Василь Ізай: «Як я потрапив у жіночий футбол? Можна сказати, допоміг один випадок…»

Старий Новий рік, святого Василя… Новорічні свята продовжують налаштовувати на легкий лад. Утім із головою Хустської міськрайонної федерації футболу В.Ізаєм розмовляв не тільки про це. У центрі спілкування насамперед був шкіряний м’яч…

– Василю Михайловичу, чим для Хустщини запам’яталася гра мільйонів у 2017 році?

– Старий рік потрібно проводжати на позитиві, і світлих спогадів у нас вистачає. Скажімо, якіснішим став футбол дорослих, відбувалися змагання за участю юнаків і ветеранів. Пожвавилися справи в жіночому «господарстві». До прикладу, у Драгові відкрили жіноче відділення ДЮСШ «Карпати», у Копашневі теж… У загальноосвітні школи завітав «Шкіряний м’яч». Організовували різні турніри. Тепер, до речі, три дні – у п’ятницю, суботу й неділю – матимемо турнір пам’яті братів Філаків. Із працівниками міліції склалася хороша співпраця, із лікарями. Вирішили, що забезпеченням їх на матчі повинна опікуватися федерація. Налагодили відповідні контакти, намагаємося, щоб матчі відбувалися без ексцесів.

– І все ж футбол без проблем – не футбол…

– Головні з них – фінансові. У 2016 році з районного бюджету виділяли на інвентар, а минулоріч була гірша скрута, то довелося обійтись. У спонсорів «грошові» тили теж виявилися не такими надійними, тому деякі юнацькі команди знялися з розіграшу. Але в цілому чемпіонат зберегли. У нас виступають тільки гравці із «районною» пропискою. Десь через це, можливо, рівень гри окремих команд і знизився, та в цілому, вважаю, ми вчинили правильно, ставка на місцевих спортсменів себе виправдала.

– В обласних регулярних змаганням Хустщина ставку зробила на два колективи: у вищій лізі – «Оболонь» (Хуст), а в першій – «Вишково». Це та кількість команд, яка на сьогодні оптимальна для району на такому рівні?

– Могло б і більше бути. Наприклад, із Рокосово хочуть грати, досі виступали команди із Золотарева, Ізи. Але економічне становище в державі, трудова міграція заважають розширенню представництва. Нічого не вдієш! Добре, що й так…

– А наскільки добре виступили «Оболонь» та «Вишково» минулого сезону?

– «Оболонь» виступала своїми гравцями, тому зіграла гірше, ніж очікувалося. «Вишково» – теж своїми силами, але фінішувала краще, у золотій середині. Та у вищій лізі серйозніший рівень, потрібні не просто гравці. У першій же лізі команди за фінансами більш співставні, тому й конкурувати було не те що легше, але, скажімо так, «можливіше». Хоч це й не применшує результатів «Вишкова».

– Що може не применшити результати районного футболу наступного року?

– Аби збереглися хоч би ті 10 команд у чемпіонаті. Віриться, так і буде, однак подивимося, якою навесні складеться ситуація. Зокрема, покаже тодішній Кубок. Також у лютому відбудеться конференція нашої федерації, тоді предметніше розглянемо план дій на новий сезон.

– Який план дій у Вас як у виконувача обов’язків голови комітету жіночого футболу ФФЗ?

– Буду старатися працювати, раз узявся. Задумів є чимало. Головне – покращувати якість підготовки дівчат. Тепер з’явилися нові команди. Скажімо, у Міжгір’ї або ще одна у Виноградові. Так само на Хустщині жіночим футболом зацікавилися більше. Минулого року організували триденний збір. Дівчата мали можливість придивитися одна до одної, познайомитися, попрацювати в новому колективі.

– А як попрацювалося на нещодавньому турнірі з нагоди новорічно-різдвяних свят?

– Добре, бо знову ж: побачив нові колективи, перспективних спортсменок. Це радує. Ось, скажімо, змагання показали, що в Берегові є хороші футболістки, в інших командах. Звертатимемось до президента Всеукраїнської асоціації жіночого футболу, голови комітету жіночого футболу Федерації футболу України Валерія Лунченка за підтримкою. Але раз потрібно самим щось зробити. І дасть Бог – зробимо, хочу у жіночому футболі важко готувати зміну. Ось провели згадані новорічні змагання в залі. Це добре, уже якийсь етап підготовки. Однак потрібно йти на велике поле, де інші відстані для передачі м’яча, його відскок. У березні хочемо організувати турнір на великому полі. Тоді подивимося, що і як. Проситимусь на штучний газон у Хусті або ж, як дозволятиме погода, зіграємо в іншому місці. Хтось, думаю, підтримає дівчат.

– Якщо вже мова зайшла про стадіони, поля, то де вони найкращі в районі?

– Другий рік в Ізі хороший стадіон. У Рокосово роздягальні милують око. Дещо там потрібно доробити, але вже є. І поле одне з кращих у районі. На ньому виконують меліорацію, буде все гаразд. У самому Хусті, як згалувалося, є штучне поле. Поки, правда, на ньому ще ніхто не грав, але фактично вже є. Загалом у райцентрі матимемо сучасний стадіон як базу олімпійського резерву. Перспективи очевидні. Притому не тільки для футболу.

– Усе хотів Вас запитати, як Ви потрапили в жіночий футбол…

– Як я потрапив у жіночий футбол? Можна сказати, допоміг один випадок…

Володимир Фінюк, який свого часу відповідав за розвиток спорту в районі, приніс мені положення щодо проведення турніру в Давидкові: мовляв, потрібно виставити команду, поїхати туди. Поїхали. Зіграли невдало. Вертаємося похнюплені. Кажу: «Що, дівчата, поступилися? Не розстроюйтеся». А вони: ми не тренувалися, а інші займалися. Тут же запитали мене, чи взявся б попрацювати з ними. Я спочатку не погоджувався, а потім почав. Через якийсь час достойно виступили в Малому Раковці на змаганнях, потрапили до півфіналу, де на нас чекали ужгородки, виноградівки й здається, дівчата з Іршави. Тоді у півфіналі зійшлися з представницями обласного центру, здолали їх. А в Пийтерфолво в завершальному матчі поступилися господаркам-виноградівкам. У підсумку посіли 2 місце. Тодішній голова комітету жіночого футболу ФФЗ Федір Варга підійшов до мене після матчу й запропонував допомагати йому в підготовці збірниць області. Я роздумовував якийсь час, та пізніше погодився. Разом неодноразово їздили на змагання за межі області. Знаю жіночий футбол ізсередини. Тепер ось мені запропонували очолити комітет. Розумію, що хтось повинен і за цю ділянку роботи у федерації відповідати. А в мене ще й бажання, натхнення є працювати. Так і погодився. І вдячний керівництву ФФЗ, що підтримало мою кандидатуру.

– Наскільки Вас підтримують новорічні свята? Тим паче, що Ви – Василь, сьогодні Ваше свято…

– Батьки повважали, що їм потрібно саме Василька, і ось він перед Вами! А якщо серйозно, то для мене це велике свято. Обов’язково ходжу на нього в церкву, ветерани приходять вітати. Принагідно поздоровляю всіх Василів, які у футболі, зокрема й меценатів, із нинішнім їх днем. Усім же з нагоди нового року бажаю здоров’я, щастя, Божої благодаті!

Володимир ТАРАСЮК, ФФЗ