Футбол на межі тисячоліття. Частина 1

У Закарпатті (Подкарпатській Русі) футбол розпочав свій відлік із 1893 року.

На семінар до Будапешта було запрошено викладачів гімнастики гімназій Берегова, Мукачева, Ужгорода, яких ознайомили з правилами гри у футбол. Відбувся показовий матч. Гра всім сподобалася. Після завершення семінару всі троє закарпатських викладачів купили м’ячі. Ціна одного м’яча відповідала ціні одного центнера пшениці або двох центнерів кукурудзи. Викладачі Берегівської та Мукачівської гімназій не провели відповідну роз’яснювальну роботу зі студентами, що призвело до чисельних важких травм і псування м’ячів. У підсумку берегівці й мукачівці на кілька років «забули» про футбол.

Досвідчений викладач Ужгородської гімназії Іштван Медрецький пішов іншим шляхом. Він разом зі своїми колегами Ференцом Шюргером, доктором Іштваном Лаудоном, та Матяшом Ролейзеком розробили програму навчання нової гри. Із 1 вересня 1893 року футбол як дисципліну введли до навчальної програми. Учні V–VIII класів розпочали вивчати правила гри. Міська влада виділила на вулиці Вербовій (нині Анкудінова) 7 гектарів під спорудження міських спортивних майданчиків. Саме тут у серпні і з’явилося перше футбольне поле.

Футбол як гра сподобалася і гімназистам, і учням ужгородських шкіл. Із ранку до вечора тут проходили футбольні баталії. Грали між собою школи, вулиці, мікрорайони. До першого офіційного матчу було довгих 8 років. За цей час побудовано ще один стадіон (на місці теперішнього стадіону «Спартак»). 15 серпня 1901 року у присутності понад 1000 глядачів відбувся перший офіційний матч між Будапештським клубом БАК та збірною міста Ужгорода.

Задовго до початку матчу в перерві та після закінчення гри на стадіоні почергово грали два оркестри: духовий – міського військового гарнізону та ромів. Матч завершився перемогою гостей із рахунком 3:0. Свято широко розрекламували в газетах «Унгварі Кезлень», «Унг», «Готарселі уйшаг», «Берег-католікуш семле» та інших.

Уже за два тижні, 29 серпня 1901 року, відбулася гра зі збірною міст Кошіце – Пряшів. У команді гостей грали член збірної Угорщини Гейза Клеберсберг та ще кілька кандидатів до збірної. Гості вийшли на поле розслабленими, впевненими у своїй перемозі. Та ужгородці зуміли зробити висновки після поразки від будапештців, і на гру вийшли налаштованими. Господарі отримали переконливу перемогу з рахунком 4:1. На щастя, вдалося зберегти прізвища гравців, які виступали за збірну Ужгорода в тих перших матчах. Воротар – Бейла Найман – студент Будапештського технічного університету. Правий захисник – Тиводор Гулович – допоміжний викладач Ужгородської гімназії, центральний захисник – Сілард Чюлош – гімназист, лівий захисник – Кальман Ланер – абітурієнт гімназії. Правий півзахисник – Шандор Мальзельс – студент Будапештського технічного університету, лівий півзахисник – Міхаль Корнідес – гімназист, правий крайній нападник – Кальман Бартош – допоміжний викладач Ужгородської гімназії, правий інсайд – Дьєрдь Патай – гімназист, центральний нападник – Дюла Мальзельс – юрист, лівий інсайд – Мітельман – гімназист, лівий крайній нападник – доктор Ференц Чюрош – викладач гімназії. У якості арбітра відмінно відпрацював ужгородський кадет Гюго Майзельс.

Футбол в Ужгороді добре розвивався до 1905 року. Потім через відсутність здібних організаторів футбольне життя завмерло майже на 5 років. Із 1910 по 1914 рр. – знову значне пожвавлення, але Перша світова війна вплинула на розвиток. Тільки після приєднання Подкарпатської Русі до Чехословаччини в 1919 році футбол у нашому краї розпочав нове сходження.

