Ювіляр. Рекордсмен закарпатського футболу, або Я щиро вітаю свого ровесника з ювілеєм

Не лише фізично гартує спорт, але, як засвідчує приклад Олександра Пахомова і духовно.

У свої 70 легендарний рекордсмен щодо проведених офіційних ігор за команди майстрів (відіграв 508 ігор і забив 21 гол), форвард і капітан ФК «Говерла» («Закарпаття») Ужгород та ФК «Прикарпаття» Івано-Франківськ, юнацьких збірних України та колишнього СРСР, радник митної служби І рангу (полковник), Почесний митник України (2008 р.), батько трьох дітей, котрі йому подарували з дружиною Магдалиною 9 внуків, має кремезну статуру, а головне – сповнений сил та бажання й надалі, попри будь-які негаразди, служити закарпатському футболу, справі, якій віддав усе молодецьке життя (за команду майстрів почав виступати у 17 років, а завершив у 33 (1988 р.). У його трудовій книжці також знаходимо графу «головний інженер ужгородського спорткомплексу «Юність» (1989 р.), навчання на економічному факультеті УжДУ, а також чверть століття роботи на Чопській митниці. Звичайно, після професійної кар’єри «бутси на гвіздок не повісив», а систематично виступав за ветеранів ФК «Говерла» Ужгород, а також ФК «Митник» Чоп.

Його футбольною стежиною пішли і його двоє синів Олександр та Денис, а також внук Влад, яким дідусь не нахвалиться. На яких би престижних змаганнях 13-річний внук (тренер Микола Фанта) не виступав, – мовить щасливий дідусь-ювіляр, – завжди приносить додому оригінальні призи, грамоти, медалі, а найчастіше вирізку з газети чи сайту, де написано: «Серед кращих гравців за амплуа приз отримав півзахисник команди ужгородської СДЮСШОР (директор – Вадим Дьордь) Влад Пахомов.

До речі, – каже далі мій ровесник, – у моїх синів дитячим тренером був той самий фахівець, що й у мене – це «Заслужений працівник фізичної культури України О. І. Філіп. Крім Олександра Івановича, мене азам «гри мільйонів» навчали Степан Асталош, Карло Олаг та Золтан Дьорфі-старший.

А народився я 5 квітня 1955 року в ужгородській сім’ї військових (батько). Мама працювала учителькою мови й літератури в місцевій ЗОШ №8, а я навчався у третій школі.

Кілька цікавих родзинок зі спортивної біографії мого ровесника.

Перша. Для цього хочеться згадати історичний матч та монолог головного тренера ФК «Динамо» Київ Валерія Лобановського та нашого Стефана Решка:

«Стьопа, сьогодні ти зобов’язаний нейтралізувати Герда Мюллера. Запам’ятай: на всьому стадіоні для тебе є тільки одна людина – Мюллер. Він не має права забити нам. І за це відповідаєш особисто ти, Стьопа». Ось так напучував Валерій Васильович Стефана Решка перед матчем на Суперкубок УЄФА проти «Баварії» в Мюнхені 9 вересня 1975 року. І Стефан Михайлович зі своїм завданням справився «на відмінно».

Аналогічна розмова відбулася на ужгородському стадіоні «Авангард», де у 1981 році проходив попередній етап кубка колишнього СРСР. О. Пахомов у цей період захищав кольори ФК «Прикарпаття» Івано-Франківськ. 23 лютого 1981 р. перед матчем ФК «Динамо» Київ (вища ліга) та ФК «Прикарпаття» (перша ліга) тренер прикарпатців Іштван Шандор звернувся до Пахомова:

– «Саша, ти сьогодні повинен все зробити аби кращий бомбардир столичної команди Олег Блохін не забив м’яч у наші ворота. Це серйозне й відповідальне завдання, але я вірю, що ти з ним справишся».

Про те, що Пахомов не підвів свого земляка-наставника говорить сам результат цього історичного поєдинку – 0:0.

