Рік, як нема серед нас Людини з великої літери, або В. Турянчик не міг умерти, бо був створений для життя

З глибоким сумом та болем у серці згадуємо нашого дорогого, рідного, незабутнього чоловіка, тата, дідуся, а також чудового футболіста, колегу, тренера, наставника Василя Юрійовича Турянчика.

Сьогодні, 31 березня, минає рік, як нема з нами Василя Юрійовича, а він був створений для життя.

Минуло цілих нестерпних 365 днів та ночей для всієї родини Турянчика, його справжніх друзів й учнів. Відлетіла його душа у потойбічний світ у розквіті весни, коли земля квітує буйним цвітом, коли сонечко зігріває своїм теплом усе, що зустрічає на своєму шляху. Пустий дім без тебе тату, кричить і плаче душа. Все здається, що прийдеш, усміхнешся, пожартуєш, щось цікаве розкажеш нам. Але назад вороття немає. Смуток і печаль висять над головою: ніколи не буде радості, тату, без тебе зболілось серце, виплакані очі. Пам’ять про тебе, рідний, завжди житиме в наших серцях і думках. Ти жив усміхаючись, пішов не прощаючись…

Коли ти втрачаєш рідну людину, свого покровителя, який зробив для тебе багато добрих справ, їй Богу, земля утікає з-під ніг, а серце пече все дужче і дужче. Нема Людини з великої літери. Він відійшов у кращий світ, у світ без війни та різних життєвих катаклізмів, а з ним і зникла наша надія. Ми всі втратили частинку себе. Сумно.

Вічносумуючі: дружина, діти, внуки та багатотисячна футбольна сім’я Срібної землі та України.

Автор цих рядків більше 30 років знався із «залізним капітаном». У нього брав інтерв’ю після чергового матчу ветеранів, його турніру, який започаткував з Ю. Гецком, В. Ряшком, О. Іщенком у далекому 1997 році, у потязі, автобусі, літаку коли їхали-летіли або поверталися з календарних матчів ужгородського «Закарпаття» чи були разом на святкування 70-річчя київського «Динамо» (1927–1997 рр.). Їхали до Києва вшістьох (див. фото внизу). Згадаю лише один епізод із святкування. У глядацькому залі я сидів поруч зі своїм однокурсником, депутатом Верховної ради України та засновником і генеральним директором УНІАН Михайлом Батогом (уродженець Львова). Його ведучі, знані актори Коте Махарадзе та Геннадій Хазанов на сцену запрошують колишніх капітанів київського «Динамо».

Г. Хазанов: На поле запрошується капітан «Динамо» 50-их років, заслужений майстер спорту Михайло Михалина і додає? Закарпаття. Михайло Михайлович під оплески глядачів піднімається на сцену.

К. Махарадзе: Я із задоволенням запрошую до нас ще одного капітана киян, майстра спорту, унікального форварда Михайла Комана (оплески) і теє Закарпаття.

Г. Хазанов: Приємно, але я знову запрошую на сцену представника із Закарпаття, капітана київського «Динамо» середини 50-их років, майстра спорту Тиберія Поповича (гучні оплески).

К. Махарадзе: Не знаю, що тепер буде діятися у залі, але я запрошую на сцену «залізного капітана» київського Динамо» 60-их років, хвилеріза, заслуженого майстра спорту Василя Юрійовича Турянчика (у залі всі встають, аплодисменти тривають більше двох хвилин). Гм, але це теж Закарпаття…

Мій товариш і однокурсник лише сказав мені: «Вася, я лише тепер повністю зрозумів, що Закарпаття – це кузня класних футболістів».

Київ. 1997 рік. Автор матеріалу (другий ліворуч) у столичному палаці «Україна» під час святкування 70-річчя створення ФК «Динамо» Київ (зліва направо): Іван Диковець, Василь Гаджега, Георгій Лавер, Андрій Гаваші та змс СРСР Василь Турянчик та Михайло Михалина.

А тепер про окремі миттєвості з футбольної біографії В. Ю. Турянчика:

1. Василь Юрійович за фахом електротехнік, але наділений талантом футболіста. Усе «ловив» на ходу. Яскраво виражений «хвилеріз». Якщо образно сказати, що на полі грають кандидати наук, доценти, професори, то В. Ю. Турянчик – академік футбольних наук.