Для прикладу, у січні 1919 року на території Подкарпатської Русі існувало лише 2 клуби – УАК (Ужгородський атлетичний клуб) та УГК (Ужгородський гімнастичний клуб). Чехословаччина дала можливість створити у краї велику кількість команд. Особливо багато з них були на місцях дислокації військових частин, зокрема в Ужгороді, Мукачеві, Берегові, Виноградові, Хусті, Тячеві, Рахові, Перечині, Ясінях, Міжгір’ї та інших населених пунктах області. Правда, на Подкарпатській Русі команди, згідно з вказівками Чехословацької футбольної асоціації (розміщеній у Празі), розділили за політичним та національним принципами. У 1920 році в нашому краї сформували дві ліги – слов’янську, яка об’єднувала чеські та словацькі команди, і підкарпатська футбольна ліга (Карпатолйох лобдоруго керулет), у якій зібрали колективи угорськомовного регіону. Обидві ліги працювали самостійно, згідно із затвердженими статутами. Тільки в 1925 році на Підкарпатській Русі створили першу русинсько-руську футбольну команду «Русь» Ужгород. Потім з’явилися й інші подібні команди: «Бескид» Севлюш (Виноградів), СК «Духнович» (Мукачево), СК «Русь» (Хуст). Усі команди брали участь у Підкарпатській лізі. Тут також виступали команди ЧсСК (Ужгород), СК «Ужгород», СК «Уніон» (Свалява), СК «Железнічар» (Локомотив) Ужгород, СК «Слован» Мукачево, СК «Королево над Тисою» (Королево), СК «Тячів» (Тячів), СК «Солотвино» (Солотвино), СК «Уніон» (Берегово) та інші.

Чемпіонами Подкарпатської Русі з 1921 по 1938 роки були: ЧсСК (Ужгород) – 8 разів, СК «Русь» (Ужгород) – 6 разів, «Слован» (Мукачево), СК «Русь» Хуст – по 2 рази. В іншій лізі, де грали команди угорськомовного населення краю, команд було більше. Тільки в Ужгороді їх діяло 5 – УАК, УТК, УМТЕ, УШЦ, «Колпінг» ШЦ (Ужгород). У Мукачеві – МШЕ та «Спартакус-Паланок», ШЕ (Чоп), ШЕ «Тісауйлок» (Вилок), АК (Королево), ХШЕ (Хуст), ШЕ (Тячів), АБТЕ (Солотвино), БФТЦ та БМШЕ (Берегсас – тепер Берегово) та інші. Тут звання чемпіона вигравали УТК «Ужгород» – 6 разів, УАК, УМТЕ (Ужгород), МШЕ (Мукачево) – по 3 рази, «Спартакус-Паланок», ХШЕ (Хуст), КШЦ (Королівські Хлумні, зараз Словаччина) – по одному разу.

Найкращою футбольною командою Подкарпатської Русі в 1921–1938 роках був СК «Русь» (Ужгород). Крім шести чемпіонських титулів, він мав 6 перемог у чемпіонатах Східної Словаччини, 5 разів був фіналістом чемпіонату Словаччини та 2 рази вигравав титул чемпіона Словаччини. Це єдина футбольна команда Подкарпатської Русі, яка в сезоні 1936–1937 рр. отримала право виступати у вищій лізі чехословацького футболу. Чехословацька вища ліга на той час була однією з найсильніших у Європі. Честь СК «Русь» тоді захищали Й.Криж, Ф.Куруц, В.Кобзар, Ю.Крайняк, М.Суковський, А.Бендас, Е.Іванчо, В.Ковач, В.Радик, І.Товт, О.Бокшай, В.Федак, П.Криж, Й.Махата, Ю.Палінчак, І.Спевар, М.Шкіряк. Вихованці підкарпатського футболу успішно виступали й за збірні Угорщини та Чехословаччини. Ужгородець Ласло Пешовнік у 1925–1928 роках зіграв 8 матчів за збірну Угорщини. Ще один ужгородець – Самуїл Шлізінгер – у 1926–1932 роках 12 разів одягав футболку збірної Чехословаччини. Гейза Колочай із Берегова у 1932–1937 рр. зіграв 4 матчі за збірну Чехословаччини, а в 1934 році став срібним призером чемпіонату світу в її складі. У 1941–1942 роках Гейза Колочай два матчі зіграв за збірну Угорщини. Із 1938 по 1944 рр. ворота збірної Чехословаччини захищав вихованець СК «Русь» Олекса Бокшай.

Наприкінці 1938 року згідно з Віденським арбітражем Ужгород, Мукачево, Берегово були передані Угорщині (дата арбітражу – 2 листопада 1938 року). Трохи пізніше, 15–18 березня 1939 року, угорська армія окупувала всю Подкарпатську Русь. СК «Русь» успішно виступав у чемпіонаті Угорщини. У 1944 році клуб здобув путівку до вищого футбольного ешелону Угорщини, але радянська армія визволила наш край від хортіївської окупації, і СК «Русь» так і не зіграв жодного матчу у вищій угорській лізі.

