Роберт БАБИЧ: «Будинок не відразу будується»

Про розвиток дитячого футболу, підготовку юних гравців у розмові з тренером Ужгородської ДЮСШ № 1.

– Наскільки з дітьми стало важко чи легше працювати за останні, скажімо, років десять?

– Важче стало працювати в тому плані, що багато дітей тягнуться до комп’ютерів, чого не було. Раніше хлопці мали велике бажання грати у футбол. Більше старалися, виходило – не виходило, але більше старалися…

– Як же постаратися тренерові, щоб побачити в дитині футболіста?

– Головне, щоб діти мали координацію, світлу голову. Раніше якось помічалося: прийшли діти на тренування… Дивишся… Так, у них не все виходить, але хтось десь підніме голову, намагається віддати пас або шукає, кому віддати… Із м’ячем старається робити, виконувати пропоновані вправи. А нині дітям трохи важче. Потрібно зупиняти тренування, пояснювати, що не так. Хлопці наче прийшли займатися, але подумки перебувають в іншому місці.

– Сьогодні часто доводиться бачити, як під час різних турнірів батьки втручаються в перебіг матчів, намагаються внести корективи в дії своєї дитини чи навіть команди. Щоб Ви взагалі порадили дорослим, які вирішили віддати дітей на футбол?

– Я розумію батьків, котрі переживають, уважають, що їхні діти найкращі. Але я б порадив дорослим запастися терпінням. Будинок не відразу будується. Так і з дитини, яка займається із м’ячем, не відразу виростає футболіст. Спочатку потрібно дати хороший фундамент. Класти цеглинку за цеглинкою, іти поступово сходинками вгору. Якщо дитина має талант до гри, бажання, усе одно прийде час, і це себе проявить.

– Наскільки, на Вашу думку, сьогодні футбол в області розвивається в правильному руслі?

– Обласний футбол розвивається, тільки я рахую, що сьогодні немає стільки дітей, із яких можна було б вибирати, як раніше. Адже, наскільки знаю, і в Угорщину тепер віддають. Зрозуміло, що в Україні якщо знайшли хорошого хлопця, то намагаються скерувати в «Шахтар» чи «Динамо». Від цього школи не страждають, адже від тих клубів отримують якесь фінансування. Утім, тренерам на місцях важко відібрати необхідну кількість дітей для занять футболом.

– Сама система дитячо-юнацького футболу структурно правильно вибудувана в краї?

– Мала б бути піраміда, а на її верху – одна школа. Тому що в такій області, як наша, навіть якщо брати по місту Ужгород, то є багато дитячих шкіл. Кожна з них має 2-3 особливо серйозних футболістів. Звичайно, кожен тренер хочете доводити свої амбіції, вигравати, але коли маєш одну хорошу зібрану команду, то це інша справа. Мало б бути так, щоб існувала піраміда. Є один, вік, інший. Кожен грає. І назбирали б навіть 200-300 дітей, скажімо, 2008 року народження. І звідти б відбирали кращих, підтягували б слабших. А те, що тренери здатні виховати гідних футболістів, показує і свіжий приклад із Сергієм Булецою, який став чемпіоном світу.

Володимир ТАРАСЮК, ФФЗ