ФОТО. «Гармата» від Йосипа Бордаша…

Сьогодні відомому закарпатському футболістові виповнилося 70 років.

Й.Бордаш уособлює собою ще одну вагому родзинку у великому закарпатському футбольному гроні. Народився в селі Косино Берегівського району 14 березня 1949 року. Виступав на першість Закарпаття, за чернівецьку «Буковину», львівський СКА, вінницький «Локомотив». Був одним із кращих півзахисників ужгородської «Говерли» та харківського «Металіста», які в 1972 й 1974 рр. здобули «срібло» у чемпіонаті серед українських команд класу «А» та другої ліги відповідно. Притому допоміг слобожанам підвищитися в класі до рівня першої всесоюзної ліги.

Як гравець, особливо прославився штатним виконавцем штрафних. У ногах неперевершеного майстра була така сила, що м’яч летів у ворота, наче із гармати ядро. Виконувати «стандарти» з 30-40 метрів було для Й.Бордаша ледь не звичною справою. Пригадую, 10 років тому, коли на 60-річчя уславленого ветерана брав у нього інтерв’ю, Йосип Йосипович розповідав про матч із «Нефтчі» (Баку). Тоді нинішній ювіляр забив три голи. Один зі штрафного – саме метрів із 40. А переміг український клуб азербайджанців із рахунком 3:2.

Ще Й.Бордаш був капітаном, кращим бомбардиром «Металіста», уходив до списку 22 українських гравців другої ліги, разом із харків’янами вигравав Рубіновий кубок (вручали за найбільшу кількість м’ячів, забитих у ворота суперника).

Вітаючи сьогодні ветерана із 70-річчям, зичимо йому доброго здоров’я, весняного настрою й усіх родинних благ. Многая і благая літ Вам, ювіляре!

Володимир ТАРАСЮК, ФФЗ

Пропонуємо інтерв’ю з ювіляром, яке свого часу підготував журналіст Василь Гаджега.

Йосип Бордаш – володар гарматних ударів

За які команди не виступав би Й. Бордаш, завжди був штатним виконавцем стандартних ударів, особливо із-за меж штрафного майданчика. Його гарматні удари часто заставали зненацька голкіперів. В. Піньковський, який довгий час грав поруч із Йосипом, згадав про один з таких штрафних ударів, виконаний берегівчанином майже з 40 метрів.

«Йосип пробив чомусь лівою ногою, – згадував свого часу Володимир Іванович (на жаль, його уже нема серед нас – авт.), – але удар був настільки потужним, що голкіпер суперників тільки провів м’яч очима у сітку своїх воріт».

А тепер кілька витягів із газетних звітів про футбольні поєдинки, де мова йде про нашого героя: «Поступово харків’яни мобілізовуються. Одна з їх контратак на 38-й хвилині, в якій активно повівся Бордаш, завершилпася вдало: Йосип із-за лінії штрафного майданчика забив красивий гол».

(01. 04. 1974 рік. Календарний матч першості СРСР: «Кривбас» (Кривий Ріг) – «Металіст» (Харків) – 2:1).

«Тільки за чотири хвилини до кінця зустрічі Бордашу з штрафної позначки сильним ударом метрів із 30 вдалося зрівняти рахунок» (06.04.1974 рік. «Суднобудівник» (Миколаїв) – «Металіст» (Харків) – 2:2).

1972 рік. На фото (справа) Йосип Бордаш отримує нагороду, як кращий гравець календарного матчу, який щойно завершився перемогою ужгородської «Говерли». А вручає йому начальник облспорткомітету Євген Драга. Це унікальне фото зроблене ужгородським фотомайстром Василем Товтом. 

– Йосипе Йосиповичу, гадаю, що найбільш пам’ятний рік у Вашій футбольній кар’єрі був футбольний сезон-72?»

