ФОТО. Мисливці за стадіонами знову на Закарпатті: «Карпати» (Рахів)

У минулому році уперше Закарпаттям, а саме нашими стадіонами, подорожували романтики від футболу – журналісти-граундхоппери. Цього року Юрій Парецький побував на Рахівщині. Пропонуємо вашій увазі матеріал зі стадіону рахівських «Карпат».
 

01.07.2017

Чемпіонат Закарпатської області. Вища ліга

Рахів. Стадіон «Карпати»

Глядачі: 400 (місткість: 800)

«Карпати» (Рахів) – «Бужора» (Іршава) – 4:0

Подорожуючи по Закарпаттю рік тому, я бачив рахівський стадіон, проїжджаючи повз нього на автобусі. Цього разу все складалося як найкраще: і логістика, і розклад матчів на вихідні дні ідеально підходили один одному, тому в Рахів ми поїхали цілеспрямовано, щоб подивитися гру між місцевими «Карпатами» та іршавською «Бужорою».

Заради закарпатського футболу я готовий терпіти діру в бюджеті, кілометри шляху, ночівлі під відкритим небом і багато чого ще, тому що ставлення до нього тут зовсім інше, ніж в інших областях України. Хоча б тому, що не зважаючи на аматорський статус змагань, висвітлюються вони досить професійно. На сайті місцевої федерації футболу, як і повинно бути, повно корисної інформації. Новини з’являються оперативно. Розклад матчів, таблиці, огляди, фотографії – все є. Крім того, по вівторках в продаж надходить газета «Спорт тайм», практично повністю присвячена спорту в регіоні, в основному, звичайно, футболу, а на обласному телеканалі «Тиса-1», також один раз в тиждень, виходить півторагодинна передача «Час футболу». Закарпатські команди, в яких, окрім українців, грають угорці, румуни, футболісти інших національностей, що проживають по сусідству, одна іншої цікавіше. Стадіони теж незвичайні. Вболівальники охоче приходять повболівати за своїх у такій кількості, що в деяких випадках відвідуваність матчів обласного чемпіонату вище, ніж у професійній лізі України. Можете собі уявити? А ще тут настільки красива природа, що неможливо передати словами, навіть не буду намагатися.

Цього разу, щоб опинитися в Рахові, на дорогу довелося витратити більше доби, змінивши три поїзди: Дніпро – Львів, Львів – Яремче, Яремче – Рахів. Благо між ними були інтервали.

Ну, ось він – Рахів, невелике гуцульське містечко в Карпатах, населення якого становить 15 тисяч осіб. Більшість з них українці – 83,8%, меншість: угорці – 11,6%, румуни – 3,2% і росіяни – 0,8%. Ми обійшли місто вздовж і упоперек. Уявіть, будівель заввишки в три поверхи і вище в ньому майже немає. Ніякої великої промисловості, крім деревообробної, здається, теж немає. На дві частини місто поділяють швидкі, але не глибокі води Чорної Тиси, по якій колись сплавляли ліс, а саме життя в Рахові, навпаки, тече повільно. Коротше кажучи, тут дуже затишно. Пам’яток ніби небагато, а все одно дуже гарно, тому що з усіх боків місто оточене горами.

Згідно з датою на емблемі, рахівський футбольний клуб «Карпати» заснований в 1921 році. Ось як це було. Після закінчення Першої світової війни і розпаду Австро-Угорської імперії Підкарпатська Русь перейшла до Чехословацької Республіки. Приблизно тоді почався новий етап у розвитку футболу Закарпаття. У 1920 році за вказівкою Чехословацької футбольної асоціації на Закарпатті були створені так звані «футбольні жупи»: слов’янська і закарпатська, де зібралися футболісти угорської національності. Ці дві організації працювали самостійно, відповідно до своїх ситуацій. Більшість слов’янських клубів формувалися на базі чеських військових гарнізонів та службовців адміністративного апарату. Такі команди були в Ужгороді, Мукачеві, Берегові, Виноградові, Хусті, Тячеві, Перечині та з 1921 року в Рахові. Щоправда, де і з ким грала рахівська команда тоді і що вигравала, мені невідомо. Так само як і при угорцях із 1939-го по 1945-й. Зрозуміло, що йшла війна, але якщо в сусідній Галичині проводилися якісь матчі, значить і тут могли.

Набагато більшого розмаху футбол в Закарпатті набув у післявоєнні роки, коли територія увійшла до складу СРСР. У 1949-му «Червона зірка» дебютувала у вищій лізі чемпіонату Закарпатської області. У наступні часи флагман рахівського футболу кілька разів змінював свою назву: «Іскра» (1951–1956), «Буревісник» (1957), «Авангард» (1958–1960), правда, якихось значущих успіхів ці колективи не мали. У 1961-му команда переходить під крило лісокомбінату і отримує свою теперішню назву «Карпати». З тих пір і до розпаду СРСР рахівські спортсмени один раз (1972) брали срібні і два рази (1962, 1970) бронзові медалі чемпіонату Закарпаття. Крім цього, в 1979 році «Карпати» дійшли до фіналу кубка області, де в запеклій боротьбі поступилися перечинському «Хіміку».