Журналіст місцевої газети «Закарпатська правда» Олександр Підгорний підготував звіт про цю гру («Нічия при явній перевазі»…, 24 лютого). У ній є і такий абзац:

«До 25 хвилини прикарпатці перебували у глухому захисті. Динамівці великими силами штурмують ворота суперників. Активними у нападі є новобранець «Динамо» Андрій Баль, а також Володимир Безсонов, Леонід Буряк та Вадим Євтушенко. У кожного з них були шанси відкрити лік голам. Та чомусь у тіні залишається кращий бомбардир чемпіонату країни Олег Блохін. І «вина» у цьому повністю лягає на його персонального сторожа («опікуна»), колишнього гравця ужгородського «Закарпаття» Олександра Пахомова».

А ще об’єднує цих колишніх класних захисників (С. Решко та О. Пахомов) той факт, що вони обидва, а також Тарас Тулайдан нині є полковниками: Стефан Михайлович – міліції, а Олександр Сергійович й Тарас Юрійович – радники І-го рангу митної служби (прирівнюється до звання: полковник).

Наступний факт. Захисники, як правило, грають на задній лінії й голів практично не забивають. Скажімо, Стефан Решко, який провів за команди майстрів та збірну майже 400 офіційних ігор забив лише один гол. Гм, і той своєму земляку з Мукачева Золтану Мілесу, який захищав ворота московського «Локомотива». Василь Турянчик провів 12 голів, у т. ч. один дубль (ФК «Шахтар» – ФК «Динамо»), Олександр Пахомов – 21 м’яч. І у Турянчика, і у Пахомова є забиті голи-шедеври. Мимоволі згадую гол-диво Василя Кобіна, який він провів у складі ФК «Металіст» Харків у Лізі Європи (2014 р.) у ворота польської «Легії». Ось витяг з газети: «Вийшла класна навісна передача у напрямку Кобіна. Василь довго не роздумуючи завдав удару ножицями точно в дев’ятку воріт Куцяка. Це треба було бачити».

Аналогічний гол Василь Турянчик забив у 1961 році у ворота московського «Торпедо», який приніс київському «Динамо» перше золото чемпіонату колишнього СРСР. Журналісти цей гол мукачівця охрестили «золотим».

А що Пахомов, який спочатку грав у нападі, а згодом І. Шандор «зробив» з нього лівого захисника. Перенесемося у 1974 рік, коли ужгородець виступав за головну команду Прикарпатського військового округу – ФК «Зірка» Львів. Матч 1/16 фіналу кубка мільйонів (КМ – кубок СРСР з футболу серед команд колективів фізкультури був наймасовішим спортивним змаганням у колишньому СРСР).

Львів’яни на своєму полі приймали ФК «Будівельник» Бобруйськ. Звіт про цю гру підготував журналіст місцевої газети «Львівська правда» Микола Жуховецький. Витяг з нього вашій увазі: «Перші 10 хвилин в атаці найчастіше були гості. Згодом ініціативою заволоділи господарі й рядовий Василь Іщак на 11-ій хвилині сильним ударом з метрів 20 відкриває рахунок. Через 15 хвилин глядачі побачили диво-гол. Рядовий, капітан команди О. Пахомов, який стояв спиною до воріт, у падінні через себе відправив м’яч у самісіньку «дев’ятку». Глядачі встали й довго аплодували закарпатцю»…

Саша навчався у третій школі, де учителем фізкультури працював Іван Михайлович Росул (тренер з баскетболу). Школярем юнак марив практично всіма видами спорту, що культивувалися в обласному центрі. Через те він був членом збірних команд школи, міста з баскетболу, волейболу, гандболу і, звичайно, футболу. А перші серйозні змагання в яких брав участь Саша Пахомов – це першість УРСР серед команд групи підготовки при командах майстрів та ДЮСШ. На першому етапі було 6 груп. У своїй зоні закарпатці зайняли перше місце. У 18 проведених іграх Пахомов забив 17 голів і став кращим бомбардиром. Фінальні ігри переможців зон відбулися на ужгородському стадіоні «Авангард». Головним арбітром, – згадує ювіляр, – був наш земляк, суддя всесоюзної категорії Федір Куруц. Ми два матчі зіграли внічию: ДЮСШ Ужгород – «Зоря» Луганськ – 0:0 та – «Динамо» Київ – 2:2, обіграли команду зі столиці (Київський республіканський спортінтернат – 3:2) і поступилися (0:2) ровесникам із Запоріжжя (ФК «Стріла»).

