«Вітязь» зіскочив із «Поляни»

Підопічні Кондрі розписали мирову з командою Пінковського – 2:2.

Один з центральних матчів 7 туру Вищої ліги чемпіонату Закарпаття з футболу – протистояння «Поляни» та концгазького «Вітязя», погодьтеся, доволі принциповий матч, враховуючи сусідство команд у турнірній таблиці (полянці до матчу мали 8 залікових пунктів, а команда з Ужгородського району – 6). Безперечно, фаворитом матчу вважали господарів. Такому резюме передувало ряд об’єктивних факторів. Але про все по черзі.

Реноме лідера підопічні Михайла Кондрі, який, до слова, спостерігав за грою з трибун, а не з технічної зони (справедливий вердикт контрольно-дисциплінарного комітету ФФЗ), підтвердили зі стартового свистка головного арбітра Ігоря Гарлача. До останнього згодом було багато претензій від уболівальників та й керівництва команди господарів. І, якщо бути чесним, у більшості випадків не зовсім об’єктивних. Уже на 5-й хвилині незлагоджені дії голкіпера та захисника команди гостей призвели до переполоху в штрафній – на щастя, для підопічних В’ячеслава Пінковського, усе закінчилось вкидуванням м’яча з ауту. Хоча, як сказати. Саме після, на перший погляд, ні в чому не загрозливого епізоду й відбулося дебютне взяття воріт. Страж, якого місцеві уболівальники охрестили священником, не зумів відмолити власні володіння. Тотальний провал оборонців і невідпорний удар Івана Русина – м’яч пролетів поруч зі стійкою. 1:0.

Господарі навіть не думали скидувати оберти і вже через 7 хвилин запалили на табло 2:0. Та тридцятьма секундами раніше забивали з положення поза грою, котре чітко зафіксував асистент арбітра Юрій Бобаль. З таким рішенням рефері не сперечався навіть амбітний президент клубу Іван Дрогобецький. Продовжуючи тему арбітражу й коментарів його від місцевих уболівальників. Надзвичайно дивною була для мене поведінка тамтешніх глядачів. Упродовж матчу вони повсякчас ображали представників футбольної феміди, головного тренера «Вітязя», поважного В’ячеслава Пінковського і його підопічних. Не личить це одному з футбольних центрів Закарпаття аж ніяк. Скажу більше – гарантом у подібних випадках повинен виступати президент команди. Та Іван Іванович весь у грі. А подеколи й солідарний з висловлюваннями своїх односільчан. А тепер повернемось до голу. Після точного пасу подвоїв перевагу своєї команди Степан Стегура.

Здавалося б справу зроблено. Навіть буде розгром, гадав я. І вчергове помилився. Насправді здорово у складі господарів відіграв тандем гравців атаки Русина та Стегури. Зокрема на 21-й хвилині черговий індивідуальний прохід Степана лівим флангом, пас на Івана і удар злету від останнього з-за меж штрафного ледь не призводить до третього взяття воріт. Браво голкіперу Максиму Харіну, який парирує надскладний удар, вібиваючи м’яч з-під поперечини на кутовий.

Через хвилину відбувається переломний у матчі період. Здавалося б, обеззброєний «Вітязь», нівелює мої прогнози (та й певно усіх присутніх на матчі вболівальників) не без допомоги підопічних Михайла Кондрі, які вже подумки святкували перемогу. «Поляна» розслабилась і забула про єдиного номінального нападника «Вітязя» – кремезного, досвідченого й майстерного В’ячеслава Ковтана, який тонко замкнув подачу зправа головою. Захисники просто спостерігали за шедевральним польотом м’яча в сітку. «Калап долі», – як говорять на Закарпатті, перед В’ячеславом. Саме Ковтан згодом і подарує бажане очко для своєї команди.

На 36-й хвилині «Поляна» транжирить чергове стовідсоткове взяття воріт. Знову асистує Степан Стегура. Цього разу Михайлу Русину. Останній дивом не забиває метрів із семи.

На 43-й той же Стегура здійснює блискавичний прохід правим флангом, відпасовує на Русина. Удар Івана з-за меж штрафної знову парирує Харін. На цій оптимістичній для полянців ноті і підійшов до логічного завершення перший тайм. 2:1.

В антракті поєдинку було багато розмов, на кшталт: чому бригада арбітрів з обласного центру обслуговує матч за участю команди з Ужгородського району, чому делегат зі Сваляви? А я скажу Вам, мої шановні: усе просто – в Поляну ніхто не хоче їхати. Там, окрім образливих слів, на адресу арбітрів, делегата, частенько лунають погрози фізичної розправи. А це для футболу, тим більше у вищій лізі, – неприйнятне явище.

Старт другого тайму характерний великою кількістю єдиноборств, у підсумку з порушенням правил. Акцентуватиму виключно на одному епізоді, де справді маю претензії до арбітра. Спочатку Ігор Гарлач цілком заслужено нагороджує Євгена Костика за грубу гру гірчичником, а на 53-й хвилині чомусь обмежується усним попередженням. Епізод відбувся в центрі поля – Євген втратив м’яч і, вже лежачи на газоні, вдарив свого візаві ззаду по ногах. Як на мене, друга жовта картка, як підсумок червона для Костика. У рефері своя думка. Я не звинувачую його, поскільки, на відміну від мене, у нього нема можливості поглянути відеоповтор і на прийняття рішення всього доля секунди.

На 61-й хвилині Іван Русин виконує штрафний метрів із 25. Після підступного рикошету удар усе ж парирує голкіпер «Вітязя».

А через 15 хвилин у матчі було встановлено кінцевий результат. В’ячеслава Ковтана захисники зносять перед штрафною. Нападник команди гостей сам і наважився на реалізацію вироку арбітра. І не прогадав. В’ячеслав майстерно виконав удар у ближній кут з 22 метрів. 2:2.

«Поляна» здала, а «Вітязь» додав. Хоча останнє слово усе ж було за підопічними Михайла Кондрі. Це була перша, додана до основного часу арбітром хвилина. Іван Русин отримує пас перед карним майданчиком і б’є у ближній кут. М’яч оминувся зі стійкою.

Як підсумок, достойний поєдинок побачили вболівальники. «Вітязь» зістрибнув з «Поляни», хоча ще в першому таймі його повинні були «винести» з поля гравці групи атаки команди господарів. Респект футболістам з Ужгородського району, які не пали духом після другого пропущеного голу, а навпаки додали фізично й тактично. Хоча хто-зна, можливо такий задум – приспати пильність суперника і завдати контрудар у відповідь використав чудовий теоретик і не менш блискучий практик, маестро Пінковський…

Віталій БІРОВЧАК