Пам’ять. Володимир Пінковський

Сьогодні одному з кращих футболістів Закарпаття, чудовому дитячому тренеру Володимиру Івановичу Пінковському виповнилося би 70 років.

Цей спортсмен – один із тих, котрий у складі ужгородської футбольної дружини «Говерла» в 1972 році «підкорив» зі своїми партнерами найвищу вершину Українських Карпат Говерлу, ставши «срібними» призерами першості СРСР у 2-й лізі (перша зона) серед українських команд класу «А».

Екс-тренер ужгородської «Говерли», а в минулому чудовий форвард Іван Юрійович Пажо дав ось таку коротку характеристику Пінковському: «один із стабільних і надійних гравців, відрізнявся колоритністю та самовідданістю».

Звісно, є футболісти і Футболісти. Є тренери і Тренери. Щодо В. Пінковського, то обидва слова потрібно писати з великих літер.

В. Пінковський кілька разів входив до символічного списку кращих гравців УРСР, а відтак і дитячих тренерів Закарпаття.

Наша довідка: Володимир Іванович Пінковський народився 9 листопада 1945 року в Ужгороді. Кандидат у майстри спорту. Півзахисник. Навчався в Ужгородській загальноосвітній школі №2. Із шести років почав грати у футбол, а з семи – займався футболом в Ужгородській ДЮСШ. Його перший тренер – В. В. Федак. Разом зі своїми ровесниками виступав за збірну обласного центру, а відтак і області. 14-річним юнаком пробував свої сили в «дублі» ужгородського «Спартака».

1961 рік – гравець другої юнацької збірної команди СРСР.

17-річного Володю зараховують до «основи» ужгородської «Верховини». Через три футбольні сезони його призивають на дійсну військову службу. Правда, вона здебільшого проходила не на навчальних полігонах чи військових караулах, а на футбольних полях.

Із 1964 по 1969 роки захищав кольори львівського СКА. У складі цієї команди в 1965 році став чемпіоном УРСР. Тут разом із ним грали ще кілька вихованців закарпатської школи футболу, зокрема мс Томаш Пфайфер, Арпад Шандор, Олександр Данилаш, Василь Медвідь, Степан Андрейчик, Степан Мадяр та інші. А працював із командою відомий закарпатський фахівець, зт УРСР, мс СРСР Е. І. Кеслер (він у той період обіймав посади начальника команди і головного тренера – Авт.).

У 1965 р. Володимир у складі збірної юнацької України бере участь у престижних турнірах «Юність» та «Надія».

Через рік футбольний колектив Львівського вищого військово-політичного училища, за який виступав і ужгородець, виборює один із найпрестижніших кубків того періоду «Кубок мільйонів» (приз центральної ради Союзу спортивних товариств і організацій – Авт.). До речі, поруч із ужгородцем у команді також грали два Золтани: мукачівець Мілес і тячівець Мечей та три Степани Мадяр, Фіцай і Ковач.

У 1970 році В. Пінковський повернувся в рідну ужгородську «Верховину», кольори якої захищав протягом 6 футбольних сезонів.

У 1972 році Володимир Іванович у складі вже «Говерли» став срібним, а через рік – бронзовим призером першості СРСР у 2-й лізі серед українських команд класу «А».

1972 рік для В. Пінковського пам’ятний і тим, що саме в цьому році він закінчив Львівський інститут фізкультури й більше 30 років працював тренером Ужгородської СДЮШОР із футболу, де навчав азам футбольного мистецтва юних мешканців міста над Ужем.

Тренер Ужгородської СДЮШОР В. Пінковський мав одну хорошу людську рису: все любив робити на «відмінно». Він не лише прививав дітям ази гри у футбол, але вчив своїх підопічних, аби були завжди ввічливими, чемними, чесними, добрими і, звичайно, добре вчилися. Такий цікавий факт. Свого часу в Пінковського тренувався Тарас Гаврилів. І ось популярна телепередача УТ-1 «Доброго ранку, Україно», що проводила футбольний конкурс, присвячений збірній Україні, назвала прізвище юного ужгородця, котрий правильно відповів на всі три запитання. Це був Тарас, якому дістався футбольний м’яч із автографами національної збірної й два квитки на матч Україна-Хорватія. Тренер, можливо, більше радів, аніж дитина, бо добре запам’ятав настанови свого першого навчителя, відомого футбольного фахівця й автора монументальної праці «Закарпаття у спортивному вимірі» В. В. Федаки, який любив повторювати: «із дитиною потрібно однаково радіти і за її успіхи, і переживати за її невдачі, тоді ти скоро побачиш плоди своєї праці».

Володимир Іванович, як досвідчений дитячий тренер, любив говорити: «Я допомагаю юним ужгородцям та дітям із навколишніх сіл обласного центру «гризти» непросту, але таку цікаву футбольну науку. По-перше, навчаю їх всього, чого знаю сам. Адже перемога – це кінцевий результат нашої спільної з ними роботи. Вчу їх колективізму, аби завжди вони відчували лікоть друга, а на полі партнера по команді, адже футбол – це колективна гра. Мені завжди приємно порівнювати футбол із грою оркестру. Якщо в ньому бодай один музикант фальшивить – це брак. Так і в футболі. Кожен гравець, чи він лідер у команді, чи її капітан, особливо в дитячому віці, повинен виконувати насамперед настанови тренера».

І його вихованці не підводили, правда, грали у футбол і навчалися не на «5», як їх навчитель, а на всі «12» балів. Багато його вихованців стали не лише хорошими й відомими футболістами, але й тренерами.

Інтерв’ю із Володимиром Івановичем читайте за посиланням – Пам’яті Володимира Пінковського

Не стало чудової Людини, гарного Футболіста, доброго дитячого Тренера й порядного сім’янина 9 лютого 2014 року.

Поховали його неподалік рідної оселі, на Оноківському кладовищі, де вже вічним сном спочивають його партнер по ужгородській «Говерлі-72» воротар Іван Ковач, а також мс СРСР Михайло Форкаш та арбітр ФІФА Валерій Онуфер. А через півтора місяці, не питаючись нікого, за В. І. Пінковським на кладовище «пішов» й капітан команди Юрій Чирков.

Щороку відбуваються два турніри пам’яті Володимира Пінковського.

Нагадаємо, що цьогоріч за ініціативи Володимира Мухлиніна з 4 по 7 серпня пройшов міжнародний турнір, у якому взяли участь ДЮФК «Бронька», ДЮШФ «Зінедін», СДЮСШОР Ужгород, ACS «Tatra Brasov» (Румунія).

А 7 листопада відбувся II традиційний турнір пам’яті Володимира Пінковського, який пройшов у мікрорайоні Доманинці. За почесні призи вели боротьбу юні футболісти 2002 р.н. і молодші. Переможцем турніру стала команда НВК «Гармонія». Друге місце в команди с.Невицьке, третє – ФК «Колосок» (ДЮСШ «Колос»). Четверте і п’яте місця посіли команди с.Оноківці та ФК «Віанор» Ужгород.

Організатор турніру – Олександр Мошкола. На змаганнях була присутня донька Володимира Пінковського Марина Карпинець, яка взяла участь у нагородженні учасників.