Михайло Митровський: «Це як ходити в школу, але не вчитися…»

Він уходить до топ-групи футбольних арбітрів Закарпаття і за досвідом обслуговування матчів (зокрема на рівні першої та другої всеукраїнських ліг), і за кількістю проведених поєдинків у полі в обласних чемпіонаті та першості. Воднораз хоч представники Феміди часто залишаються «поза кадром», та цього разу враженнями від баталій на стадіонах краю для нашого сайту поділився Михайло Митровський. Отож інтерв’ю з ним увазі читачів.

– Михайле, які враження на Вас, безпосереднього учасника змагань, справив сезон 2017 року у вищій лізі?

– Загалом видався напруженим і водночас хорошим. Щоправда, деякі команди випадали. Скажімо, «Оболонь» (Хуст). Або ще несподіваніше для мене виступила «Боржава». Крім того, чітко виділялися перші три команди-призери, котрі переросли обласний рівень. Однак колективи, які посіли місця з 4 по 9, могли один одному завдати поразки в будь-який момент. Плюс душеві, роздягальні, у цілому інфраструктура… Загалом усе було на пристойному рівні. Ну а зміна поколінь в окремих командах хоч десь і негативно позначилася на виступах, та це процес, якого не уникнути будь-кому. У плані ж суддівства матчі також видалися цікавими, напруженими, тому чемпіонат запам’ятався.

– Проблему суддівства нині порушують чи не всі: тренери, уболівальники футболісти… На Вашу думку, де тут реальність, а де міф?

– Реальність така, що нові, не зовсім до кінця зрозумілі критерії відбору арбітрів на всеукраїнському рівні призводять до того, що для багатьох потенційно хороших моїх колег змагання, вищі за обласні, проходять мимо, експресом, тому чимало потенційних кандидатів розчаровуються і взагалі припиняють судити. З іншого боку, сучасна динаміка життя, його економічна складова настільки впливові, що цілком очевидним є розуміння: за виконану роботу повинна бути адекватна платня. Чому коли футболіст виходить на поле й навіть посередньо проведе матч, то отримує на порядок кращу винагороду? Арбітр же виходить на поле, приймає рішення, яке обов’язково комусь не сподобається, притому отримує 200, 300 чи хай і 400 гривень, вислуховує не тільки про себе, а й про родичів і нерідко просто думає, як провести поєдинок, нормально, без ушкоджень, виїхати з нього. Згодом же виникає думка: а для чого воно мені, коли вихідний можна провести з дівчиною, у колі друзів чи родичів? Гадаю, якби суддям помітно збільшили гонорари, штучно довкола них не нагнітали обстановку (оце і є один із міфів!), то й рівень обслуговування матчів покращився б.

– Ви, очевидно, спілкуєтеся з колегами з інших регіонів. На Вашу думку, наскільки питання суддівства є специфічним для Закарпаття чи навпаки, уписується в загальноукраїнський контекст?..

– Знайомий і спілкуюся з багатьма колегами з інших областей України, маю серед них чимало друзів, адже відсудив понад 100 ігор у першій та другій лігах. Можу запевнити, що кадрова проблема характерна практично для всіх регіонів. Десь вона більше помітна, десь менше, але однаково гостра. У Львові, скажімо, намагаються залучати судити за рахунок студентів із місцевого державного університету фізичної культури. У Чернівцях теж шукають молодих суддів із числа університетських спудеїв. Із наших арбітрів ніхто, на жаль, у вишах Ужгорода не працює, тому й важче залучати юнаків до «фемідівської» роботи. Нестача арбітрів – гірка реальність, і за рік-два її не вирішити.

– А що необхідно зробити для покращення взаємодії між командами та клубами з одного боку та суддівським корпусом з іншого?

– Щоб була конструктивною бесіда, потрібен відеоматеріал. Скажімо, на останній хвилині матчу забили гол. Хтось каже, це сталося на 92-ій хвилині, хтось – на 98-й. А за правилами тільки арбітр – єдина особа, хто визначає хронометраж матчу. Потрібно враховувати, що вихід лікаря на поле – плюс одна хвилина до часу поєдинку, одна заміна – плюс 30 секунд. Тобто 5 замін – і вже 2 хвилини 30 секунд потрібно додати. Якщо ж немає відеоматеріалу, то обговорювати той чи інший епізод або весь матч можна, проте в кожного виявиться своя правда. Я вважаю, що в Україні потрібно створити експертну групу із числа 5 незалежних фахівців. Ось якби вони проглянули фрагмент зустрічі обласного рівня, розуміючи її природу, і проголосували… До прикладу: три – «за» при двох «проти», тоді арбітра потрібно виправдати й не навішувати на нього ярликів про упередженість чи низьку кваліфікацію. А коли один із експертів скаже «за», а чотири – «проти», то хай арбітр пропустить декілька матчів і задумається, чому серйозно помилився. А в нас часто себе почувають незамінними і знають: як би не провели гру, та тут же знову вийдуть на поле, бо нема кому.

– Останнє запитання: як вважаєте, що є найдієвішим у покращенні якості арбітражу?

– Людина з-під палки судити не буде. Потрібне свідоме ставлення до роботи, тому основною залишається самопідготовка. На офіційному сайті Комітету арбітрів Федерації футболу України є чудовий розділ під назвою «Фізпідготовка арбітрів». Там усе зрозуміло розписано, зокрема щодо програми тренувань арбітрів. Цілий рік її потрібно виконувати. Приміром, у понеділок – пасивне відновлення або відпочинок, у середу – висока інтенсивність тренувань, у суботу-неділю – обов’язково гра (неважливо, у юнаків вона, у дорослих, в області чи на рівні України). Плюс повторення правил, виконання тестів. Якщо в такому режимі працювати, то прогрес буде, а інакше: це як ходити в школу, але не вчитися…

Володимир ТАРАСЮК, ФФЗ