Після цих змагань, – мовить далі О. Пахомов, – мене зарахували до складу юнацької збірної УРСР, яка формувалася на базі київського «Динамо». Згадую і першу поїздку за кордон. Наша команда, яку тренував Анатолій Молотай (колишній гравець вінницького «Локомотива»), а начальником був Олег Ошенков, взяла участь у міжнародному турнірі, який відбувся у німецькому місті Аугсбург. Це, до речі, гарне й велике (більше 300 тисяч жителів) історичне місто, що розташоване на півдні Німеччини, яке є регіональним центром Баварії, столицею округу Швабія.

Перший серйозний успіх Олександра Пахомова

Це був 1972 рік, коли ужгородська «Говерла» виборола «срібні» медалі першості колишнього Союзу в 2-ій лізі серед українських команд. Тоді я, – згадує мій ровесник, – був у складі юнацької збірної Закарпаття (школярі 1954-1955­ рр. н.), де тренерами були уже згадувані О. Філіп та С. Асталош. У всесоюзному турнірі в дебютних матчах взяли участь приблизно 500 команд. Ми пробилися до чвертьфіналу, який відбувся у російському місті Орел.

З цього приводу директор ужгородської ДЮСШ №2 Степан Сербайло для місцевої газети «Закарпатська правда» (06.09.1972 р.) підготував інформацію, яку назвав «Це – успіх». Читаю дослівно: «Юні ужгородські футболісти успішно завершили зональні змагання першості країни. В українській зоні вони зайняли перше місце й здобули право змагатися на всесоюзних півфінальних іграх. Ці змагання проходили у російському місті Орел з 23 серпня по 3 вересня. Тут було 6 команд, які представляли різні Республіки колишнього СРСР (Азербайджан, Вірменія, Грузія, Україна, Естонія та Російська Федерація). Матчі проводилися за круговою системою. У першому турі закарпатські юні футболісти поступилися господарям з мінімальним результатом 0:1. Та це їх не збентежило. У другому турі наші вихованці з рахунком 2:0 обіграли ровесників з Вірменії, у третьому (1:0) – команду з Азербайджану, а у четвертому (3:1) – естонців. В останньому турі зустрічалися грузини, які всі попередні поєдинки виграли й наші вихованці. Матч був не лише принциповим та вирішальним, але й напруженим. Грузинам, аби зайняти перше місце, достатньо було й нічийного результату, а закарпатцям – лише перемога. Арбітр міжнародної категорії з Москви В. Архіпов на центр поля запросив команди. Майже півгодини на полі була рівна гра, а потім ініціативою заволоділи закарпатці. Йшла 28 хвилина, коли Сабо з правого флангу подав м’яч на Ковалковича, який перебував перед карним майданчиком грузин. Він обіграв захисника й сильним ударом відкрив лік голам. А за п’ять хвилин до завершення матчу Іван Головко забиває другий м’яч у ворота суперників. 2:0. Більше голів у цій грі не було. Вікторію святкують закарпатці. Отже, наші вихованці продемонстрували зрілу техніку й волю до перемоги. Це успіх не лише юних футболістів, але й їх тренерів О. Філіпа та С. Асталоша. Приємно і те, що до збірної юнацької команди СРСР зарахований ще один наш вихованець О. Пахомов.

Відділ спорту всесоюзного комітету з фізкультури заснував кілька призів. Приз кращого голкіпера був вручений нашому вихованцю, члену збірної юнацької команди СРСР Е. Майороші. Фінальні матчі відбудуться наприкінці листопада в Ужгороді».

