Валентин Слюсар: «Нам потрібно ще багато працювати»

Федерація футболу Закарпаття постійно приділяє увагу підготовці юної зміни. Невипадково, що в полі зору ФФЗ перебуває й молодіжний склад ужгородської «Говерли U-19». Саме про його підготовку до сезону – у розмові зі старшим тренером Валентином Слюсарем.

– Пане Валентине, що можете сказати про роботу Ваших підопічних саме на цьому етапі тренувань?

– Фактично ми позбавлені можливості дозаявки, тому доводиться працювати з тими гравцями, що вже півроку є в команді. А підсилення потрібне, причому на всіх позиціях. Звичайно, на заваді стоїть непроста фінансова ситуація. Але вона така не лише в нашому клубі. При тому всьому в нас роботи – непочатий край. Добре, що голова Федерації футболу Закарпаття Іван Дуран допоміг із підготовкою до чемпіонату, зокрема ми змогли випробувати свої сили в зимовій першості серед обласних команд.

– І як Вам участь у цих змаганнях?

– Спеціально до зимової першості не готувалися, тому завдання кров з носа перемагати не стояло. Ми грали під навантаженнями. Тим не менше результати показали: нам потрібно ще багато працювати. Зрештою, той факт, що останні в турнірній таблиці в чемпіонаті України, говорить сам за себе. Звичайно, на це є й об’єктивні причини, але працювати є над чим. Намагаюся,аби гравці прониклися ситуацією, старалися активно готуватися до сезону. Це все місцеві футболісти. Їх підсилити своїми ж вихованцями можна буде приблизно за рік, бо ще зовсім юні. Та й із чемпіонату ДЮФЛ України немає сенсу забирати. Отож поки працюємо без особливої конкуренції в складі, але маємо ще близько трьох тижнів. Постараємося щось змінити на краще. Особливо потрібно попрацювати в обороні, бо нам легко забивають м’ячі, та й в атаці проблем вистачає…

– Як плануєте використати цей відрізок часу для підготовки?

– Будемо тренуватися, проводити товариські зустрічі. Добре б, наприклад, і в Кубку області заявитися, якби вдалося матчі грати по середах. Адже юнаки б у такому разі знову занурилися в інший, дорослий, футбол, набралися б справжнього «бойового» досвіду. У будь-якому разі сидіти склавши руки не будемо. Ще раз наголошу: потрібно працювати й працювати.

– Вибачте, можливо, це запитання буде й неприємним, але хотів би почути Ваш коментар щодо інциденту, який начебто мав місце з побиттям Вашого підопічного й відмовою давати інтерв’ю журналістові під час матчу з «Ужгородом».

– Фактично говорити немає про що. З одного боку, я переживаю за результат як тренер і десь виявив певні емоції. На них, можливо, і відмовився давати інтерв’ю. Але це не означає, що у відповідь можна писати, що я підняв руку на дитину. Навіть підопічні мені говорять: «А кого Ви били?» Так, дві заміни я провів. Один із гравців «підсів», інший через травму сам попросився піти з поля. Але підкреслю: фізичну силу ні до кого не застосовував.

Володимир ТАРАСЮК, ФФЗ