Ерік Івашко: футбол – більше ніж гра…

Шлях Еріка Івашка від сільського майданчика до ментального лідера аматорської команди.

Він народився в маленькому закарпатському селі Сасово, що у Виноградівському районі (нині – Берегівський). І як більшість дітей просто вийшов на шкільний майданчик пограти. Тоді й не здогадувався, що ця забава переросте в справу всього життя. Еріку Івашку – 25 років, він у розквіті футбольних сил на полі, хоч шлях до опанування улюбленого виду спорту був далеко не простим.

«Мені виповнилося шість, коли я вперше прийшов на футбольний майданчик, – згадує Ерік. – Після кількох ігор зрозумів, що футбол мені справді подобається». Починав у рідному селі, виступав на шкільних турнірах, згодом – у ДЮСШ «Колос», а вже в 12 років Е.Івашка помітили тренери з ДЮФК «Мукачево». Після цього були «Говерла» («молодіжка»), знову Мукачево – і серйозний удар: травма, яка забрала дев’ять місяців кар’єри й зачинила двері у професійний футбол.

«Хоч пропозиції від клубів були. І правду кажучи, інколи надходять досі», – зізнається Ерік. Але замість великого футболу підкорював аматорські клуби: ФК «Копаня», «Вишково», «Бужора» (Іршава), «Будівельник» (Ужгород), а нині – «Сокіл» (Холмківська ТГ), де Е.Івашко не лише грає, а й виконує функції ментального лідера.

Попри загальне падіння рівня футболу в країні через війну, Ерік зберігає оптимізм: «Футбол живе, бо живе Україна. Завдяки нашим захисникам, волонтерам і суспільству ми маємо змогу грати й далі».

Сезон команда провела впевнено, особливо перше коло. «Прохідних матчів не було, до кінця змагатимемося за призові місця», – поділився враженнями від чемпіонату краю футболіст. Головна сила команди, за словами Еріка, – у взаємопідтримці: «Справжня єдність – це коли ти розумієш товариша не тільки на полі, а й за його межами».

Про ментальну стійкість Е.Івашко говорить упевнено: «Поразки – частина гри. Головне – уміти зробити правильні висновки й рухатись далі». Та за суворою дисципліною й рішучістю хлопця ховається й добрий гумор. Курйозів вистачало: «Пригадую, як одного разу гравець помилився і поїхав на виїзд замість домашнього матчу. А якось ми взагалі приїхали на гру в Чернівці й зрозуміли, що забули форму вдома», – розповідає Ерік.

Поза футбольним полем мій співрозмовник має ще одну пристрасть – автомобілі. Займається фарбуванням та естетикою авто, але й тут, як в улюбленому виді спорту, усе тримається на деталях, старанні та любові до справи.

Якби життя Еріка було книжкою, вона мала б назву «Футбол – більше ніж гра». І це не просто слова: «Це важка праця, яку мало хто бачить. Це травми, дисципліна, недоспані ночі. Щоб досягти чогось у футболі, потрібно багато чим пожертвувати», – переконаний Ерік.

Е.Івашко – із тих, хто вірить, що гра – справді про щось більше. Зокрема, мова про шлях, силу духу, справжню любов до футболу…

Ярослава ЧЕМЕРЕНКО,
студентка відділення журналістики ДВНЗ «УжНУ»