Ужгород приймав фінальні ігри першості колишнього СРСР

З тих гучних перемог пройшло півстоліття з гаком, тобто 53 роки. І нас у 1972 рік, коли на ужгородському стадіоні «Авангард» проходили фінальні ігри першості колишнього СРСР серед юнацьких команд, може «перенести» лише підшивка газет того періоду. У власному архіві автор цих рядків має «Спортивну газету» з першого номера, тобто з 1936 року. Відшукали потрібну «Спортивну газету» під №137 (2916) за 14 листопада 1972 р. До речі, коштував один примірник газети три коп. Знаходимо потрібну нам інформацію. Вона на сьомій сторінці. Це матеріал-звіт спортивного журналіста Віктора Браницького під назвою «Підвела тактика». Передрук роблю повністю: «ФШМ» Тбілісі, ДЮСШ Фрунзе, «Трудові резерви» Московська область, Республіканський спортінтернат Київ, ДЮСШ Ужгород – такий остаточний розподіл місць у турнірі всесоюзної юнацької першості з футболу, що фінішував в Ужгороді.

Представники нашої Республіки посіли досить скромні позиції у підсумковій турнірній таблиці, тобто не здобули нагород. Чи могли вони боротися за більш приємніші місця? Так. …Вихованці ужгородської ДЮСШ були останніми. Але якщо відверто, їхнє перебування у групі найсильніших – явище відрадне. Колектив має власний почерк і непоганий добір гравців. Особливо яскраво, по-бойовому закарпатці провели останній поєдинок. Вони забили три «сухих» м’ячі у ворота нового чемпіона – ФШМ Тбілісі. Автором двох із них став О. Пахомов. На нього та його товариша по команді – воротаря Майороша звернули увагу тренери збірної. Можливо, цим хлопцям пощастить взяти участь у наступному турнірі УЄФА. Але бути 6-ою командою у СРСР – це було серйозне досягнення для команди з крихітного регіону».

17-річні ужгородці О. Пахомов та воротар Ст. Стойка були запрошені до головної команди Срібної Землі – ФК «Говерла» Ужгород. Але лише Саша відіграв за команду майстрів свої перші 18 офіційних поєдинків.

– Олександре Сергійовичу, пригадуєте перший зіграний матч за «Говерлу» й дебютний гол у складі рідного колективу?

– Звичайно. Свій перший поєдинок провів у 17 років. Це була домашня гра проти ФК «Металург» Маріуполь (1-й тур, 31 березня 1973 р.). Я за «основу» не вийшов, але наш тренер І. Пажо попросив мене розминатися. Йшла 20 хвилина, коли Степан Варга отримав травму. Головний тренер Дезидерій Товт, який спостерігав за грою на трибуні, крикнув Івану Пажу: «Випускай на поле Сашу Пахомова». Коли почув своє прізвище, то аж здригнувся. Бутси шнурував добрі три хвилини. Руки тряслися. Нервував. Але такий стан у мене був лише до тих пір поки не отримав м’яча. Цей поєдинок ми виграли з великим рахунком. Йосип Бордаш до свого активу записав дубль, ще по одному голу забили Микола Русин та Йосип Вагань. Словом, у ворота суперників «відвантажили» чотири «сухі» голи. Другий поєдинок теж відіграв у 17 років. Це була теж домашня гра 2-го туру (04. 04. 1973 р.). Нашим суперником був ФК «Локомотив» Донецьк. У ньому теж здобули перемогу – 2:0. Голи провели капітан команди Юрій Чирков та кращий бомбардир за всю історію крайового футболу Микола Русин. А наступного дня мені «стукнуло» 18.

Щодо дебютного голу у футболці ужгородської «Говерли» я провів лише після того, як повернувся зі львівського СКА. Це була домашня гра 21-го туру (09. 07. 1976 р.): ФК «Говерла» – СКА Одеса – 2:1. Атіла Зан забив перший м’яч, а я – другий.

– О. Пахомов за ужгородську «Говерлу» відіграв 11 сезонів. Який був кращим?