Були в радянському Рахові та інші команди. Наприклад, «Картонник», який виступав у вищій лізі чемпіонату Закарпаття з 1962-го по 1971-й і з 1985-го по 1987-й. Стадіон «Картонника», на жаль, не зберігся. Років 20 тому сталася повінь, і внаслідок ремонтних робіт його довелося зменшити, поставивши дамбу. А потім картонна фабрика розвалилася, а саме вона утримувала і команду, і стадіон. У районній першості честь міста відстоювали «Сільгосптехніка», «Автомобіліст», «Будівельник» тощо.

Після здобуття Україною незалежності «Карпати» продовжили виступати в чемпіонатах області. Найуспішнішим в історії клубу став 1996 год. Рахів вперше переміг у першості Закарпаття, крім цього команда зіграла в аматорському чемпіонаті України 1995/1996.

Склад тієї команди складався в основному з легіонерів, запрошених з інших областей, що пізніше негативно позначилося на долі клубу. У 1998 році він був розформований.

Відродження «Карпат» почалося на початку 21-го століття. У 2004-му команда повернулася до вищої ліги чемпіонату області, в наступному році знову зникла. Потім знову з’явилася, кілька сезонів поспіль була аутсайдером і знову пішла на зниження. У цьому сезоні, через кілька років проведених в лізі рангом нижче, Рахів знову представлений у вищому світі закарпатського футболу.

Родом звідси (або грали в «Карпатах») кілька відомих в області футболістів. У їх числі В’ячеслав Лендєл, який починав грати в Рахові, потім виступав за ужгородську «Говерлу», львівські СКА «Карпати» і «Карпати», а також «Чикаго Лайонс» і «Чикаго Вінгс» – аматорські футбольні клуби, засновані українськими емігрантами в Сполучених Штатах Америки. У 1985 році Лендєл став єдиним гравцем Першої ліги СРСР, прізвище якого внесли в символічний список «33 кращих гравців України», затверджений президією Федерації футболу УРСР.

Позиція лівих нападників виглядала так: №1 – Олег Блохін («Динамо» Київ), №2 – Олег Таран («Дніпро» Дніпропетровськ), №3 – В’ячеслав Лендєл (СКА «Карпати» Львів). Лендєл потрапив в Америку разом з «Карпатами», які приїхали на запрошення української діаспори для того, щоб зіграти кілька товариських матчів із їх командами. Там він вирішив залишитися. Інша знаменитість рахівських «Карпат» – воротар Габор Вайда. Він грав за команду на початку 1960-х, перш ніж виїхати виступати у вищій лізі чемпіонату СРСР за ленінградський «Зеніт». Ще Олександр Данилаш, Степан Селменський (до речі, головний редактор тієї самої обласної газети «Спорт тайм»), Альберт Гусєв, Антон Барон та ін.

Відчуваю, що досить історії на сьогодні, вона засмоктує. Пора від теорії переходити до практики.

Великі кольорові афіші майбутнього футбольного матчу, яких на вулицях Рахова сила-силенна – перше, що кидається в очі туристу на зразок мене, а місцевим жителям тим більше. Друкують їх за підтримки місцевого органу самоврядування, і розклеєні вони на кожному кроці: на спеціальних дошках оголошень, при входах у магазини, бари і ресторани, банки, поштові відділення, Будинок культури тощо. Що ще цікаво. Серед анонсів найближчого поєдинку «Карпат» траплялися афіші (яких, звичайно, набагато менше), присвячені наступній грі в рідних стінах. Ідея, як на мене, дуже хороша і виконана грамотно. В тому сенсі, що дизайни цих афіш навіть відрізняються один від одного.

А на початку року міська рада випустила класні програми на сезон, в яких, крім короткої історії команди, називався склад і публікувався календар матчів на весь чемпіонат. У Закарпатті його за традицією роблять у вигляді таблиці, яку тільки на перший погляд складно читати. Перенесення ігор тут трапляється рідко, час початку матчів, в залежності від сезону, завжди відомо заздалегідь. Нині літо, значить, юнаки починають в 15:30, дорослі в 17:00. Єдине, чого не вистачає рахівській команді – свого Інтернет-сайту або активної групи в соціальних мережах.

