Як грали 100 років тому, або Чемпіонат Закарпаття 1926 року

Актуальний чемпіонат Закарпаття з футболу 2026 року є певним чином особливим. Адже цього року відбудеться перехід на систему «осінь-весна», а отже, восени розпочнуться баталії нового чемпіонату, тоді як «весняна» першість є нетривалою та перехідною. Втім, 100 років тому чемпіонат 1926 року також був особливим. Чому? Про це і буде ця розповідь.

(Ілюстрація: Поштова листівка 1926 року з карикатурою відомого чеського художника Яроміра Малкуса
під назвою «Футбол в Ужгороді»)

Звісно, у більш ніж столітній історії розіграшів чемпіонатів Закарпаття з футболу є як звичайні, «рядові» сезони, так і особливі з різних причин. В так званий «чехословацький» період нашого краю одним із найзгадуваніших є саме чемпіонат 1926 року. Головною особливістю цього розіграшу було те, що разом за чемпіонство боролися «угорські» та «слов’янські» команди Закарпаття. Як відомо, за часів Чехословаччини чемпіонати проводилися за національною ознакою. На Закарпатті, як і на інших територіях, угорські команди грали окремо, а слов’янські – окремо. Тобто щороку проводили два чемпіонати, а вже їхні переможці боролися з командами-лідерами інших регіонів. Далі турнірна сітка вела аж до матчу за звання абсолютного чемпіона та стикових ігор за право грати у вищій лізі країни.

Але у 1926 році Чехословацький футбольний союз вирішив провести експеримент і вже на регіональному рівні звести разом усі команди. Зазначимо відразу, що на Закарпатті розіграш вийшов важким, з усім звичним супутнім «навантаженням» того часу: недотриманням календаря, переносами ігор, протестами тощо. А завершився він хоч і з одного боку очікувано, але чемпіоном насправді мала шанс (і не один) стати зовсім інша команда. Ну і як тут без скандалу? Втім, вочевидь, подібний стан справ був по всій країні, бо від ідеї об’єднаних регіональних чемпіонатів після цього розіграшу відмовилися.

Учасників чемпіонату було шість – чотири представники «угорських» клубів (ужгородські УТК, УАК, УМТЕ та мукачівський МШЕ, хоча МШЕ зрештою замінив НТК із Севлюша) і два «слов’янських» (ужгородський ЧсСК та берегівський «Уніон»). Така пропорція на той час виглядала цілком справедливою, оскільки угорських клубів у краї було більше, до того ж вони були загалом сильнішими та більш конкурентоспроможними. Вочевидь, для особливого чемпіонату й учасників підбирали найсильніших та найстабільніших.

На перемогу в чемпіонаті розраховували як мінімум три колективи. Перш за все це був УТК («Ужгородський тілогартуючий клуб») – найсильніша «угорська» команда Закарпаття 20-х років минулого століття. На відміну від «аристократичного» УАК та «робітничого» УМТЕ, УТК користувався підтримкою місцевого єврейського населення і мав хороше фінансування. Власне, через це його недолюблювали інші угорські команди. Тут грали найкращі гравці того часу, зокрема відомий бомбардир Мартон Ауслендер (псевдонім Сусі), а ще до лав УТК нерідко долучалися колишні гравці угорського чемпіонату. УТК був чемпіоном Закарпаття 1922, 1924 і 1925 років і не без підстав розраховував продовжити чемпіонську серію.

Іншим претендентом, звісно, був УАК («Ужгородський атлетичний клуб») – із на той час діючих клубів він був найстарішим. Серед його засновників і членів правління – місцева угорська еліта та інтелігенція. Вболівальники команди вперто чекали на сатисфакцію і початок домінування своїх улюбленців, яким відверто не щастило. У перших двох чемпіонатах Закарпаття УАК обидва рази недооцінив новачків: спочатку у 1920 році – «Маккабі», а потім, навесні 1921 року – УМТЕ, які зрештою і стали чемпіонами (УТК у цих чемпіонатах участі не брав, оскільки був єдиним представником Закарпаття в словацькій лізі).

Осінній чемпіонат 1921 року, в якому УАК лідирував, не дограли через реорганізацію та зміну підпорядкування – від Словацького футбольного союзу до Чехословацького. Тож офіційно УАК був чемпіоном Закарпаття лише один раз – у 1923 році. Звісно, для «патріархів» закарпатського футболу це було занадто скромним досягненням, і вони прагнули більшого.