– Якщо брати до уваги зайняте місце у підсумковій турнірній таблиці, то 1973 рік. Це був мій дебютний рік. Фінішували на четвертому місці. Якби вдома не програли херсонському «Локомотиву», який фінішував у так званій «золотій серединці» з 23 футбольних колективі, то ми знову, як і торік були б із срібними медалями. Я у команді був наймолодшим. Більшість гравців, а це «основа» клубу, були старшими на 8-10 років.

– Прізвища пам’ятаємо?

– Звичайно. МС Степан Варга був старшим від мене на 13 років, Володимир Пінковський та Іван Качур – на 10, Василь Мелеш – на 9, капітан команди Юрій Чирков, Василь Медвідь, воротар Іван Ковач, Йосип Вагань, Степан Войтко та кращий бомбардир «Говерли» Микола Русин, Федір Ньорба – на 8, Степан Гаджа, Йосип Бордаш – на сім років. Вони практично всі відіграли по 40 і більше ігор у сезоні-73, а я – 18 у свої 18 років.

– У наступні сезони був серед них?

– Так. Правда, у 1986 році я отримав серйозну травму і через неї провів у цьому сезоні лише сім ігор й став автором одного голу.

…Усього за команди майстрів О. С. Пахомов відіграв 508 матчів й забив у ворота суперників 21 гол. Автор цих рядків також підготував «Клуб Олександра Пахомова». До нього входять вихованці закарпатської школи футболу, які за команди майстрів провели 250 й більше офіційних поєдинків.

СИМВОЛІЧНИЙ КЛУБ ІМЕНІ О. С. ПАХОМОВА*
(СКОРОЧЕНИЙ ВАРІАНТ)

