До 55-річчя жіночого футболу на Закарпатті. Продовження славних традицій

55 років жіночому футболу України: як це було? Мало хто знає, але саме Закарпаття стало батьківщиною вітчизняного жіночого футболу. Чому матчі дівчат у 1970-х збирали повні стадіони чоловіків, як футбольне поле поєднувало долі та через що прогресивні ідеї закарпатців отримали жорсткий бан від Москви? Розкриваємо унікальні сторінки нашої історії.

Жіночі команди виходять на поле стадіону в м. Хуст

Без сумніву, можна сказати, що жіночий футбол на Закарпатті зараз перебуває на піднесенні. Чого лише вартий той факт, що жіночий футбольний клуб «Ужгород» є учасником Вищої ліги чемпіонату України, а найкращий і єдиний серед професійних чоловічих футбольних колективів, який представляє наш край, ФК «Вільхівці», є учасником Другої ліги, тобто третього за рангом футбольного дивізіону. Однак не лише це доводить високий рівень сучасного жіночого футболу області, адже в краї наразі проводиться повноцінний чемпіонат серед дівочих колективів, а різноманітні турніри та кубкові змагання серед дівчат давно стали невід’ємною частиною футбольного господарства Закарпаття. Втім, якщо звернути увагу на історію розвитку жіночого футболу в Україні, то нічого дивного і принципово нового не відбувається: Закарпаття завжди було в авангарді розвитку вітчизняного жіночого футболу, більше того, саме Закарпаття є батьківщиною цього виду спорту в нашій країні.

Загалом жіночий футбол як вид спорту мав непростий шлях до свого визнання у світі. Варто нагадати, що Міжнародна федерація футболу (ФІФА) була створена в 1904 році, а сам футбол став офіційним олімпійським видом спорту в 1908 році (втім, змагання з футболу як неофіційна частина Ігор були присутні на Олімпіадах ще з 1900 року). І мова, звісно, про змагання серед чоловіків. Водночас жіночий футбол став олімпійським видом спорту лише з 1996 року, а ФІФА його визнала й офіційно включила до своєї структури в 1991 році.

В європейських країнах жіночий футбол почав набувати розвитку лише з кінця 60-х років ХХ століття. У деяких країнах до цього взагалі існувала пряма заборона на жіночий футбол, і тільки в 70-х роках почалися регулярні клубні змагання та чемпіонати. Що стосується турнірів серед збірних команд, то в 1970 році в Італії було проведено перший неофіційний чемпіонат світу. Переможцями стали футболістки з Данії, а всього в турнірі брали участь представниці 7 країн. Натомість перший офіційний чемпіонат світу серед жінок під егідою ФІФА було проведено у вже згадуваному 1991 році.

Історію розвитку жіночого футболу на Закарпатті детально описав Петро Крайняниця у своїй книзі «Історія закарпатського футболу». Сам Крайняниця, колишній гравець славетного СК «Русь», а згодом відомий в області тренер та функціонер, у період 1969–1970 років учергове очолював Федерацію футболу Закарпаття і, надихнувшись фактом проведення першого неофіційного чемпіонату світу серед жіночих команд, запропонував провести жіночий футбольний чемпіонат і в Закарпатській області. Цікаво, що ця абсолютно нова й оригінальна ідея швидко знайшла відгук як серед футбольного і партійного керівництва краю, так і на місцях. На базі підприємств легкої та харчової промисловості області, де значну частину персоналу становили жінки, почали організовувати футбольні команди, перші тренування та згодом і товариські ігри.

Почалася підготовка до сезону, і в 1971 році відбувся перший чемпіонат Закарпаття серед жіночих команд. Змагалися абсолютно по-серйозному. Одинадцять колективів було розділено на дві групи. Серед учасників три команди представляли Виноградів, по дві – Хуст та Ужгород, також були представниці Тячева, Буштина, Берегова та Іршави. Переможцями двох груп стали дівчата з тячівського «Кооператора» та виноградівської «Ластівки» відповідно. Фінал складався з двох матчів, і першим чемпіоном Закарпаття стала команда «Ластівка», яку тренував Сергій Бучик. Срібло здобули представниці Тячева під керівництвом Йосипа Фекете. У двоматчевому двобої за третє місце представниці Хустської взуттєвої фабрики здолали берегівський «Едельвейс». Тим часом нові жіночі футбольні команди створили в Солотвині та Перечині. Восени 1971 року між всіма наявними колективами було вирішено розіграти і перший Кубок області. І знову у фіналі опинилися «Ластівка» і «Кооператор», і так само, як і в чемпіонаті, за підсумками двох ігор володарками Кубка стали гравчині з Виноградова.

Фрагмент футбольної програмки 1971 року з результатами чемпіонату Закарпаття серед жіночих футбольних команд

«Ластівка» (Виноградів) – чемпіон та володар Кубка Закарпаття 1971 року

Матчевий вимпел до товариської гри команд «Ластівка» (Виноградів) – «Ентузіаст» (Київ)