– Це дійсно так. У 1972 році радості не було меж, коли ми вибороли «срібні» медалі першості колишнього Союзу серед українських команд класу «А». Однак найбільшого успіху я домігся, виступаючи за харківський «Металіст» у 1974 році. У чемпіонаті України ми зайняли друге місце, а перше вибороли футболісти миколаївського «Суднобудівника», де грав закарпатець, до речі, твій земляк із Іршавщини Іван Шопа, який тепер проживає у своєму рідному селі Довге. Згідно з регламентом дві кращі команди нашої зони склали з іншими командами дві півфінальні підгрупи по 6 команд у кожній. Перша шістка, у тому числі й миколаївці, змагалися в місті Грозний, а друга – в Харкові. Суднобудівникам не пощастило, й вони посіли останнє місце, а ми у своїй групі – перше. Команди були не з слабких. Пам’ятаю, перший матч ми зіграли з карагандинським «Шахтарем» і виграли з «сухим» рахунком 2:0. Перший м’яч у ворота казахів вдалося провести мені. Другий поєдинок, на жаль, ми програли (1:2) футболістам владимирського «Торпедо», а потім один завершився нульовою нічиєю – «Даугава» (Рига). Ще два поєдинки поспіль виграли. Спочатку переграли ФК «Динамо» (Барнаул) із рахунком 2:0, а згодом з мінімальним рахунком 1:0 взяли верх над футболістами курського «Авангарду». У фіналі, котрий проходив у Сочі, ми два матчі виграли, зокрема від ФК «Янгієра» (Янгієр) із «сухим» рахунком 3:0 (дубль на свій рахунок записав львів’янин Роман Покора) та від ФК «Терек» (Грозний) (2:1), стільки ж звели матчів внічию – це з ФК «Алга» (Фрунзе) (0:0) та ФК «Рубін» (Казань) (1:1). Однак, пропустили на другу сходинку турнірної таблиці «Рубін», в якого була краща різниця забитих і пропущених м’ячів. І все ж команди, котрі у фіналі зайняли перші три місця (серед них і харківський «Металіст») із наступного футбольного року грали в І лізі першості СРСР.

– Багато забивали?

– Та бувало. Хоча я в основному грав у півзахисті. До речі, в цьому ж 1974 році футболісти «Металіста» та СК «Чернігів» найбільше за всіх провели у ворота суперників м’ячів – по 63. Правда, «Рубіновий кубок» був вручений нам, так як ми зайняли вище місце в першості колишнього СРСР. А кращим бомбардиром харків’ян із 13 голами став саме я. А найбільше голів, мов зговорилися (по 16 – авт.) у ворота суперників провели відразу аж 5 футболістів: В. Дзіоба (СК «Чернігів»), В. Жилін («Фрунзенець» Суми), А. Шидловський («Локомотив» Вінниця), закарпатець Микола Русин («Говерла» Ужгород) та В. Кільдяков («Граніт» Черкаси).

– Можете назвати матчі, в яких не забивали голи з так званої «точки»?

– Практично, якщо ти справжній пенальтист, як закарпатці Федір Чорба та Йожеф Сабо, ти повинен забивати гол із одинадцятиметрової позначки. Але є ігри, які футболіст називає матчами розчарування. Скажімо, про календарний поєдинок між харківським «Металістом» та чернівецькою «Буковиною, що відбувся 13 серпня 1974 року на рідному стадіоні, у мене зберігся звіт. Ось два короткі витяги з нього: «На останній хвилині першого тайму Бордаш сильно пробив штрафний удар, але на цей раз свою майстерність продемонстрував Пронін….». І другий: «На 59-й хвилині Бордаш пробиває пенальті. Сильний удар – і Пронін його у карколомному стрибку парирує». Тут, як кажуть, коментарі зайві.

І все ж хочеться завершити матеріал на оптимістичній ноті. І знову звертаємося до одного звіту про футбольний календарний матч чемпіонату СРСР (жовтень 1974 рік): «Зірка» (Кіровоград) – «Металіст» (Харків) – 0:3. «…гравці «Зірки» так захопилися атакою, що не побачили, як Й. Бордаш отримав м’яч із тилу, вийшов один на один із воротарем, і кіровоградці знову розпочали гру з центра поля. Сталося це на 75-й хвилині». «…А за три хвилини до фінального свистка капітан харків’ян Й. Бордаш, який, до речі, був найактивнішим у нападі, пройшовши між двома захисниками, зумів проштовхнути третій і останній м’яч у цій грі у ворота «Зірки».

– Отже, багато забивали, хоча й грали у середині поля. Був хоча б один такий матч, що Ви у ньому провели більше двох м’ячів?

– Звичайно. Це було в 1973 році. Харків’яни приймали бакинський «Нефтчі». Ми переграли азербайджанців із рахунком 3:2. Усі три м’ячі у ворота суперників провів я. Перший гол уже забив на третій хвилині зі штрафної позначки. Він був забитий несподівано не тільки для голкіпера, але й уболівальників. До воріт було приблизно сорок метрів. Пробив сильно, і воротар просто не зреагував на нього. Гості після першого пропущеного м’яча не розгубилися, а навпаки, почали організовувати одну за другою атаки. І все ж центральному нападаючому бакинців, майбутньому змс СРСР, який входить до відомого клубу «Георгія Федотова» Анатолію Банишевському (у чемпіонатах СРСР провів 115 голів – авт.) вдалося зрівняти рахунок. Він обвів легко наших двох захисників і – 1:1. Ми знову заволоділи ігровою ініціативою й організували кілька непоганих атак, а другий м’яч, як на зло, знову забили бакинці. Та не пройшло й чотирьох хвилин, як я отримав непогану передачу з правого боку і рахунок – 2:2.