1. Пахомов Олександр (захисник) провів 508 ігор й забив 21 гол;
2. Плоскіна Володимир (захисник) – 495 та 60;
3. Пасулько Віктор (нападник) – 493 та 79;
4. Ледней Іван (півзахисник) – 483 та 74;
5. Когутич Олександр (захисник) – 482 й 48;
6. Чирков Юрій (півзахисник) – 474 та 22;
7. Еней Шандор (півзахисник) – 469 й 49;
8. Медвідь В’ячеслав (нападник) – 455 та 34;
9. Яремчук Іван (півзахисник) – 452 та 57;
10. Турянчик Василь (захисник) – 448 й 23;
11. Ковач Віктор (нападник) – 444 та 76;
12. Мокан Василь (півзахисник) – 444 та 50;
13. Мущинка Анатолій (нападник) – 431 й 76;
14. Шопа Іван (нападник) – 424 та 59;
15. Корпонай Адальберт (нападник) – 416 й 55;
16. Варга Степан (нападник) – 403 та 77;
17. Корпонай Іван (форвард) – 401 та 68;
18. Сабо Йожеф (півзахисник) – 390 ігор та 69 голів;
19. Секеч Іштван (нападник) – 384 й 132;
20. Решко Стефан (захисник) – 379 матчів та один забитий м’яч;
21. Гецко Іван (нападник) – 376 та 173 (рекорд!);
22. Голубка Петро (півзахисник) – 373 та 43;
23. Грубчак Василь (нападник) – 372 та 31;
24. Поллак Олександр (захисник) – 367 та 13;
25. Штуллер Михайло (нападник) – 366 й 75;
26. Ловска Михайло (півзахисник) – 365 та 55;
27. Пфайфер Томаш (форвард) – 355 та 52;
28. Приймак Юрій (півзахисник) – 352 та 6;
29. Бобаль Матвій-мол. (нападник) – 350 та 144;
30. Улинець Іван (півзахисник) – 341 та 31;
31. Корпонай Тиберій (півзахисник) – 341 та 31;
32. Герег Іван (захисник) – 339 та 0;
33. Мілес Золтан (воротар) – 338;
34. Зубанич Віктор (півзахисник) – 337 та 51;
35. Пінковський Володимир (півзахисник) – 336 та 30;
36. Телінгер Вільгельм (нападник) – 331 та 81;
37. Курильцьо Іван (півзахисник) – 330 та 38;
38. Асталош Степан (захисник) – 329 та 19;
39. Вагань Йосип (півзахисник) – 329 та 5;
40. Кобін Василь (півзахисник) – 328 та 20;
41. Кополовець Михайло (півзахисник) – 328 та 17;
42. Мілес Василь (нападник) – 325 та 96;
43. Лендєл В’ячеслав (нападник) – 324 та 89;
44. Диковець Іван (нападник) – 320 й 60;
45. Рац Василь (півзахисник) –318 та 29;
46. Бундаш Мирослав (нападник) – 315 та 88;
47. Касперський Ярослав (захисник) – 313 та 0;
48. Габовда Янош (нападник) – 310 та 132;
49. Буловчак Іван (півзахисник) – 305 та 48;
50. Мозер Іван (нападник) – 304 та 37;
51. Пажо Іван (нападник) – 303 та 33;
52. Решко Мирослав (півзахисник) – 303 та 35;
53. Щербей Василь (захисник) – 301 та 4;
54. Глеба Сергій (нападник) – 297 та 81;
55. Ланцфер Ярослав (півзахисник) – 296 та 17;
56. Куля Георгій (форвард) – 292 та 57;
57. Васютик Володимир (воротар) – 288;
58. Лендєл Антон (прівзахисник) – 285 та 12;
59. Ковтун Михайло (півзахисник) – 285 та 28;
60. Надь Ігор (воротар) – 284;
61. Кеслер Ернест (нападник) – 282 та 42;
62. Микулець Емеріх (воротар) – 280;
63. Лукач Іван (півзахисник) – 277 та 31;
64. Медвідь Федір (півзахисник) – 276 та 23;
65. Чорба Федір (захисник) – 276 та 21;
66. Пуканич Андріан (півзахисник) – 275 та 25;
67. Пінковський В’ячеслав (півзахисник) – 269 та 19;
68. Тимчак Микола (нападник) – 266 та 30;
69. Медвідь Василь (захисник) – 262 та 2;
70. Зан Оттіло (півзахисник) – 262 та 20;
71. Осуський Іван (півзахисник) – 261 та 33;
72. Лабанов Констянтин (нападник) – 260 та 60;
73. Якубик Володимир (захисник) – 260 та 2;
74. Овсієнко Володимир (воротар) – 258;
75. Міщенко Андрій (півзахисник) – 257 та 11;
76. Гей Віктор (півзахисник) – 257 та 29;
77. Шангін Іван (півзахисник) – 257 та 13;
78. Ціцей Ернест (нападник) – 254 та 54;
79. Габовда Юрій (нападник) – 252 та 38;
80. Харатін Ігор (півзахисник) – 251 матч та 24 голи;
81. Четін Віктор (воротар) – провів 250 ігор.

ТОП 10-кращих вихованців закарпатської школи футболу, які за команди майстрів провели найбільше офіційних поєдинків:

О. Пахомов,

В. Плоскіна,

В. Пасулько,

І. Ледней та

О. Когутич.

Ю. Чирков,

Ш. Еней,

В. Медвідь,

І. Яремчук,

В. Турянчик.

ОГОЛОШЕННЯ

У неділю (6 квітня 2015 р.) на спортивних майданчиках Ужгородської загальноосвітньої школи-інтернат (вул. Загорська, 28) пройде І обласний турнір з мініфутболу серед школярів (2012 р. н.) з нагоди 70-річчя від дня народження капітана ФК «Говерла», рекордсмена з проведених офіційних ігор за команди майстрів, члена юнацької збірної України, радника митної служби І рангу (полковник), Почесного митника України Олександра Сергійовича Пахомова…

Початок урочистого відкриття об 11:00.

Оргкомітет запрошує ветеранів закарпатського футболу та любителів «гри мільйонів» на турнір знаного гравця О. Пахомова.

Матеріали підготував голова обласного осередку
Асоціації спортивних журналістів України Василь ГАДЖЕГА