Володимир Овсієнко: «Благо, не дуже болісно перейшов із професійного футболу, кар’єри гравця до тренерської роботи з дітьми»

Міжнародний турнір на честь Андрія Гаваші залишив чимало приємних спогадів. Один із них – зустрічі з цікавими людьми. Серед них були і «свої». До прикладу, такі, як Володимир Овсієнко. Багато хто його пам’ятає за виступами в рідному краї, а тепер наш земляк працює за кордоном.

– Володимире, радий Вас знову бачити вдома. Скажіть, у якій «ролі» були приїхали на турнір Гаваші?

– Дякую за добрі слова. Що ж до змагань, то брав участь у них із угорською командою як тренер воротарів. Привезли хлопців 2000 року народження. А працюю у футбольній академії Йожефа Божика в Ніредьгазі.

– І як Вам турнір?

– Дуже хороший, організований на високому рівні. Ми поступилися в трьох групових поєдинках, але набули важливого ігрового досвіду й від матчу до матчу додавали.

– Футбольна підготовка дітей в Угорщині якось відрізняється від занять в Україні?

– Принаймні вона має свої особливості. Зокрема, юним даруванням потрібно буквально все «розжовувати», так би мовити, класти до рота. А ще в сусідній нам державі не ставиться завдання здобути результат за будь-яку ціну. Важливо, щоб діти навчилися думати, утілювали на полі технічні, тактичні задуми тренерів. Звісно, у старших юнаків уже здобутки в змаганнях трохи беруть до уваги, але трагедії з невдачі ніхто не робить. А ще в Угорщині поля, забезпечення формою, інвентарем тощо на дуже високому рівні. Зусилля докладають для того, щоб учень думав лише про навчання й футбол.

– Як давно не були вдома й непов’язані з обласним футболом?

– Поїхав у січні 2013 року. Практично відтоді й стежу за ним переважно за інтернет-публікаціями.

– А тепер як приїхали, побували на різних стадіонах, то якісь зміни помітили?

– У Середньому хороше поле плюс тренувальне ззаду. На «Автомобілісті» в Ужгороді чудовий газон. На «Камелоті» теж вражає… Не знаю, хто до цього доклав зусиль, та приємно, що й у такий важкий час знаходяться люди, котрі дбають про розвиток футбольної інфраструктури.

– Що можете сказати про обласний чемпіонат із тієї інформації, котрою володієте?

– Я грав на турнірі в Угорщині серед команд національних меншин. Був капітаном колективу, сформованого на базі виноградівського «Севлюша». І хоч посіли тільки третє місце, але хлопці справили гідне враження. Так само спілкувався з одним зі своїх перших тренерів Михайлом Іваницею. Він очолює «Минай». Це серйозний футбольний клуб. Є ще «Ужгород», інші хороші ФК. На Закарпатті, думаю, сильний чемпіонат.

– А стосовно офіційних змагань юнаків в Угорщині?

– Є регулярний чемпіонат у вищій, функціонує перша ліга. Точиться запекла боротьба за підвищення в класі, щоб та чи інша команда не «вилетіла» нижче. Загалом спостерігати за баталіями цікаво.

– Як довго працюєте з дітьми та на які перспективи в роботі очікуєте?

– Розпочав із серпня. Дуже подобається з дітьми. Планую й надалі займатися, отримати відповідну ліцензію. Благо, не дуже болісно перейшов із професійного футболу, кар’єри гравця до тренерської роботи з юним поколінням.

– У такому разі бажаю успіхів!

– Дякую! І користуючись нагодою, хочу всім, хто мене знає з 14–15 років, передати найкращі побажання. Приємно було під час турніру зустріти знайомих, друзів, колег, таких, наприклад, як працівниця стадіону «Авангард» Марія Іванівна Забруцька. Хай усім щастить!

Володимир ТАРАСЮК, ФФЗ