Федір Розгоні. «Злети і падіння в «Говерлі». Частина 2

Продовжуємо публікувати інтерв’ю одного з найвідоміших гравців закарпатського обласного футболу Федора Розгоні.

«Говерла» (Ужгород), 1978 рік (Федір Розгоні стоїть 7-й зліва)

– Після чемпіонського сезону в 1977 році відбувся другий прихід в «Говерлу»?

– На зимових зборах ми зіграли унічию 0:0 з командою «Олімпія» (Сату-Маре) з Румунії. Через тиждень запросили на тренувальну гру з румунами в склад «Говерли». Якщо не помиляюся, ми перемогли 3:2 і я забив 2 голи. Відразу після цього забрали на тренувальні збори «Говерли» в Мукачево. Що сказати… Сезон ми провели на пристойному рівні, зайняли 6-е місце серед 23-х учасників, що на рівні керівництва області повважали хорошим результатом. Як новачок, я не з самого початку сезону грав в основі. На першому виїзді з СКА (Одеса) в четвертому турі мене випустили на заміну і після того я вже закріпився в складі. До речі, в Одесі придбав перші французькі Adidas, купив від Володі Плоскіни, який тоді грав за «Чорноморець». В 1975-му ми разом грали за «Говерлу» і потоваришували. Виявилося, що ці бутси були бомбардирськими, адже я став кращим голеадором команди – зрештою за сезон в чемпіонаті забив 18 м’ячів. Сказати, що це був успіх – нічого не сказати. Про мене писали газети всіх рівнів, показували по телебаченню, говорили по радіо, як кажуть, і з краника моє прізвище текло. Мене впізнавали на вулиці, брали автографи, намагалися пригостити вином у ресторані, а таксисти возили безкоштовно. Один з вболівальників намалював чудовий шарж на мене, який зберігаю до цих пір. Здавалося, що казка триватиме вічно, однак втрутилися травми… Ще перед початком 2-го кола команда зібралася на триденні збори. Дворазові тренування розпочалися весело. Перше тренування провели в парку Горького, а ось друге тренування було легкоатлетичним на «Авангарді». Здавалося б ми виконували банальну комплексну вправу з гімнастичним м’ячем з присіданнями, але ж я був максималістом. Краще б я робив вправу так, як всі – як вийде.

«Говерла» Ужгород, 1977 рік (Федір Розгоні стоїть 3-й справа в середньому ряді)

Після третього кола вправи я вже не міг підвестися, заклинило коліно. Наш лікар Людвиг Варга перевірив ногу і сказав, що відірвався меніск. Тренер був шокований і відразу закінчив тренування, прикро отримувати таку важку травму після вправи, яка, по суті, нічого спільного з футболом не мала. В обласній лікарні зробили блокаду коліна і випрямили колінний суглоб. Давали різні поради: «Тренуйся, бігай, перетреться хрящ». Я так і зробив і швидко став на ноги. Відновив форму, забивав голи. Після виїзного матчу організували тренувальну гру в Іршаві. Я ніби відчував і просив тренера не випускати мене на поле, однак той вирішив інакше. Вже через півхвилини після початку у мене знову «вискочило» коліно і знову заклинило. Після цього вже не грав, тренувався, але в ігровій формі не був. Перед останньою грою сезону з СКА (Львів) думав, що вийду на поле. Однак на передматчевому тренуванні коліно знову «вискочило». Вирішив їхати в Київ на операцію. Перед поїздкою вирішив зайти в дирекцію і попросити матеріальну допомогу. Зустрів тренера, а той і каже: «Твоя травма – ти і лікуй»… Як можна було кращому бомбардиру команди таке сказати??? Зрештою поїхав і в лікарні заводу імені Артема мені зробили операцію на лівий меніск під місцевим наркозом. Операція тривала 45 хвилин. Відновлення йшло добре і зовсім швидко я почав ходити без милиць.

– Яким видався наступний сезон?

– Почався 1978 рік. Тренувалися в ужгородському спорткомплексі. Наш тренер був на підвищенні кваліфікації в Москві. На першому ж тренуванні моє післяопераційне коліно почало колоти. Але я тренувався і терпів. Наступного місяця продовжили збори у Виноградові і в тренувальній грі з «Буковиною» зіштовхнулися колінами із захисником супротивника. І уявіть, що після цього болі в коліні минулися. Ось так мені пощастило… Сезон почали грою з СКА (Київ). Я забив перший гол, потім вибігаю один на один і мене збивають на лінії штрафного майданчика. Лобанов забиває другий м’яч. Увечері наші хлопці з львівських «Карпат» Сергій Страшненко і Вася Щербей зателефонували: «Фері, збирай чемодан, за тобою їдуть!». Але в наступній грі мене збивають і виводять з ладу. Така особливість радянського футболу була, установка: «Ти не грай, але щоб і він не грав».

