Йосип Шитєв: «…Я відповів, що два голи. І той футболіст дійсно забив!»

Не знаю іншого такого футбольного місяця для Закарпаття, як лютий. Особливо останній виявився щедрим на арбітрів-іменинників. Принаймні за винятком Андрія Гаваші, усі інші – повнокровні служителі Феміди шкіряного м’яча: Олександр Теметєв, Валерій Онуфер, Віктор Дуло, Василь Козик, Петро Милян… І – хто його теж не знає – Йосип Шитєв! Сьогодні він має «круглі» 60 років.
 

– Людвиковичу, яким себе пам’ятаєте років 50 тому?

– Щонайменше молодим, таким, що дуже любив футбол. Із 6 років почав займатися в Карла Олага, який працював тренером в ужгородській «Верховині». А взагалі за обласною державною адміністрацією була  така собі заглибина зі спортивним майданчиком. На ньому й ганяли м’яча.

– У ті часи футбол дуже відрізнявся від теперішнього?

– Був більше технічним, а тепер – переважно силовий.

– Яка «сила» залишила вас у в обласному футболі?

– Це трапилося 1985 року. Мабуть, усе сталося справді випадково. На той час голова комітету арбітрів Ужгорода Михайло Митровський запропонував спробувати себе в суддівстві. Ось перша гра й відбулася 8 травня. Як тепер пам’ятаю: «Тиса» (Буштино) – «Металіст» (Іршава). Тоді значно важче «обслуговувалося». «Познайомився» з багатьма відомими футболістами.

– І як реагували на їхні закиди стосовно арбітрів?

– Намагався не звертати уваги, а просто судити так, як це бачив на полі.

– Найголовніший період зі свистком чи прапорцем припав на…

– …1986 – 1990 роки, коли допомагав на лінії в другій «союзній» лізі. Тоді налітався багато.

– Найпам’ятніша гра – …

– …«Нива» (Вінниця) – «Кривбас» (Кривий Ріг). Допомагав Степанові Селменському з Матвієм Бобалем-старшим. 1:0 на користь господарів. На  81 хвилині заміна  в гостей. Гравець, який виходив на поле, мене запитав: «Товаришу суддя, заб’ю сьогодні»? Я відповів, що два голи. І той футболіст дійсно забив! На 83 і 85 хвилинах, а «Кривбас» виграв із рахунком 2:1.

– Крім «союзного» чемпіонату, які змагання ще по-особливому викликають приємні спомини?

– 1973 року в Ташкенті з Матвієм Бобалем-старшим були учасниками фіналу «Шкіряного м’яча». Окрім усього запам’ятав ще й місцевий ринок, де за 3 копійки можна було купити велике гроно винограду. Привезли додому також великі й смачні кавуни.

– А «найсмачніший» турнір, який Ви організовуєте, – Валерія Онуфера?

– Так. Особливо запам’яталися перші з них, які розпочинав з Ігорем Гарлачем-старшим. Тоді брали участь по 40 команд. Довелося змагання «розтягувати» на 3-4 дні.

– Якби вам дали приблизно стільки ж часу на роздуми, чи переписали б власну життєву історію…

– Дещо змінив би. Наприклад, не пішов би грати за ветеранів, не отримав би травму. Тоді б мав іншу, більш вагому кар’єру в суддівстві.

– Який ще зробили для себе життєвий висновок за 60 років?

– Дуже важливо бути чесним і порядним.

– Чим найбільше пишаєтеся?

– Тим, що маю двох дітей і шестеро онуків, із якими збираємося разом на дні народження.

– Ні про що не жалкуєте?

– Усе  – уже в минулому. А за ним не жалкують.

– Якусь особисту мрію хотіли б здійснити?

– Потрапити на матч «Барселони» в Іспанію та на поєдинок «Баварії» в Німеччину.

– У такому разі бажаю Вам реалізувати задум. Адже ж напророкували два голи одному футболісту – і той забив! Від імені Федерації футболу Закарпаття бажаю Вам здоров’я, бадьорості, добра. Надалі залишайтеся таким великим «спецом» у футболі, яким Ви є!

– Дякую.

Володимир ТАРАСЮК, ФФЗ