Такий буклет із 4-х сторінок висів на стадіоні біля вікна, з якого відпускали напої, в тому числі пиво. Поліцейських на стадіоні всього кілька, але вони не стежать за тим, як народ відпочиває. Правоохоронні органи тут для того, щоб в разі чого зупинити рукоприкладство, якщо незгідні з рішенням судді вболівальники захочуть поговорити з ним віч-на-віч. Гуцули, до речі, уболівають дуже емоційно. Ледь що, трибуни буквально вибухають, але як тільки епізод закінчується, усі заспокоюються, з цікавістю спостерігаючи за подальшим розвитком подій. І ось так усі 90 хвилин матчу, від одного небезпечного моменту до іншого. Загалом, атмосфера футбольна.

Стадіон в Рахові дуже простий, але природа майстерно маскує і з лишком компенсує усі його недоліки. Якщо чесно, з незвички очі не слухаються і замість того, щоб спостерігати за грою, повзуть вгору, розглядати гори. Ворота центрального входу без особливої ​​потреби, мабуть, давним-давно не відкривають. Паркан навколо стадіону дерев’яний. До нього прив’язана рогата коза, не талісман, звичайно, але, швидше за все, матчів «Карпат» вона не пропускає. Стара трибуна, розділена адміністративною будівлею, на першому поверсі якої знаходяться роздягальні, на другому балкон, теж наполовину дерев’яний. На протилежному боці поля зводиться нова трибуна, на якій, як я зрозумів, будуть встановлені пластикові сидіння, що може бути і сучасно, але, як на мене, дерев’яні лавочки набагато зручніші. Раніше поле було обгороджено, і палями для цієї невисокою огорожі служили рейки старої вузькоколійки. Найстарша, яку знайшов, угорського виробництва, датована 1943 роком.

У післяобідній час небо над Раховим затягнуло, тому на першу гру ми не поспішали йти, не хотілося промокнути. Однак сама ідея проводити матчі юнацьких та дорослих команд одна за одною мені подобається. Так підростаюче покоління спортсменів отримує суворих, але справедливих глядачів, навчаючись відчувати свою відповідальність перед ними з малих років. А вболівальники мають можливість спостерігати, як підростають кадри для їх улюблених команд, насолоджуючись футболом не 2, а всі 4 години. Вважаю це круто!

Під зливу ми все-таки потрапили, але погода в горах швидко змінюється, тому до початку матчу дорослих колективів настало прояснення. Вхід на стадіон в Рахові, як і всюди в Закарпатті, безкоштовний. Атрибутики, на жаль, немає ні в продажу, ні навіть у людей, яких зібралося близько 350–400 чоловік. За місцевими мірками це небагато, проте, причини начебто об’єктивні.

Господарі підійшли до матчу в не найкращому настрої. Займаючи передостаннє місце в чемпіонаті, вони програли дві останні зустрічі з загальним рахунком 1:6. Природно, рахівських футболістам хотілося реабілітуватися перед домашньою публікою, тим більше, що грають в «Карпатах» місцеві хлопці. Така, можна сказати, принципова позиція клубу: вирощувати власну молодь, розвивати свій футбол, працювати на перспективу. Один легіонер у команді все-таки є – досвідчений воротар з Івано-Франківська.

Нагадаю, «Карпати» приймали «Бужору», на домашньому матчі якої я був рік тому. Вони трохи вище в турнірній таблиці, але відрив не суттєвий. На відміну від юнаків, які обіграли однолітків із Рахова з результатом 2:0, у дорослого колективу з Іршави гра з самого початку не склалася. Пропустивши перший гол, уже на 7-й, а другий на 12-й хвилині зустрічі, футболісти «Бужори» для чогось почали сваритися між собою. Розлади в команді ні до чого доброго не призвели, тому перший тайм закінчився на користь «Карпат» – 2:0.

Рахунок на табло додавав уболівальникам оптимізму, довгоочікувана перемога була вже близько. Деякі передчували її з горілкою, багато пили пиво, але справжня «релігія» трибун в Рахові – насіння, хрускіт яких не припинявся ні під час гри, ні в перерві. До речі, про табло. Перед грою щит виносять і кріплять до опор, а після матчу прибирають на склад. Таблички змінюють діти, їм це, здається, в радість.

Виходячи з власного досвіду, можу сказати, що гостям в Рахові завжди раді. Під час матчу я познайомився з керівництвом «Карпат», побував в роздягальні команди, а потім мене представили міському голові – пристрасному любителю футболу. Всі вони були максимально привітні і ласкаві. Завдяки Миколі Попенко, депутату міської ради, який сам грав в «Карпатах», мені вдалося роздобути старі командні фотографії для свого репортажу. Він же, через кілька днів після нашої зустрічі, надіслав програму, про яку я розповів вище. Спасибі, Миколо!

У другому таймі «Карпати» спокійно довели матч до перемоги. Гра закінчилася з результатом 4:0. Після фінального свистка гравці, тренер, підійшли до трибун і довго аплодували всім, хто прийшов на стадіон. Взаємоповага команди і вболівальників тут не порожній звук.

Далі буде…