Весь час захисники мене збивали ззаду, бо не могли зупинити, а воротарі суперника били в скроні, бо не могли зняти м’яча з моєї голови. Це і була моя трагедія. Момент зник, оглядини не вдалися і все потрібно було починати спочатку. Після хорошого початку був закономірний спад в грі. Окрім того вже всі команди готувалися спеціально проти мене. Було, що атакували одразу четверо з усіх боків. Але все одно я виривався, біг і забивав. В тому сезоні забив 8 голів. Ще запам’ятався такий епізод. В 1977-у році пообіцяли мені авто «Жигулі» поза чергою. Але на початку 1978-го підійшов до мене тренер і каже: «В тебе є дівчина, тобі вже квартира потрібна, а не машина». Я погодився, а зрештою не отримав ані машину, ані квартиру…

«Говерла» Ужгород, 1978 рік (Федір Розгоні стоїть 8-й зліва)

– Несправедливо якось…

– Так. Бувало, що хтось отримав квартиру, а через деякий час ще раз, вже більшу. Я лише через декілька років здогадався, та і підказали потім добрі люди: «Фері, та ти не знав? Отримували, бо платили кому треба…»

– А як були справи з травмованим коліном?

– Знаєте як кажуть? Будь-який спортсмен в будь-якому виді спорту має хороші шанси, поки не отримає травму. Бо там де одна травма, там і наступні. Рветься там, де тонкіше. І нема виключень, і таке трапляється з найвідомішими спортсменами. Питання лише чи встигне хтось до тих пір піднятися на вершину, чи загубиться ще на підйомі. А бувають і такі випадки, що молодий спортсмен дуже прагне стати найкращим, досягти найвищого рівня і його м’язи, зв’язки, хрящі і кістки не витримують. Тому і повинен МУДРИЙ тренер слідкувати за гравцями, а не вичавлювати останні соки, а потім викидати спортсмена мов непотрібну ганчірку. Одного разу, вже коли я працював технологом-виноробом, був у мене хороший знайомий візник. Він розповідав мені про коней і відкрив очі на деякі речі. Є різні коні: одні тягнуть з такою силою, що можуть надірватися, а інші тільки роблять вигляд, що тягнуть. І якщо продається такий молодий кінь, котрий дуже хоче тягнути, то новий власник повинен бути надзвичайно уважним, слідкувати за ним і берегти його. Бо якщо надірветься, то вже стає непотрібним, тільки на бійню згодиться. І я побачив сам себе. Та це ж я дуже хотів досягти найвищих вершин. Та так, що все порвав, але не було поруч такого тренера, який би оберігав мене… Моя кар’єра розпочалася феєрично. Зліт був надзвичайно стрімкий, однак коли я надто високо злетів, то мій організм просто не витримав.

– Тобто стан здоров’я погіршився?

– Йшов 1979-й рік. Ще гіршими ніж травми коліна були струси мозку. Одного разу на весняному тренуванні після грози розігрували ігрову ситуацію з фланговим проходом, навісом і завершенням. На жаль, трапився старий перекачаний мокрий м’яч. Партнер, Тиберій Корпонай, царство йому небесне, зробив простріл і я пробив головою. Наступного дня їхали на базу в Порошково. Зупинилися в Перечині і провели тренування на місцевому стадіоні. Під час тренування мене вже нудило. На жаль, з нами не було лікаря, щоб обстежив відразу, а я після цього не міг зрозуміти що зі мною коїться. Під час тренувань не вистачало сил, не вистачало повітря, постійно потребував зупинитися і перевести подих. Втратив розрахунок і не міг вчасно відреагувати на м’яч. Дають мені пас, я бачу куди потрібно бігти, але не встигаю. При навісах зверху я, король повітря, не міг влучити по м’ячу. На рівному асфальті перечіплявся і навіть почав затинатися. Так я промордувався три місяці. Рідко потрапляв у склад команди. А окрім того як воно було. Доки гравець сильний і робив свою справу з ним нічого не могли зробити. Однак варто травмуватися або невдало зіграти, як відразу з’являлися інтригани і заздрісники. На жаль, було таке угрупування і в «Говерлі». Зрештою через цю незадоволену групу зняли головного тренера. А новий тренер робив вигляд, що мене не помічає, я був повітрям для нього. Зрештою я звернувся до лікаря і розповів про свої проблеми з координацією. Ми поїхали в обласну лікарню до лікаря Ігнатовича, який мене вислухав і виписав лікування. Після цього я став колишнім! Відновив найкращу ігрову форму, з’явилася легкість, відчуття м’яча, я літав на полі. З нетерпінням очікував наступної гри. Однак розчарування було нестерпним. Нас було всього 12 гравців готових до гри, однак я не потрапив навіть в запас. Це виявилося останньою краплею. Навіть не дочекавшись початку гри, я поїхав додому. Після вихідних за згодою сторін я пішов з команди…

Михайло РУЩАК, історик закарпатського футболу