Загалом дебютний сезон для жіночого футболу області можна було вважати вдалим. Вражала кількість новостворених команд, заслуговував на повагу той факт, що футбольне керівництво краю зуміло за короткий термін провести два турніри (чемпіонат та кубок), а головне – на трибунах стадіонів можна було помітити масу зацікавлених глядачів. В цілому жіночий футбол оцінювали позитивно, хоча, звісно, зустрічалися й критичні точки зору. Переважно на трибунах були представники чоловічої статі, які з подивом відзначали, що футбол у виконанні жінок був цілком продуманим і системним. Часто ігри жіночих команд проводили як «розігрів» перед матчами чоловічого чемпіонату області; було правилом хорошого тону дарувати колежанкам по футбольному цеху букети квітів перед грою. До речі, так зрештою відбувалися й знайомства та навіть утворювалися сім’ї. Наприклад, відомий майстер шкіряного м’яча Василь Стецо-старший із Перечина зустрів свою майбутню дружину Анну, яка грала за команду хімзаводу, саме на футбольному полі. В одному з ігрових епізодів дівчина зламала руку, і Василь вибіг на поле допомагати потерпілій. А якщо згадати, що їхні сини Василь Стецо-молодший та Едуард Стецо згодом також стали відомими футболістами та тренерами, то можна відзначити унікальну закарпатську родину, де всі члени сім’ї були футболістами.

Тим часом звістка про те, що на Закарпатті почали масово займатися жіночим футболом, стрімко поширилася не тільки всією Україною, а й за її межами. Жіночі футбольні команди почали нарешті створювати у великих містах, традиційних центрах чоловічого футболу – Києві, Харкові, Дніпропетровську. Новостворені команди охоче переймали досвід закарпаток, для цього організовували поїздки на Закарпаття для проведення товариських ігор. А потім уже наші дівчата їздили до суперниць у гості для проведення ігор у відповідь. Особливо запам’яталися спаринги збірної Закарпаття, створеної на базі тячівського «Кооператора», з суперницями з харківської «Блискавки». Вдома тячівські спортсменки подужали гостей з рахунком 3:0, натомість у Харкові господарки взяли реванш – 3:2. Ці події широко висвітлювалися як у місцевій, так і в республіканській пресі. Закарпатські жіночі команди були настільки популярними, що проводили так звані «виставкові» матчі в інших містах України. Так, наприклад, у неділю, 24 жовтня 1971 року, в Кам’янці-Подільському місцеві любителі спорту вперше побачили жіночий футбол: на міському стадіоні у товариському матчі зустрілися команди Ужгорода та Виноградова. Перемогли ужгородки з рахунком 4:3.

Футболісти виноградівського «Пластмасовика» вітають жіночу команду

Програмка до гри між жіночими збірними Харкова та Закарпаття.

Звіти про гру тячівських та харківських футболісток з тячівської районної газети «Дружба» та «Спортивної газети»

Товариська гра збірних Закарпаття та Харкова, м. Тячів

«Кооператор» (Тячів) – срібний призер та фіналіст Кубка області 1971 р.

Стоять зліва направо: Дьолог (Дурдинець) Ганна, Дурдинець (Оросі) Марія, Товдер (Гейдер) Марія, Матяш (Бодак) Єва, Алечко (Kpaвцова) Ганна, Дьолог Катерина, Горват (Москвичова) Гізелла, Сюч (Болдижарі) Юлія, невідомо, Бедей (Боднар) Ілона.

Присіли: Локотош Єлизавета, Дан (Руснак) Розалія, Форос Любов, Гегедиш (Якоб) Магдалина, Капуш (Албок) Марія.

Жіноча команда «Хімік» (Перечин)

Жіноча команда «Тиса» (Вишково)

У серпні 1971 року на пленумі Федерації футболу СРСР у Києві Петро Крайняниця мав неприємну розмову з тодішнім керівником радянської федерації Валентином Гранаткіним. Центральне футбольне керівництво не зрозуміло прогресивних ідей Закарпаття щодо розвитку жіночого футболу і абсолютно холодно зустріло звіт про неабиякий успіх цього виду спорту в нашій області та поширення жіночого футболу в широкі маси.

Тим часом у 1972 році було успішно введено другий за ліком чемпіонат Закарпаття. З’явилися нові жіночі команди у Вишкові та Квасах. Чемпіонками знову стали футболістки виноградівської «Ластівки», срібло натомість здобули дівчата з мукачівської «Чайки» під керівництвом тренера Василя Ковача. Цей рік знову був позначений численними товариськими іграми наших спортсменок з командами інших регіонів, а мукачівська «Чайка» здійснила турне до Білорусі, де зіграла три показові гри. Чернігів, Вінниця, Полтава, Тернопіль, Рівне, Київ – ось неповний перелік міст, де організовувалися місцеві команди, які радо запрошували закарпатських спортсменок показати майстер-клас.

Однак казка закарпатського (та й не тільки) жіночого футболу, на жаль, тривала недовго. Наприкінці 1972 року Центральний комітет культури і спорту видав наказ, згідно з яким у країні заборонявся жіночий футбол як такий, що «шкодить організму жінок»… На думку партійного керівництва, радянська жінка могла бути космонавтом, укладати асфальт чи бути водієм трактора, а от займатися футболом вона не могла. І це в той час, коли на початку 70-х років жіночий футбол якраз почав масово розвиватися в Європі та світі.

Вдруге жіночий футбол на Закарпатті відродився наприкінці 80-х років, коли під час перебудови погляди на різноманітні радянські табу змінилися. Однак навіть кількість учасниць третього за ліком чемпіонату області 1988 року (чотири команди) вказувала, що це була далеко не така популярність, як на початку 70-х. Жіночому футболу знову потрібно було доводити право на місце під сонцем і заслужити увагу вболівальників. Однак це вже інша історія, а поки що згадаймо ще раз, що цього року виповнюється 55 років з моменту зародження жіночого футболу в Україні, і саме Закарпаття є його колискою.

Михайло РУЩАК,
історик закарпатського футболу