НП місцевого масштабу

На Закарпатті в юнацькому футболі знову конфлікт. Цього разу між тренером та одним із батьків. Усе закінчилося спробою фізичної розправи.

На жаль, те, про що йтиметься нижче, уже переростає в серію. А отже, є серйозні підстави говорити про симптоми важкої хвороби в нашому футболі. І замовчувати її – означає давати підґрунтя для нових подібних випадків. Та про все за чергою…

***

Пригадується, щонайменше два подібні інциденти тому, про який ітиметься далі, мали місце в 2023 році. Про перший із них повідомляли навіть медіа всеукраїнського штибу: у кінці травня відбувався матч між юнацькими командами ДЮСШ Виноградова та Сваляви. Під час гри між двома футболістами відбувся конфлікт. У результаті батько одного з них вибіг на поле й ударив суперника сина.

Минає менш ніж 4 місяці, і ЗАФ повідомляє про новий конфлікт – уже між одним із тренерів СДЮСШОР та батьками юних футболістів. Тоді, на щастя, ситуацію вдалося залагодити спокійно, у результаті зборів з участю обох сторін та керівництва Закарпатської асоціації футболу й представників обласної влади.

Аж ось нова інцидентна «ластівка». І далеко не весняна, а з великою порцією більш ніж просто відчутного щему: один із батьків юних футболістів завдав фізичної травми Миколі Фанті, тренерові згаданої спортивної школи.

У подальшому максимально утримуватимуся від імен та прізвищ, зокрема й тому, щоб не постраждала дитина, мимоволі втягнута в конфлікт (тому не вказую навіть вікову групу), не погіршилися стосунки між колегами-тренерами тощо. Зрештою, і згаданого батька тільки суд може визнати винним. Але інцидент мав місце, є його свідки. Тому ще раз наголошу: замовчувати його – це наче не загасити рештки полум’я в лісі спекотної пори…

Беручи інформацію з різних сторін, спробував скласти її пазли, хоч підкреслю: остаточно відповідь дасть розслідування, оскільки справу вже вивчатимуть і влада, і правоохоронні органи.

Ситуація зі сторони потерпілого (наш сайт володіє відповідним фото, але з етичних міркувань не публікує його) виглядає так. Минулої п’ятниці, на стадіоні «Авангард» в Ужгороді о 16.00 планувалося звичне футбольне тренування. М.Фанта дав указівку юним вихованцям швидше перевдягатися та виходити на поле, оскільки в розпорядженні дітей була одна година. Коли тренер уже хотів розпочати заняття, з’ясувалося: четверо футболістів не перевдягнулися. Мовляв, їм не холодно. Наставник усе ж наполіг на своєму, бо на вулиці не «літо» й не хотілося б, аби хтось із гравців застудився та в подальшому пропустив нові тренування.

Троє з дітей прислухалися до поради, а тому отримали дозвіл вийти на поле. А ось четвертий гравець відмовився, зіславшись на те, що форму випрала мама і йому більше ні в чому вийти.

Оскільки ситуація напередодні повторилася, то тренер вирішив недопустити вихованця до тренування й поінформував про це батька дитини. Останній повідомив, що за кілька хвилин прибуде й розбереться в ситуації. І тут, найімовірніше, мав місце збіг обставин та одна зі сторін перегнула палицю. За словами тренера, хлопець почав плакати, у зв’язку з недопуском на тренування. А батько дитини, побачивши сина в сльозах, звинуватив футбольного фахівця в доведенні хлопця до такого тривожного стану.

Ситуацію ускладнило те, що подібні епізоди вже мали місце. Цього не заперечує і сам М. Фанта. Зокрема, розповів про випадок (десь півроку тому) у Львові. За версією наставника, той юний футболіст певний час хворів, тому тренер замість нього поставив до основного складу іншого виконавця. Така ситуація не сподобалася батькові «потерпілого» гравця, хоч, можливо, у нього знайдеться інша версія тієї ситуації. Але суті справи то не змінює. Утім, тоді непорозуміння вдалося вичерпати. На жаль, не цього разу. За словами тренера, ще в роздягальні батько, якому менше років, ніж М. Фанта працює в спортивній школі, почав погрожувати більш ніж удвічі старшому фахівцю. Чи було це так насправді, підтвердити ніхто не може. Проте очевидці з числа тренерів і футбольних суддів, які знаходилися неподалік, підтвердили інший факт. На тренування прибув директор СДЮСШОР В. Дьордь, який щиро бажав залагодити конфлікт з участю обох сторін, з’ясовуючи причини його виникнення на місці. Однак «процес» вийшов з-під контролю. Заведені до цього сторони спровокували його подальший розвиток. Батько дитини занадто близько підійшов до М. Фанти, фактично торкнувшись його. Наставник (не заперечує цього) вирішив відштовхнути візаві (бо була дискомфортною така відстань). Після цього батько вдарив наставника рукою, а згодом ще й сильно – головою в обличчя. Є підозри на зламаний ніс і струс мозку (потерпілий в очікуванні результатів судмедекспертизи). Але навіть якщо вони не підтвердяться, то фізична травма є відчутною, що видно навіть побіжно зі згаданого фотознімка. На цьому ситуація не вичерпалася. Коли М. Фанті надавали медичну допомогу, лікар, дізнавшись про непобутовий характер травми, порадив звернутися до правоохоронних органів із відповідною заявою. Пан Микола її, зрештою, написав. А то вже буде зовсім інший хід справи. Тим паче, що, за свідченнями потерпілого, кривдник кілька разів погрожував ще на стадіоні. І не просто розправою, а тримаючи в руці пістолет. Напругу, начебто, удалося розрядити завдяки втручанню дружини нападника (чи відповідає сказане дійсності, можливо, підтвердять установлені камери на стадіоні).