Історія закарпатського футболу набула продовження в 1945 році. Для виявлення кращих гравців Закарпатської України, які були запрошені на І післявоєнну Спартакіаду, що мала відбутися з 23 серпня по 6 вересня у Києві, було вирішено провести відбірні змагання. На старт вийшли кращі команди краю: СК «Русь», УРСО (Ужгород), «Динамо», «Спартак» (Мукачево), «Верховина» (Берегово), «Партизан» (Севлюш), СК «Русь» (Хуст), СК «Солотвинські копальні» (Солотвино), Хімзавод (Перечин) та інші. Після попереднього раунду до півфіналу пробилися ужгородські СК «Русь» та УРСО (пізніше УРТГ), «Динамо» (Мукачево) та «Верховина» (Берегово). У той же час на Закарпатті було створено обласну футбольну секцію (федерацію) та суддівську колегію. Головою футбольної секції обрали Івана Бачинського, а суддівської колегії – Олександра Модораса.

Новостворені футбольні центри позитивно вплинули на подальший розвиток футболу на Закарпатті. Для відправки збірної області на І Спартакіаду створили дві збірні, до яких відібрали близько тридцяти футболістів. Вони були поділені на східну й західну зони. До західної ввійшли гравці команд Ужгорода, Мукачева, Перечина, Сваляви. До східної – Берегова, Виноградова, Королева, Хуста, Солотвина. Перемогу здобула збірна заходу з рахунком 2:1. Перший голова обласного спорткомітету Василь Федак затвердив список гравців, які розпочали підготовку до Спартакіади. Це М.Кречко, В.Поп, І.Богдан, Й.Богдан, М.Мигалина, Д.Товт, В.Юхвід, Г.Лавер – СК «Русь» (Ужгород), В.Бабич, Р.Бунчек, І.Фабіан, Ш.Фабіан, В.Бандура, П.Полачек, Й.Гагер, І.Зельманович, Г.Раковці – УРТТ (Ужгород), М.Урам, М.Мишко, Ю.Грабчак, В.Гайлик, Ю.Фіалко, Д.Фіалко – «Динамо» і «Спартак» (Мукачево), Ю.Тренич – «Верховина» (Берегово), Й.Біловарі – «Партизан» (Виноградово), О.Мейсарош (Солотвино). Представниками команди призначили П.Крайняницю, Й.Крижа та Г.Мозера. Ця команда була переважно на кілька голів вища за інші. Так, матчі збірної Закарпаття зі збірною Ізмаїла завершився з рахунком 8:1, Закарпатська – Львівська – 1:1, Закарпатська – Волинська – 19:0, Закарпатська – Станіславська (І.Франківська) – 8:3, Закарпатська – Дрогобицька – 9:0, Закарпатська – Тернопільська – 10:0, Закарпатська – Чернівецька – 3:0. Ось так стартували закарпатські футболісти на всеукраїнській арені. Поєднання угорської, чехословацької, української футбольних шкіл дало добрий результат.

У 1946 році ужгородський «Спартак» став чемпіоном України. Чемпіоном України в цьому ж році стала й збірна юнацька команда Закарпаття.

У 1948 році запрошення виступати до «Динамо» (Київ) отримали захисник Георгій Лавер (69 ігор в основному складі), нападник Іван Фабіан (46 матчів), Дезидерій Товт (85 матчів), Василь Годничак (7), Золтан Сенгетовський (55 ігор), Михайло Мигалина (108 ігор), Ернест Юст (123 ігри), Михайло Коман (169 ігор). Крім них, по кілька матчів за «Динамо» зіграли Василь Гажо, Золтан Дьорфі. Усі перелічені гравці виступали за столичний клуб у 1949–1959 рр.

Наприкінці 50-х років знову кияни попросили допомоги в закарпатців. Із 1957 по 1962 роки запрошували таких гравців, як Іван Диковець (26 ігор), Андрій Гаваші (16), Василь Турянчик (308), Йожеф Сабо (246), Федір Медвідь (243). Особливо слід відзначити великий внесок у піднесення престижу «Динамо» трьох останніх. Вони по 4 рази вигравали чемпіонат СРСР і стільки ж разів ставали срібними призерами, двічі робили коло пошани з кубком СРСР на московському стадіоні «Лужники». Крім того, Й.Сабо зіграв 35 матчів за збірну СРСР, а Ф.Медвідь – 7.