2. 1955 рік. СКА Львів – головна команда у столиці Західної України. У складі її «основи» всі земляки Василя Юрійовича: 1. воротар Юрій Сусла, польові гравці – 2. Степан Асталош (к/к), 3. Владислав Калуя, 4. Дезидерій Ковач, 5. Ернест Кеслер, 6. Арношт Ціцей, 7. Єне Міраї, 8. Габор Сайлер, 9. Василь Турянчик (в армійській команді мукачівець грав у лінії нападу), 10. Іван Пажо та 11. Аладар Пельчарський. Знай наших!

3. 1956 рік. В. Турянчик у кабінеті у відповідального за ЦБЧА (ЦСКА) Москва, майбутнього міністра оборони А. Громико, який намагається переконати і переманити закарпатця до армійської команди столиці. Та Василь Юрійович не згодився на пропозицію маршала і повернувся на Закарпаття. Оце і є справжній патріотизм до свого краю, до своєї Батьківщини.

4. 1959 рік. Гравців ужгородського «Спартака» Андрія Гаваші та Василя Турянчика було включено кандидатами до збірної країни (газета «Известия», 14 квітня).

5. 1959 рік. Гравці ужгородського «Спартака» Василь Турянчик, Йожеф Сабо та Андрій Гаваші одягли футболку київського «Динамо».

6. 1961 рік. ФК «Динамо» Київ вперше у своїй історії став чемпіоном СРСР. А вирішальний гол у цій перемозі забив В. Турянчик. Згодом журналісти його назвуть «золотим».

7. Донецьк. 27 липня 1968 р. Стадіон «Шахтар». 45 тисяч глядачів. ФК «Шахтар» Донецьк-ФК «Динамо» Київ – 2:3. Два м’ячі у гостей провів капітан команди, центральний захисник Василь Турянчик. Правда, не потрібно коментарів? А ще. На полі у цьому календарному полі було аж 5 закарпатців: Медвідь, Сабо, Турянчик («Динамо») та Поллак й Грубчак («Шахтар»). Гм, знай таки наших!

8. 2004 рік. В. Турянчик – кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ст.

9. 2010 рік. В. Ю. Турянчик – почесний громадянин м. Мукачево.

10. 2021рік. На мукачівському стадіоні «Спартак» урочисто було відкрито пам’ятник Василю Турянчику. Автор скульптури – народний художник України, почесний громадянин м. Мукачево Іван Бровді. На відкритті був і В. Ю. Турянчик.

11. 2023 р. Капітан ФК «Карпати-ветеран» Мукачево (4-кратний чемпіон України серед різних вікових категорій), депутат міської ради Олександр Переста інформував автора цих рядків: «Уже на ІІ меморіалі пам’яті В. Ю. Турянчика», який відбудеться 23 квітня ц. р., наша команда вийде на поле під новою назвою: ФК «Карпати-ветеран ім. В. Турянчика» Мукачево. А сам турнір відбудеться на мукачівському стадіоні ім. легендарного Василя Турянчика.

12. Ще один факт напрочуд цікавий. Відомо, що за прославлений ФК «Динамо» Київ (1927–2023 рр.) грало 25 вихованців закарпатської школи футболу. Найбільшу кількість рекордів встановив В. Ю. Турянчик – три: 1. Рекордсмен щодо відіграних ігор за столичний клуб серед своїх земляків (308), відіграв за «Динамо» 11 сезонів та був найбільше років капітаном цієї команди (6). Трохи фантазії. Якби це був 1970 рік, коли В. Турянчик завершив виступати за столичних динамівців, то «колишній залізний капітан» міг би вивести на футбольне поле мукачівського стадіону «Спартак» ім. В. Турянчика гравців-закарпатців, котрі грали за прославлений український клуб протягом 1947-1970 рр. Умовно назвемо цю команду так: ФК «Динамо» Київ на закарпатський лад.

Воротар – 1. Андрій Гаваші, захисники – 2. Михайло Михалина, 3. Василь Турянчик (к/к), 4. Стефан Решко, 5. Тиберій. Попович, півзахисники – 6. Йожеф Сабо, 7. Ференц Медвідь, 8. Золтан Сенгетовський, форварди – Дезидерій Товт, Михайло Коман, Іван Диковець та Іштван Секеч.

У запасі: Іван Фабіян, Георгій Лавер, Василь Годничак, Василь Напуда.

Василь ГАДЖЕГА,
голова обласного осередку Асоціації спортивних журналістів України