Ну і, нарешті, третім претендентом на чемпіонство був ЧсСК («Чехословацький спортивний клуб»). Як видно навіть із назви, команда складалася з гравців-чехів за національністю. Переважно це були військові місцевого полку, а також банківські та адміністративні працівники, яких направили на роботу до Ужгорода. Керівництво клубу як могло використовувало діяльність футбольної команди не лише для популяризації футболу, а й, перш за все, для підвищення лояльності місцевого населення до чеської влади. ЧсСК проводив безліч товариських ігор, запрошував до Ужгорода провідні чеські колективи – словом, робив усе можливе, щоб привабити вболівальників на трибуни, але так і не зміг стати «своїм» у місцевому середовищі.

Парадокс, але чеську команду недолюблювали не лише вболівальники «угорських» клубів (що й природно, враховуючи зміну влади, адже угорці здебільшого негативно сприймали цю подію), а й місцеве русинське населення. І хоча «за чехів» жилося ніби й краще, до кінця своїми вони так і не стали, тому вболівати за них не поспішали. Словом, ЧсСК мав що доводити, і теоретичне чемпіонство в об’єднаних змаганнях могло нарешті допомогти клубу здобути визнання.

Звісно, згадуючи 1926 рік, потрібно нагадати, що саме він став початком діяльності футбольного відділення СК «Русь». Однак слід визнати, що «русисти» досить довго запрягали: хоча сам клуб заснували ще в серпні 1925 року, оголошення про набір до футбольної команди пролунало лише в березні 1926 року, а першу гру вона провела в червні. Звісно, за таких умов команда не могла брати участь у чемпіонаті 1926 року. Втім, без впливу «Русі» все одно не обійшлося, проте про це – трохи пізніше.

(«Új Közlöny», 21.03.1926)

Календар ігор став відомим ще в березні. Згідно з планом чемпіонат мав пройти в одне коло. Розпочатися поєдинки повинні були 11 квітня, а завершитися – 16 травня. Окремо зазначалося, що МШЕ допустять до чемпіонату тільки у разі сплати вступного внеску в розмірі 100 корун, інакше мукачівців вилучать зі списку учасників, а команди-суперниці пропускатимуть тур. Зрештою МШЕ так і не допустили до змагань, однак в останній момент замість мукачівської команди учасником чемпіонату став севлюський (виноградівський) НТК.

Також, згідно з календарем, для деяких колективів були передбачені «вікна» з пропуском ігор. Зокрема, 18 квітня тур мав пропускати УТК, оскільки заздалегідь була узгоджена дата для визначення чемпіона Словаччини серед угорських команд за результатами 1925 року. У фіналі в Братиславі УТК мав грати з місцевим «Лігеті» (забігаючи наперед, додамо, що в цій грі господарі перемогли ужгородців із переконливим рахунком 3:0).

Та повернемось до подій чемпіонату. Вже в першому турі стало зрозуміло, що насправді проведення турніру не буде простим завданням і команди навряд чи вкладуться в анонсовані строки. В перші два ігрові дні 11 та 18 квітня із запланованих п’яти ігор до кінця дограли лише одну, в якій УТК втратив очки, зігравши унічию 2:2 з УМТЕ. Через сильний дощ дві інші гри не дограли до кінця, а ще дві взагалі не відбулися. Відповідно почалися переноси і догравання, спочатку планували все закінчити до кінця травня, потім до кінця червня, зрештою останні перегравання відбулися аж в серпні.

Одне з «вікон» в ігрових днях чемпіонату було використано для матчу збірної Закарпаття. Збереглися списки гравців, яких тренер Арпад Чолінський викликав на тренувальний збір, – це були найсильніші футболісти Підкарпатської Русі того часу. Зокрема, до лав збірної потрапили: Шьонбергер, Штарк, Мелега, Вайс, Іштван Геді, Ауслендер, Горват, Гальперт, Барта, Дюла Геді (всі – з УТК); Гаваш, Кваснай, Платцер та Молнар (з УАК); Бублак, Гілперт, Куруц та Катона (з УМТЕ); Шустер, Шімонек, Вашата, Бунчек, Рес, Шкурек та Чіжек (із ЧсСК). Як бачимо, найбільше викликів до збірної (десять) отримав саме УТК.

(«Új Közlöny», 21.04.1926)

Та повернімося до подій чемпіонату. Зрештою, в архівах поки не знайдено результатів двох ігор за участю НТК: на жаль, інформація з глибинки часто не потрапляла на сторінки центральних газет. Втім, усі результати команд першої трійки відомі. І ось тут потрібно звернути увагу на дві основні речі.