А на Закарпатті футбол був видом спорту №1. Успіхи першого повоєнного року повторено в 1950 і 1953 роках. Усі приїжджали до нашого краю за гравцями. Маленька область за якихось 40 років дала радянському футболу понад 200 класних футболістів. Хто тоді не знав Й.Бецу, Г.Вайду, Ф.Ванзела, Я.Габовду, А.Гаваші, І.Герега, І.Диковця, М.Комана, Г.Лавера, В.Мартиненка, М.Мигалину, З.Мілеса, І.Микулинця, Ф.Медвідя, В.Медвідя, І.Мозера, В.Пасулько, В.Плоскину, Й.Микуланинця, О.Полана, Т.Поповича, В.Раца, І.Шангіна, Ст. Варгу, Ст. Решка, Т.Пфайфера, В.Пінковського, В.Гажо, В.Радика, Й.Сабо, К.Олага, Е.Кеслера, Л.Калуї, С.Асталоша, Й.Філака, Б.Гачія, І.Шопу, О.Філена, З.Сенгетовського, І.Секеча, Д.Товта, М.Фаркаша, Ф.Чорбу, Ю.Чиркова, М.Русина, Й.Бордаша, Е.Юста, І.Яремчука, Я.Лендела, І.Шандора, І.Бората, Г.Ербаха, Ч.Кахлика, І.Котору, І.Пажо, М.Масинця, Й.Біловарі, Ф.Касоні, М.Штулера, Е.Лендєла, І.Вагнера, Е.Ціцея, Б.Калінова, Ю.Грубчака, В.Годничака, В.Грубчака, З.Бреньо, С.Котора, М.Теллінгера, В.Теллінгера, А.Пельгарського, Р.Білічку, Ю.Гегедюша, М.Бобаля, І.Буловчака, Е.Губані, Т. та І.Корпонаї, І.Ковача, В.Комана, І.Ладані, З.Мечех, О.Сабо, І.Фабіана, Ю.Ціпле, С.Селменського, В.Юхвида, О.Гача, Й.Ваганя, К.Кіша, А.Мущінку, В.Напуду, Ф.Ноьрбу, А.Шандора, В.Щербея, В.Якубика, О.Рудая, І.Фляшка, С.Гаджу, І. і Г.Качура, І.Гецко, Ф.Капустея, Й.Штефуцу, І.Улинця, В.Манді, С.Сербайла, В.Матолчі, І.Осуського, М.Кабація, С.Войтка, Ф.Варгу, П.Андрейчика, В.Борку, Т.Тулайдана, М.Тимчака, В.Васютика, Ю.Суслу, В.Пфайфера, В.Соломонка, П.Крайняницю, Е.Майороші, В.Мушака, Ст. Стойку, М.Іваницю, І.Леднея, М.Ловску, В’яч. Медвідя, З.Дьорфі, А.Зана, І.Ковача, О.Енея, І.Квака, М.Квака, Д.Ковача, С.Мадяра, А.Барона, Ю.Головея, К.Лобанова, Р.Семетковського, В.Мелеша, О.Пахомова, О.Свергуна та багатьох інших, які з успіхом виступали за провідні команди майстрів вищої, першої та другої ліг СРСР. Цей вид спорту дав Закарпаттю понад 100 майстрів спорту. У другій лізі СРСР (зона України), у якій постійно виступало 25–28 команд, не було такої, де б не грав вихованець закарпатського футболу.

Не менш вагомим здобутком є і присвоєння звання арбітра всесоюзної категорії Федору Куруцу, Олександру Малецю, Олександру Теметєву, Томашу Пфайферу, які багато років обслуговували матчі чемпіонаті СРСР із футболу серед команд вищої та І ліги. У О.Теметєва – понад 100 матчів серед елітних команд країни, за що нашого земляка було нагороджено пам’ятною золотою медаллю.

Такі успіхи запаморочили голови керівникам області. Усі вважали, що футболісти на Закарпатті народжуються просто так, тож не потрібні були відповідні спортивні бази, спортінтернати, спецкласи, тренерські кадри, стадіони, хоч футбол в області залишався наймасовішим видом спорту на аматорському рівні.

У чемпіонаті краю брало участь 110 команд у трьох лігах серед дорослих і стільки ж – у юнаків. Та лише один раз – у 1972 році – команда майстрів «Говерла» (Ужгород) здобула срібні медалі чемпіонату України серед професійних команд. Ще двічі – у 1973 та 1974 роках – вона зупинялася за крок до медалей, посідаючи четверте місце.

Та все ж треба згадати успіхи закарпатців у збірній СРСР та клубах, які брали участь у єврокубках. Йосип Беца в 1956 році став олімпійським чемпіоном у складі збірної СРСР. Йожеф Сабо та Стефан Решко в 1972 та 1976 роках відповідно – бронзовими призерами Олімпійських ігор. Бронзову медаль чемпіонату світу 1966 року здобув Йожеф Сабо. Срібні медалі чемпіонату Європи 1988 року одержали вихованці закарпатського футболу Віктор Пасулько та Василь Рац. Володарем Кубка кубків у 1975 році в складі київського «Динамо» став Стефан Решко. У 1986 році коло пошани з кубком володарів кубків Європи разом із київським «Динамо» зробили Василь Рац та Іван Яремчук.

На фото – СК «Русь» (Ужгород) – перший склад футбольної команди 1926 року

Степан СЕЛМЕНСЬКИЙ

Далі буде