Мирослав Бундаш: «Не знаю, наскільки можу прислухатися до Ібрагімовича, та пограти ще хочу»

Сьогодні 40 років у відомого закарпатського футболіста й тренера Мирослава Бундаша.

Хай це інтерв’ю буде йому подарунком до круглої дати народження, а шанувальникам нашого сайту пропоную почитати відверті відповіді загалом комунікабельної людини й, здається, кожною клітиною свого тіла націленою на футбол.

– Мирославе, Ви пограли на різних рівнях, у різних командах. Що з кар’єри футболіста запам’яталося найбільше?

– Багато що. 10 років віддав ужгородській команді майстрів, пограв у Казахстані, був в оренді в ФК «Рига». Звичайно, 2 місце у фіналі Універсіади в Пекіні 2001 року, коли в заключному матчі поступилися тільки Японії 0:1. Досі збірна України не мала й близько такого результату. То вже пізніше… А загалом більше згадується великий футбол із відповідно високим рівнем гри.

– За останні 10 років футбол дуже змінився?

Він точно не стоїть на місці, розвивається. Зокрема, став більше швидкісним, тактично різноманітним, складним. Скажімо, то в два нападники грали, потім в один… Весь час з’являються нові схеми, під конкретного суперника. Часто результат того чи іншого матчу доволі важко передбачити.

– Ваш перехід із гравця на тренера був складним?

– Думаю, ні. Я ж у футболі весь час. Добре бачив і знаю працю тренера. Тим паче, що в «Спартакусі» тренувати довелося з моїм колегою Валентином Слюсарем.

– Що скажете про обласний рівень?

Тут своя специфіка, але в будь-якому разі, незалежно від рівня, потрібно доводити, що ти чогось вартий.

– Ви тренували доволі амбітну й молоду команду. Що можете сказати про її гравців і загалом про юних футболістів вищої ліги області?

– Є чимало перспективної молоді. Думаю, якщо хлопці й далі працюватимуть над собою, то про багатьох ми ще почуємо, і не лише в нашому краї.

– А як самому грати в 40 років?

– Минулого року, коли в складі ФК «Ужгород» став чемпіоном області, то головний редактор газети «Спорттайм» Степан Селменський теж запитував: як то грати й вигравати в 39 років? Що можу сказати? Насамперед приємно, що в 40 років ще виступав, та ще й у складі «Спартакуса», команди вищої ліги Закарпаття. Це не так і просто. Крім  того, ще в складі мукачівської команди ветеранів посів перше місце в області й забив найбільше голів.

– Які з них найбільше відклалися в пам’яті за кар’єру?

Коли в Ужгороді грали проти «Таврії» у вищій лізі чемпіонату країни і я своєму другові Володимиру Овсієнку забив. А ще в матчі з «Арсеналом» Київ відзначився та заробив пенальті. Звичайно, і коли за збірну України в Пекіні став автором 5 голів. Хвала Богу, є що згадати!

– Нещодавно нападник «Манчестер Юнайтед» Златан Ібрагімович сказав, що на вік не дивиться й думає, що зміг би грати й у 50 років. У Вас такого бажання не виникає?

– Важко сказати, наскільки буду готовим грати через 10 років. Узагалі я «маленький», ще відчуваю сили й бажання виходити на поле. Можливо, якщо більше тренуватися, то й до 50 можна «дотягнути». Але загадувати наперед не берусь. Як уже складеться…

– Наскільки склалося з передачею футбольної естафети дітям?

Думаю, сини будуть прогресувати й щонайменше хтось із них стане великим футболістом. Принаймні дуже сподіваюся. Старшому 16 років меншому (але середній дитині загалом) – 11. Займаються у відповідних вікових групах ФК «Мункач». Та й донька, думаю, могла б стати хорошою футболісткою. Вона доволі спритна,  має 6 років і займається аеробікою.

Від імені Федерації футболу Закарпаття та багатьох шанувальників гри мільйонів вітаю гравця й тренера Мирослава Бундаша з ювілеєм. Хай його спортивна кар’єра буде тривкою та в подальшому такою ж благополучною!

Володимир ТАРАСЮК, ФФЗ