В’ячеслав Пінковський: «В області немає чітко вибудуваної футбольної піраміди»

За підсумками першого кола у Західній зоні першої ліги чемпіоном стала команда з Концова. І хоч у спину дихають щонайменше «Бобовище» і «Локомотив-Чоп», сам факт перебування на вершині турнірної таблиці «Вітязя» заслуговує на повагу. Із цього, власне, я й розпочав спілкування з його тренером В’ячеславом Пінковським.

– Пане В’ячеславе, що можете сказати про кількість набраних очок у першому колі командою, яку очолюєте?

– Той факт, що наша команда на першому місці – говорить сам за себе. Хоч втрачали очки там, де не мали права втрачати. Маю на увазі нульові нічиї у виїзних матчах із «Соколом» (Кінчеш), «Карпатами» (Верхній Коропець) і в домашній грі з «Бобовищем». Але це футбол. У ньому, як і всюди, не можна все вигравати.

– Тим не менше, за щільної конкуренції «Вітязь» продемонстрував надзвичайно високий результат. Як би Ви охарактеризували формулу успіху?

– У колективі ставимо завдання перемагати в кожному матчі й грати для глядачів. Хоч досягати мети непросто. Зокрема, тому, що немає достатньої кількості тренувань, адже люди працюють; і хтось «випадає», виникають проблеми, бо рівноцінних замін немає.

– У міжсезоння будете підсилюватися?

– Плануємо. Є на примітці й декілька виконавців. Постараємося їх узяти, а як вийде – побачимо. Однак потрібно брати, як кажуть, на голову сильніших. Інакше немає сенсу запрошувати.

– Як загалом команда готуватиметься до другого кола?

– Розраховуємо зібратися другого серпня. Будемо тренуватися в Концово. Маємо в хорошому стані поле плюс функціонує запасне. У планах – і один-два спаринги. Президент нашого клубу старається, хоче вивести команду на хороший рівень. Думаю, у неї є майбутнє.

– На Вашу думку, чи можуть кращі команди першої ліги успішно конкурувати з колективами вищої?

– Гадаю, так. Принаймні «Локомотив-Чоп», «Бобовище» або ті ж «Коропець» чи «Ракошино» за нормальної підготовки гравців у вищій лізі не загубилися. Хоч, без сумніву, рівень там високий. І я не проти, щоб у ній прогресували наші гравці. Адже маємо доволі молоду команду – лише двоє-троє старших виконавців. Усі стараються. Ніхто не буде їм палиці в колеса ставити, коли їх десь запросять. Не все ж життя грати в Концово.

– У цей період відбуваються дитячо-юнацькі змагання пам’яті Вашого дядька Володимира Пінковського – відомого в минулому футболіста і юнацького тренера. Як цього року з таким традиційним турніром?

– Він запланований найближчим часом, наскільки мені відомо, у серпні. У ньому братимуть участь гравці 2004 року народження. І наприклад, від нашої СДЮСШОР тренер Тарас Вайданич готується виступити зі своїми дітьми. А далі, у другій половині місяця вже буде турнір на честь Андрія Гаваші за участі відомих команд із України та з-за кодону. Там виступатимуть також моя група й Володимира Мухлиніна. Це футболісти 14-15 й 16-17 років.

– Сьогодні фахівці чимало дискутують, наскільки швидко потрібно юнаків такого віку «підтягувати» до основних команд. Ваш погляд на цю проблему…

– В області немає чітко вибудуваної футбольної піраміди, щоб діти після школи могли йти далі. Навіть коли функціонував ФК «Говерла» в тому вигляді, у якому існував, то трохи було легше. А тепер у юнаків на «вершині» – тільки першість області. І добре, якщо 1-2 юні виконавці попадуть комусь на «олівець». Хоч в окремих обласних центрах – Хмельницькому, Івано-Франківську, Чернівцях – відчувається певне пожвавлення в розвитку футболу. Правда, у нас, на Закарпатті, теж останнім часом чимало робиться. Іван Дуран як керівник ФФЗ багато приділяє уваги поступу. Ось «Минай» інфраструктуру розвиває. Таких би людей і прикладів побільше. Однак відразу всіх проблем не вирішити. Скажімо, у Запоріжжі яка футбольна школа, а команда зникла. В Україні загалом правдами-неправдами намагаються виграти дитячо-юнацький турнір, тоді як зв кордоном головне, щоб 1-2 гравці з ДЮСШ чи академії потрапили в основну команду. А в області якщо десь хтось і потрапить на замітку, то піде в інший регіон. Біду роблять і великі фінанси. Ще Валерій Лобановський казав, що еволюцію футболу гальмують зірки, бо за них дають гроші, яких вони не коштують. Такі гравці втрачають мотивацію, працюють так, як самі вважають. А скільки можна було б за великі суми підготувати дітей у футбольних школах!

Володимир ТАРАСЮК, ФФЗ