалилося». Дискваліфіковано лідера клубу, двоє основних гравців отримали травми (один вибув на 6–7 місяців, інший – на 2), троє хлопців з основного складу поїхали на заробітки, потіміще двоє. Тим, хто залишився, доводиться дуже важко. Були ігри, коли футболістам відмовляли в заміні… Що поробиш? Уважаю: піти на перерву, посівши 4 місце, – хороший результат. Команда зробила все, що на той час могла зробити… Дякую всім хлопцям за перше коло.

– Що запам’яталося найбільше за підсумками першого кола?

– Що запам’яталося в першому колі? Із негативного – поразка від Перечина. Це був 8-й тур. За підсумками семи турів, ми пропустили 7 м’ячів, а тут – відразу 7 в одному матчі. Мені було соромно… За село, історію клубу, команду, нашу форму, за «такий футбол»… Півтори тайму не міг навіть говорити… Що виникало в мене всередині – знаю лише я… Жодних нарікань на суддів. До колективу-суперника – повага. До наших – море запитань, відповіді на які не отримав ще й досі.

Із позитиву, звичайно, – зустріч із Великим Березним на домашньому «Паланку». Програючи спочаткуз рахунком 0:1, наші хлопці вирвали перемогу за 10-15 хвилин до закінчення гри. І найбільший вклад у цю перемогу вніс…45-річний тренер О.Когутич. Гольовий пас та гол – його ніг справа. Ще запам’яталася домашня зустрічі з Невицьким. Точніше, не сама гра, а те дійство, що передувало –величне відкриття футбольного сезону в Ракошині. Було все: священик зі святою водою, виступи заслужених та поважних людей, нова форма від спонсорів, але «вишенькою на торті» став урочистий вихід команд на поле в супроводі наших 4–5-річних дошкільнят. Це треба бачити: 22 малюків у формі збірної України виводили на стадіон гравців-дядьків. Телебачення, фото… Це було ще те видовище! Апогеєм всього цього став учинок воротаря Невицького. Коли дівчинка, яка«виводила» його за руку на поле, розплакалася, той узяв її на руки, щось сказав і поцілував. Респект! За це ми готуємо йому сюрприз…

– Ви заговорили про діток, тому напрошується таке питання: дайте оцінку гри молодіжного складу ФК «Ракошино».

– Про юнацький футбол… Як керівник команди та голова села, я вкрай розчарований тим результатом, що дає наш «дубль». Уже й «заманювали» їх новою формою, бутсами, м’ячами. Обіцяли приємний сюрприз наприкінці першого кола. Мабуть, зробимо сюрприз наприкінці всього чемпіонату. Що тут може так впливати? По-перше, значна кількість юнаків вступила на навчання, дехто виїхав за межі області. Нічого не вдієш. По-друге, відвідування тренувань –украй погане. Не знаю, уже давали шанс 3–4 дублерам удосконалювати навички та грати з основним складом. Тренувалися ж з «основою» майже всі – не діє…

– Чи розвивається, на Вашу думку, першість області в порівнянні з минулим роком? Чи потрібно щось змінити?

– На мою думку, усе завмерло. Звичайно, першість області не можна порівнювати з районними чемпіонатами, але хочемо ми того чи ні, події на сході України, зміни, що відбуваються в державі, останні перипетії в області – це все накладає певний відбиток і на футбол. Лише такий приклад: усередині 2013 року Ракошинська сільська рада замовляє та затверджує проект капремонту роздягальні стадіону досить серйозною сумою з бюджету. Хотіли реорганізувати стадіон. Але за наявності шести дитсадків, необхідністю ремонтувати їх, подорожчання газу, продуктів харчування – довелося ці кошти спрямувати в інше русло. Навіть попри мою фанатично-безмежну любов до футболу, вибір між роздягальнею та дитсадками, звичайно,зупинився на останніх. Уважаю це правильним рішенням в умовах сьогодення.