***

Що далі? Батько дитини написав скаргу на М.Фанту за його неналежну поведінку в стосунках із вихованцями-футболістами, яку було оприлюднено, за свідченням кількох тренерів школи й самого пана Миколи, на педагогічній раді СДЮСШОР. Її директор від конкретних коментарів поки утримався, попросивши зачекати день-два. В.Дьордь саме вивчає суть конфлікту й звернувся до Департаменту освіти і науки, молоді та спорту Закарпатської обласної державної адміністрації задля об’єктивнішого розгляду справи.

Утримався від коментарів поки й голова Закарпатської асоціації футболу Іван Дуран, зазначивши: не хоче, щоб його слова трактували як спробу якимось чином втрутитися в конфлікт, але висловившись за журналістське оприлюднення інциденту. Замовчування ж останнього ні до чого доброго не призведе, а цей інцидент повинен стати повчальним для всіх, а не тільки для сторін конфлікту.

Щодо самого М.Фанти, то він додав: за понад 40 років роботи у нього це перша така ситуація. Поки він, на час розгляду інциденту, відсторонений від роботи. У майбутньому, якщо повернеться до тренувань, займатися з юнаком, поневолі втягнутим у конфлікт, уже не зможе. Забере батько дитину зі школи в іншу – ходу справі давати не буде. А не забере – комусь усе одно доведеться залишити СДЮСШОР, але тоді він домагатиметься справедливого вирішення справи.

***

І ще кілька фактів для роздумів…

• М. Фанта стверджує, що його звинувачують ще й у тому, що не захотів тренувати одного футболіста, який прийшов із водного поло, та що під час ігор кричить на дітей. Наставник звинувачення відкидає: мовляв, той футболіст погано бігав, і наставник просто відправив його до колеги-легкоатлета, щоб той «налаштував біг». Щодо криків на дітей, то в грі він може бути запальним, бо переживає за результат, успіхи команди, десь і підвищить голос на вихованців, однак не принижує їх.
• Дехто з батьків, утім, стверджує протилежне.
• З іншої сторони, декілька тренерів відзначили, що в групі М. Фанти є декілька «неадекватних» тат і мам, які погрожували не лише наставнику, а і його колегам, суддям, самі принижували своїх чад під час матчів у разі невдалих атак чи захисних дій, відверто втручалися в роботу тренера своїх дітей.
• Водночас колеги, які знають М. Фанту, стверджують: він має ряд і позитивних, і негативних рис, як і кожна людина. Із педагогічного погляду, тим паче досвідчений наставник усе ж мав усе зробити, щоб попередити цей конфлікт. Водночас хай він і не правий, але бити його, тим паче в такому віці, – щонайменше занадто: усе ж могло закінчитися ще й летальним випадком.

***

На завершення: я так само утримаюся від коментарів, щоб мене ніхто не звинуватив в упередженості чи тим паче замовності пропонованого матеріалу. Адже до всього, представляю авторитетну, відому не лише в області громадську спілку. І прошу вибачення в усіх сторін та свідків ситуації, якщо якісь подробиці, передав не зовсім точно чи не встиг з усіма переговорити. Позиції сторін я все ж висловив настільки, наскільки оперативно встиг, дізнавшись про інцидент та отримавши інформацію з різних джерел. Однак погоджуся з тими, хто вважає: такі НП популярності футболу, нашому краю не додадуть. Потрібно спільно думати, як запобігати їм у майбутньому, бо мають справді вже не просто хронічні ознаки, а такими фактично стали… Вирішувати ж будь-які питання потрібно цивілізовано, навіть попри наявність стану війни, за потреби визнаючи свої помилки, ідучи на компроміс.

***

І зовсім на завершення… наведу слова голови Великолучківської територіальної громади В. Коштури, у недалекому минулому експрезидента футбольного клубу першої ліги. Якось Василь Омелянович в одній із соцмереж один зі своїх дописів завершував такими словами: «…бо, урешті-решт, усе, що має значення, – це бути вірним своєму шляху, чесним перед собою і памʼятати: КАСА ПОПЕРЕДУ, ЗА ВСЕ ПРИЙДЕТЬСЯ РОЗПЛАЧУВАТИСЯ. ЗА ВСЕ!!! І РЕШТИ ТАМ НЕ ДАЮТЬ… «… СУДИТИМУТЬ ТЕБЕ ПО ДІЛАМ ТВОЇМ…»

Думаю, якщо не зі мною, то з В. Коштурою більшість таки погодиться…

Володимир ТАРАСЮК, ЗАФ

Ілюстративне фото з архіву ЗАФ