А третій гол, як писала місцева газета, забив так: «На 74 минуте, овладев мячом, Йосип Бордаш с места левого края пробил по-лобановски «сухим листом», и мяч, миновав вратаря, вновь оказался в сетке ворот – 3:2».

Разом із Йосипом за харків’ян грав, крім закарпатця Олександра Поллака, і львів’янин мс СРСР Роман Покора, котрий після завершення кар’єри гравця, свою футбольну кар’єру продовжив тренером у багатьох командах, зокрема, рівненському «Вересі», львівських та мукачівських «Карпатах», олександрійській «Поліграфтехніці», вінницькій «Ниві» тощо.

– Гадаю, що до календарних матчів проти земляків готувалися по-особливому.

– Звичайно. Скажімо, у 1974 році ужгородські й харківські футболісти зустрічалися між собою тричі: один раз у чемпіонаті й двічі – на кубок газети «Радянська Україна». У всіх зустрічах ужгородці були сильнішими. До четвертого матчу, який повинен був відбутися 17 вересня 1974 року у Харкові, наша команда готувалася ретельно. Крім мене, у «Металісті» в цьому році грав у захисті й берегівчанин Поллак, до речі, капітан ФК «Говерла» сезону–72. Це був календарний поєдинок у другому колі. Ми виграли з розгромним результатом 5:0. Я став автором двох забитих м’ячів. Цей факт автор матеріалу підкріплює витягом із газетного звіту про цей драматичний матч: «…У гостей в нападі активно грали Лобанов, Русин і Чирков, яких поперемінно постачали м’ячами захисники Грубчак і Вагань. Та захисна й напівзахисна лінії «Металіста» були пильними. А у ворота «Говерли» м’ячі посипалися, як з рогу достатку. В одній з атак капітан «Металіста» Бордаш, який був душею команди, метрів з 25-ти влучним ударом у праву дев’ятку забив дебютний гол».

…Красиво був забитий і останній гол у ворота ужгородців. Бордаш, філігранно пройшовши лівим краєм, під гострим кутом несподівано вдарив по воротах, і голкіперу довелося виконувати неприємну місію – діставати м’яч із сітки воріт».

Наша довідка: Йосип Йосипович Бордаш народився 14 березня 1949 року в селі Косино, що на Берегівщині. Атакуючий центральний півзахисник. «Важко сказати, – зізнається Йосип Йосипович, – чи скоріше почав ходити, чи грати футбол».

Уже семикласником високий на зріст і міцний хлопець грав за дубль місцевої команди «Колос», яка в ті часи виступала на першість Закарпаття. У старших класах він часто-густо виходив на заміну в «основі», а відтак і зовсім «прописався» в її складі. Перший тренер – Микола Бреєв, який, до речі, був класним арбітром і обслуговував матчі навіть вищої ліги.

1968 рік – 19-річного берегівця запросили до команди майстрів – «Буковина» (Чернівці), котра виступала на першість СРСР серед українських команд класу «Б». Йосипу повезло з командою у тому плані, що у цей період за буковинців грало і двоє закарпатців, які, як і косинець, розмовляли угорською мовою – це голкіпер Чобо Кахлик та Федір Чорба. У цьому сезоні Йосип відіграв за буковинців 14 ігор і забив свій перший гол.

Наступного року берегівець був призваний до лав Радянської Армії. Служба, як і в більшості обдарованих хлопців із Закарпаття, проходила в Львові, де грав за відому місцеву армійську команду СКА. Разом із ним «проходив дійсну військову футбольну службу» й мукачівець Іван Вернер.

Після демобілізації Й. Бордаша запросили до вінницького «Локомотива», але за місцевих «залізничників» провів лише один сезон (9 матчів) і вирішив продовжити свою футбольну кар’єру в ужгородській «Говерлі». У 1972 році у її складі став «срібним» призером першості СРСР серед українських команд класу «А».

Наступного року Йосип разом із своїм земляком Олександром Поллаком одягнув футболку харківського «Металіста», який в 1974 році у підсумковій турнірній таблиці зайняв не лише 2 місце у 6 зоні (ІІ ліга), але й у фінальному турнірі, де грали по дві кращі команди з кожної зони, зуміли зайняти високе третє місце і знову повернутися в першу національну лігу.

У 1974 році Йосип Бордаш, як центральний півзахисник, під №1 був включений до списку «22 кращі футболісти УРСР (ІІ ліга)». У ньому також значилися ще троє закарпатців: Стефан Решко під №1 (правий центральний захисник, «Динамо» Київ), Федір Чорба під № 2 (лівий крайній захисник, «Карпати» Львів) та Микола Русин під №2 (центральний нападник, «Говерла» Ужгород). У цьому ж році Йосип Бордаш із 13 забитими голами став кращим бомбардиром харків’ян.

Усього за команди майстрів ювіляр провів 212 офіційних поєдинків і став автором 40 голів.