Він без футболу не уявляє свого теперішнього життя!

Сьогодні Емілу Грицище виповнилося 70 років.

Багато хто добре знає цього колоритного, особливої вдачі чоловіка з Ужгородщини. І знає через його неймовірну любов до футболу.

Мова про Еміла Грицище. Ще дітваком (у молодших класах) ганяв резинові м’ячі в школі. Інших просто не було! Вони часто пробивалися. Доводилося купувати знову. Благо, батьки не шкодували грошей на улюблене захоплення сина. Пізніше з’явилися шкіряні. Навіть бабуся зі Штатів надсилала. Продовжив грати.

Коли ж у рідному селі створили команду «Виноградар» (Андріївка), то до неї ще не потрапляв – юнацького колективу не існувало, а в дорослий «недотягував» за віком. Проте ті, кого не брали до «основи», сходилися зі старшими в товариських іграх. Іноді й вигравали. Саме тоді пізнав смак перших «дорослих» перемог.

Далі служив в армії в Тернополі. Місцева команда військовиків виступала в чемпіонаті міста й готувалася до «львівського» чемпіонату серед колективів Прикарпатського військового округу. Знову «основу» склали старші футболісти, а в товариських поєдинках із ними двічі здобував виграші.

Відтак повернувся на Закарпаття, зіграв декілька матчів за «Виноградар» у чемпіонаті Ужгородського району, але після травми припинив виступи.

Довго не виходив на поле. Та любов до футболу взяла гору. У 1999 році, коли за плечима мав 47 років, повернувся до улюбленої гри. Спочатку набирав форми в матчах із дітьми, потім став ініціатором створення ФСК «Газовик» (Коритняни–Часлівці). Через півроку перейшов працювати помічником тренера дитячої команди в Коритнянах. А в 2002 році створив ФСК «Поступ» (яким керує й досі!).

Спочатку награвали склад у товариських поєдинках, у 2004 р. заявилися на Кубок області, а 2005-ого за ініціативи Еміла Федоровича, яку підтримав голова федерації футболу Ужгородщини Іван Ковач, вирішили влаштувати Кубок району серед ветеранів. І в 2006 році стали першими володарями почесного трофею. Далі мали 5 місце в чемпіонаті України, 2 місце в Кубку області (теж серед ветеранів). У 2008-ому, коли перестав існувати згаданий «Газовик», на прохання голови сільради створив клуб із дорослою, юнацькою та ветеранською командами. А до того, роком раніше, у складі колективу «Карпати» (Мукачево) став бронзовим призером чемпіонату України серед ветеранів.

Любов до футболу стимулювала залишатися в ньому. У 2010 році влаштував мініфутбольний турнір на честь Степана Селменського серед гравців 55+. У 2010 й 2011 роках організував ветеранський Кубок Коритнян уже з великого футболу.

У 2012 р. за ініціативи Е.Грицище, яку підтримали в Києві, влаштували чемпіонат України серед футболістів 50+, де коритнянська команда посіла 4 місце. У 2014-ому серед колективів у віковій категорії «55+» на ветеранському ЧУ визмагали «бронзу». А в 2016-ому в Ужгороді долучився до організації проведення ЧУ серед гравців 60+, де «Поступ» посів перше місце. У 2017-ому – 2 місце. На жаль, далі ці змагання відмінили.

Та Е.Грицище продовжив організаторсько-спортивну роботу. Її наслідком стало проведення в останні роки в Ужгороді обласного турніру серед ветеранів 60+. А в 2019 році взагалі був гучний успіх – повіз команду на IV Європейські ігри майстрів (ветеранів), де з-поміж колективів із гравцями 55+ вийшли до фіналу й здолали італійських суперників із рахунком 4:1!

На запитання, звідки такий потяг до футболу в доволі поважному віці, нинішній ювіляр відповідає: «Для мене футбол – спосіб життя. Без улюбленої гри не уявляю свого існування в цьому світі. Краще із м’ячем дружити, ніж в аптеки ходити!».

Заняття свого чоловіка підтримує й дружина Марія Іванівна, усе запитуючи: «А на футбол сьогодні йдеш?» Адже знає: якщо Еміл Федорович ходить поганяти м’яча, то потім і аршує, і косить краще! А ми ж знаємо, що ветеранський футбол Закарпаття без Е.Грицище не був би таким емоційним та різнобарвним. Многая літ Вам, ювіляре! І щоб іще на сторіччя у Вас брати інтерв’ю в спортивній формі та бутсах!

Володимир ТАРАСЮК, ЗАФ