– Що хотілося б змінити? Не знаю, як це зробити в нинішніх умовах, але вкрай необхідно в області вводити принцип «спортивного підвищення та пониження в класі». Бо доки команди знатимуть: «нікуди ми не випадемо або не піднімемось» – не буде спортивного бажання, стимулу. Раніше, щоб пройти з району в область – це як в космос злітати. А сьогодні є гроші – грай хоч у Першій лізі України. Якщо б увести цей принцип, то здійсниться природний відбір.

– Як готуватиметься ФК «Ракошино» до другої половини сезону? Які позиції потрібно підсилювати? Чи взагалі буде підсилення?

– Як готуватимемось до другого кола? По-перше, дамо всім добре відпочити. Далі Олександр Іванович пропонує триразові тренування та контрольні товариські ігри, бажано із сильним суперником та з командою, яка не гратиме з нами в чемпіонаті. Щодо підсилення: поки необхідно розібратися, чи не поїде ще хтось із футболістів на заробітки, у подорож, не мобілізується до війська тощо. Підсилення нам потрібне в кожну ланку, у кожну… Та де його взяти за нашим правилом: більшість «своїх». Можливо, трішки й порушимо його, а, можливо, ні. Хочу, абизрозуміли одне – ми граємо для вболівальників. Кожна зустріч для нас – свято. Незалежно від результату. Ні я, ні всі, хто допомагає команді, не хочемо, щоб наші вболівальники, приходячи на футбол, питали: «Хто то п’ятий номер? А восьмий, двадцять четвертий і т.д.?» Такий футбол у селі нікому не потрібен. Але це не означає, що ми не будемо підсилюватися 2–3-ма легіонерами. Шукаємо, дивимось, розмовляємо. Результат уже невдовзі.

– Які завдання ставите перед командою на друге коло?

– Грати у справжній футбол, приносити задоволення вболівальникам, спонсорам, собі. Іноді поглядати на емблему клубу – як-не-як нам цьогоріч 80 років. Кожен, хто одягне форму ФК «Ракошино», повинен це розуміти, відчувати серцем.

– Ваш прогноз: хто займе призові місця в чемпіонаті?

– Знаєте, тут важко спрогнозувати. Ми не знаємо, які завдання, мотиви, можливості в інших команд. Не відомою є й ситуація з нашими хлопцями. Я знаю одне – ФК «Ракошино» не залишиться без медалей. А якого ґатунку – це вже інша справа. Та ще раз наголошую – це футбол. Тут важко щось логічно прогнозувати. Тим паче, як казав великий Прокопенко: «Не ищите в футболе логики. Её там нет».

– Як би Ви охарактеризували себе серед інших президентів команд?

– Це найбільш незручне запитання. Важко дати відповідь. Спробую коротко. Той, хто знає мене лише під час 90 хвилин матчу, може зробити певні негативні висновки. Не буду кривити душею: можу й «висловитися», наговорити дурниць, іноді вести себе й агресивно, занадто близько все сприймати. Це, повторюю, під час 90 хвилин гри. Після матчу все минає. Якщо помилився – завждивизнаю, попрошу вибачення, прийму поразку. Такими ми,фанати цієї гри мільйонів, є. Для когось це гра, прибуток, задоволення, розчарування, а для мене особисто – життя. На одному зі святкувань наші гравці так і сказали: «Для Вас, Омеляновичу, є 5 святих речей: церква, сім’я, Ракошино, друзі й футбол». Що ж, я згоден.

– Якби у Вас була можливість запросити до Вашої команди будь-яких трьох гравців зі світу сучасного футболу, хто б це був?

– Якщо уявити себе мрійником, ними б виявилися Петер Чех, Фернандіньйо, Ар’єн Роббен. Якщо ж реалістом – хотів би бачити той склад ФК «Ракошино», яким ми розпочинали цей рік. Та, швидше за все, це нереально. Найбільше хочу, щоб у Ракошині виросли свої «Чехи, Робени, Фернандіньї». Щоб знову «гриміли» на всю Україну Когутичі, Корпанаї, Палагії, Гойра, Ракош!

Інтерв’ю взяв Аттіла ЕРДЕЛІ