Роберт Гегедош: «…від футболу отримую подвійне задоволення»

Новий чемпіонат області вже має своїх героїв. Принаймні станом на цю хвилину. Серед них, зокрема, виділяється постать гравця ФК «Ужгород» Роберта Гегедоша. Технічний, швидкий, цілеспрямований, холоднокровний на завершальній стадії атаки, він не може не впасти в око багатьом шанувальникам закарпатського футболу. Тим паче, що лише в п’яти матчах забив 11 м’ячів, а в останньому, 7-му турі, ще чотири. Такою результативністю може похвалитися далеко не кожен нападник. Приємно: Роберт без вагань погодився на інтерв’ю, яке й пропонуємо читачам сайту.

– Роберте, у свої 23 роки Ви вже встигли пограти на різних рівнях. А з чого все починалося?

– У футбол почав грати у Сваляві ще до того, як пішов до школи. Моїм тренером був Юлій Дідренцел. У сьомому класі став займатися в СДЮСШОР під керівництвом Володимира Мухлиніна. У 8–10-му класах перебував у РВУФК Києва, а в 11-му грав за дубль «Говерли». Потім півроку лікувався. Далі були харківський «Металіст» і друголігова кременчузька команда «Кремінь». На жаль, невдовзі почала турбувати травма коліна, згодом став чемпіоном області у складі ФК «Поляна». Відтак повернувся в «Говерлу», і ось виступаю за ФК «Ужгород».

– Ви грали на різних позиціях. Вас можна назвати універсальним футболістом?

– Справді, я був і опорним підзахисником, і лівим захисником, і центральним нападником… Словом, я, мабуть, і є універсальним футболістом, спрямованим на групу атаки.

– І не просто спрямованим, а який активно забиває. Пам’ятаєте якийсь особливий гол?

– Кожен гол по-своєму пам’ятний. Хоч для мене немає різниці, куди летить м’яч у ворота: у «дев’ятку», нижній кут чи по центру… Головне – щоб він перетнув лінію в межах «рамки». Я забивав і в «Говерлі», і за «Металіст», і в Києві. Важливо, що на завершальній стадії атаки не хвилююся й здебільшого приймаю правильне рішення. Звичайно, потрібен і фарт, і шліфувати майстерність на тренуваннях.

– До речі, Ви тренувалися під керівництвом багатьох наставників. Що можете сказати про нинішнього – Івана Шанту?

– На мою думку, він кращий тренер в області, є хорошим теоретиком, психологом, тонко відчуває, як підійти індивідуально до кожного гравця.

– Притому ФК «Ужгород» постійно виграє. Як Ви вважаєте: із кожною перемогою є більше спокуси розслабитися чи, навпаки, згуртуватися у вірі до нового успіху?

– Це, мабуть, як для ФК «Лестер», який уперше у своїй історії став чемпіоном Англії: кожна гра – як фінальна. Ось так і ми виходимо на поле, бо розуміємо, що на нас особливо налаштовується кожен суперник. І головне – порадувати вболівальників, президента клубу Андрія Андріїва, котрий усю душу й кошти вкладає в ФК «Ужгород», хорошою грою й відмінним результатом.

– А в широкому сенсі: чим для Вас є футбол?

– Я займаюся улюбленою справою, яка до того ж приносить заробіток. Тому можна сказати, що від футболу отримую подвійне задоволення.

– Водночас футбол – важка праця, яка потребує багатьох зусиль і емоцій. Як «відходите» від ігор?

– З одного боку, стараюся побільше вільного часу проводити зі своєю дівчиною, друзями, рідними. І мені не важливо, чи це рибальство, відвідування басейну або якогось іншого місця для відпочинку. Важливо бути з найближчими для мене людьми, і я бажаю всім їм здоров’я. З іншого боку, доводиться грати, скажімо, на поганих полях, додатково стомлюються суглоби, тому потрібно й відповідно відновлюватися: за допомогою плавання, сауни чи вживання вітамінів.

– І на завершення розмови: Ви – у повному розквіті сил. Чого б іще хотіли досягнути у футболі?

– Я граю для себе, для рідних, загалом для вболівальників. І коли виходжу на поле, то ставлю за мету проявити себе. І не важливо, який рівень: районний, обласний чи ще вищий. При цьому вірю, що все буде добре, і я ще нагадаю про себе й у команді майстрів.

Розмовляв Володимир ТАРАСЮК, ФФЗ