По-перше, УАК програв обидва ключові поєдинки своїм головним конкурентам за «золото» (0:1 – УТК та 1:3 – ЧсСК), а отже, був змушений задовольнитися третім місцем. Невдоволені вболівальники вимагали пояснень, і винуватця знайшли швидко. Усі враз заговорили про «знекровлений» УАК внаслідок переходу групи футболістів русинської національності до новоствореної «Русі». Керівництво УАК навіть подало скаргу до Чехословацької федерації, і десятьох гравців «Русі» відсторонили від ігор на пів року. Через це команда на певний час припинила проводити навіть товариські матчі й відновила ігрову діяльність лише навесні наступного року. Втім, УАК це очок, звісно, не додало, а от «Русь», хоч і не брала участі в чемпіонаті, проте суттєво вплинула на його перебіг.

Другою цікавинкою стало визначення команди-чемпіона. ЧсСК та УТК зіграли між собою внічию 1:1, обидва колективи перемогли УАК, а отже, вирішальними стали результати зустрічей зі слабшими суперниками з нижньої половини таблиці. І ось тут далася взнаки нічия УТК з УМТЕ в першому турі. По суті, ЧсСК мав, висловлюючись тенісною термінологією, «матчбол» у перенесеній грі з «Уніоном» – якщо команда перемагала, то ставала чемпіоном. Але ЧсСК сенсаційно програв 2:4!

У хід пішла «важка артилерія»: ЧсСК подав протест на результат поєдинку, стверджуючи, що за «Уніон» грав незаявлений футболіст. Цей протест задовольнили – гру призначили на перегравання. І уявіть собі, що й цього разу ЧсСК не досяг успіху: було зафіксовано нічию 0:0. За однакової кількості очок довелося рахувати різницю забитих і пропущених м’ячів, і кращою вона виявилася в УТК. До речі, не в останню чергу через результат матчу з тим же «Уніоном», де УТК забив аж 9 голів, не пропустивши жодного. Цікаво, що «Уніон» своїми результатами «підклав свиню» колегам по слов’янській лізі, натомість допомігши «угорському» УТК.

Наведемо склад УТК, який здобув першість: Шьонбергер, Штарк, Мелега, Вайс, Когут, Берман, Ауслендер, Гальперт, Горват, Барта, Маркович, Іштван Геді, Дюла Геді.

(Ілюстрація: Емблема УТК)

Також встановлено авторів деяких голів чемпіонату. За УТК забивали: Горват (5), Ауслендер (4), Барта (2) та Гальперт. За УМТЕ відзначилися Сетовський, Плетенік і Куруц. За ЧсСК забивали: Шкурек (2), Чіжек, Вашата, Бунчек, Ріхтер та Шімонек. За УАК голи на свій рахунок записали Молнар і Платцер.

Завдяки газетним звітам відомі й деякі суддівські призначення на матчі, а отже, маємо і список арбітрів, які обслуговували ігри чемпіонату: Берталан Марко, Елек Вайнман, Денеш Санто, Міклош Кеслер, Адольф Гірш, Деже Ротман, Арпад Чолінський, Аладар Ердеї, Абрагам Рот, Добровольський, Мартінек, Лайош Надь, Шандор Надь, Іштван Молнар, Міклош Ковач та Ференц Готтліб.

Зрештою, розповідь про футбольний сезон 1926 року була б неповною, якби ми не згадали ще одну подію. Після чемпіонату Закарпаття у вересні відбувся чемпіонат Ужгорода, присвячений 25-річчю з дня проведення першої футбольної гри в місті у 1901 році. І ось тут чемпіоном уже став ЧсСК. Результати матчів виявилися такими: півфінали – УТК – УМТЕ 4:1, ЧсСК – УАК 3:2; фінали – ЧсСК – УТК 3:1, УМТЕ – УАК 2:1. Таким чином, нечисленні вболівальники ЧсСК були хоч якось винагороджені в тому сезоні. І тільки УАК залишився взагалі без трофеїв…

Ну і на завершення, щоб розуміти рівень організації змагань 100 років тому, наведемо анонс суддівських призначень до одного з турів чемпіонату. З нього видно, що, окрім поєдинку основних складів, спочатку обов’язково проводили гру між юнацькими командами та матч резервних складів.

(«Új Közlöny», 01.05.1926)

Михайло РУЩАК,
історик закарпатського футболу