Степану Селменському – 65

Степан Селменський сьогодні відсвяткував День народження… традиційно на футбольному полі. Незважаючи на те, що Степановича дома очікували гості, він, як і кожен вихідний день, був на футболі. Але на турнірі у Жденієво (згодом на нашому сайті) його очікував сюрприз – голова облдержадміністрації Геннадій Геннадійович Москаль вручив подяку за багаторічний внесок у розвиток футболу Закарпаття.

Нині вітаємо Степана Степановича та подаємо його інтерв’ю.

Раніше головними критеріями виявлення поваги до людини вважалися людяність, порядність, чесність. Багато чого змінилося за останні роки, відбулася переоцінка цінностей, але людські цінності серед слов’янських народів залишаються найголовнішими. Так вважає проректор ВНЗ «Східно-європейський слов’янський університет», головний редактор газети «Спорт тайм», експерт телепрограми «Час футболу» Степан Селменський.

– Степане Степановичу, Вас знають як людину спорту, яка багато років допомагає розвивати спорт на Закарпатті. Ви великий знавець футболу, редактор газети «Спорт тайм», організатор і засновник телепередачі «Час футболу», але основне місце Вашої роботи – це ВНЗ «Східно-європейський слов’янський університет». Ви проректор із міжнародних зв’язків, виховної роботи та спорту, Почесний професор Міжнародної кадрової академії. Як Вам вдається поєднувати такі різні галузі?

– Я все життя в спорті, хоча спортивної освіти у мене нема. За кваліфікацією я спеціаліст із країнознавства. Крім того, закінчив торговий технікум. Вчився на економічному факультеті УжНУ, але після третього курсу зрозумів, що це не моє. Грав футбол у командах майстрів II ліги класу «А» «Говерла» (Ужгород), «Авангард» (Рівне). Я маю уяву, що таке великий футбол, бо працював адміністратором команди майстрів, начальником команди. Тоді, у 1980 році, я був наймолодшим начальник команди у колишньому СРСР. Добре вивчив футбольну кухню. У 1983 році став арбітром. Із 1984 – обслуговував матчі II ліги класу «А», з 1988 по 1992 – чемпіонат СРСР серед команд І ліги. Із 1992 по 1997 рр. – арбітр Вищої ліги чемпіонату України. Із 1993 по 1997 роки – лайнсмен ФІФА. Я об’їхав весь Радянський Союз, побував у багатьох країнах Європи: Німеччині, Англії, Швейцарії, Австрії, Ізраїлю, Фінляндії, Туреччині, Хорватії, Сербії, Угорщині, Польщі, Словаччині, Чехії, Болгарії, Румунії, Албанії.

– Які обов’язки покладено на Вас в університеті?

– Я відповідаю за міжнародні зв’язки та виховну роботу. «Східно-європейський слов’янський університет» створено на базі Закарпатської філії Київського славістичного університету у 2012 році. За ці роки у нас налагоджено чудові зв’язки з вузами Австрії, Німеччини, Чехії, Словаччини, Польщі, Угорщини, Болгарії, Сербії. Викладачі та студенти беруть участь у наукових конференціях цих країн.

– Як виникла ідея створення спортивної газети?

– Ідея належить Івану Михайловичу Різаку. Ця людина – палкий прихильник спорту. Він запропонував мені створити таку газету. За короткий проміжок часу всі організаційні питання були вирішені, і 6 квітня 2004 року перший номер вийшов у світ. На її сторінках ми висвітлюємо все, що стосується закарпатського спорту, а це футбол, легка атлетика, дзюдо, гандбол, волейбол, хокей, теніс, баскетбол, гирьовий спорт, силові єдиноборства, бокс, спортивне орієнтування і т.д., роботу федерацій видів спорту, ФСТ, ДЮСШ. Пишемо про відомі спортивні особистості, які приносили і приносять спортивну славу Закарпаттю, вказуємо та слідкуємо за виправленням недоліків.

Газета «Спорт тайм» зайняла своє місце у спортивному житті нашого краю. У 2013 році її було визнано кращою серед регіональних спортивних видань України.

– У грудні 2009 року на ТРК «Тиса-1» з’явилася програма «Час футболу». Ця програма стала однією з найпопулярніших у краї. Як вона створювалася?

– Ідею такої програми я виношував давно, розуміючи, що однієї газети вже замало. Потрібно більш широко висвітлювати футбольне життя області. Мене підтримав голова ФФЗ Михайло Ланьо, а пропозиція сподобалася Галині Ярцевій та Віталію Біровчаку, які й дали програмі дорогу в життя. Ми намагаємося показати все те, що у нас є краще і до мінімуму звести недоліки. Програма подобається людям, а значить, ми на правильному шляху.

– Один період свого життя Ви керували одним із найвідоміших закладів громадського харчування колишнього СРСР, а зараз майже забутим – рестораном «Скала».

– У 1981 році відбулася зміна керівництва ФК «Говерла». Новий головний тренер Федір Ванзел поставив вимогу, щоб було змінено все керівництво клубу. Мені було запропоновано очолити невеличкий ресторан «Зустріч», який знаходився біля аеропорту. Через рік перевели заступником директора дирекції ресторанів «Київ», а ще через два роки призначили директором ресторанів «Турист», «Скала», «Каштан». Мені пророкували хороше майбутнє. Пішли розмови, що я можу очолити міське об’єднання ресторанів та кафе міста, але в мене не склалися стосунки з новим начальником управління громадського харчування області. Він вимагав від мене неможливого: хотів, щоб я доповідав йому про інших директорів ресторанів. Я ніколи б такого зробити не зміг. Начальник управління настоював, тоді я поклав йому на стіл заяву про звільнення. Є речі, через які переступити не можу. Бруд, він усюди бруд. Я звик чесно дивитися людям у вічі. Це, а не інше, є смислом мого життя.

– Вас знають як високопорядну людину, для якої людські цінності вище всього.– До 18 років, я ріс у селі Р.Комарівці, що на Ужгородщині. Мене батьки виховували на принципах християнській моралі, і якщо до цього часу я притримуюся їх, то зараз щось змінювати вже пізно. Я такий, який є, і іншим уже не буду.

– А ще Ви допомагаєте багатьом людям. На все це потрібно час.

– Навколо мене багато чудових людей. Мені на них пощастило у житті. Чудова сім’я, яка допомагає мені в усіх питаннях, прекрасні колеги в університеті, спорті, на телебаченні. Людині потрібно допомагати тоді, коли у неї проблеми, а не тоді, коли у них усе гаразд.

– Степане Степановичу. Освітяни вважають Вас своїм, спортсмени й журналісти – теж. Хто Ви насправді?

– Звичайна людина, яка сумлінно виконує свою роботу, шанує людей і намагається їм допомогти.

– Степане Степановичу, щиро вітаємо Вас із 65-річчям. Бажаємо міцного здоров’я, нових творчих здобутків у багатогранній діяльності на благо рідного краю, сімейного затишку та благополуччя.