Наймолодшому з легендарної династії Решків — 50

В. Решко: «Я півстоліття ганяв м’яча…»

Наша довідка: батько ювіляра Володимир Михайлович Решко (на фото ліворуч) народився 27 березня 1945 р. у Ключарках, що на Мукачівщині. Півзахисник.

В. Решко згадує: «З молодшим братом після сьомого класу поступили в Ужгородське ремісниче училище №6. Мріяли стати столярами-червонодеревниками. Та не вийшло. Річ у тім, що при цьому навчальному закладі була хороша футбольна команда, яка вважалася резервом для ужгородської команди майстрів «Верховина». Тренерами у нас були такі відомі у минулому футболісти, до речі, ще колишні гравці СК «Русь» Ужгород, або як їх ще називали «літаючі учителі» — це Василь Федак та Василь Радик-ст. Цим фахівцям вдалося «зліпити» добротну команду на провідному підприємстві міста на Ужем. Про це говорить і той факт, що ми в 1964 році у фіналі, який проходив у Львові, зайняли перше місце серед команд ВДСТ «Трудові резерви». А втім наша команда брала участь і в чемпіонаті Ужгорода. У ній, крім мене та мого брата Стефана, також грали  ужгородець Микола Митровський та свалявчанин Еміл Губані.

У 1965 році мене призвали в армію, а молодший брат став гравцем ужгородської «Верховини», за яку провів два сезони. Проходив я військову службу в Овручі й паралельно, разом із мукачівцем Миколою Русином виступав за збірну Житомирської дивізії з футболу.

У 1967 році я попав у Вінницю, де в місцевому «Локомотиві» вже грав брат Стефан. Коли ми з ним вечеряли, до нас підійшов один із тренерів «залізничників» і запросив мене до команди після закінчення військової служби. Наступного року я вже був разом із братом у складі вінничан. Правда, дебютні ігри провів за резервістів, а відтак із десяток матчів відіграв за «основу». За вінничан також грали закарпатці — це воротарі Вільгельм Пфайфер із Сваляви та берегівчанин Чобо Кахлик, а також мій односельчанин Янош Габовда, мукачівець Імре Лендєл та ужгородець Михайло Масинець. До речі, за вінничан також виступали колишні гравці київського «Динамо» — це Валентин Трояновський та Володимир Левченко.

Після Вінниці наші дороги зі Стефаном розійшлися. Він продовжив свою футбольну кар’єру в одеському «Чорноморці», а я повернувся додому і в 1969 році одягнув футболку місцевого ФК «Карпати» Мукачево, який грав у тій же лізі, що й ужгородська «Говерла» та моя попередня команда. Наступного року мукачівську команду практично розформували, а провідні її гравці Ю. Чирков, М. Тимчак, В. Медвідь, І. Качур та М. Русин перейшли до ужгородської «Говерли». Мене теж запрошували, але я женився, а дружина не дуже хотіла, аби я перебував у відрядженнях більше, аніж удома. Правда, в Ужгороді, де працював, виступав за аматорські команди («Автомобіліст», «Теплемережа», «Художпром») майже до 55 років.

У даний період батько ювіляра зі своєю сім’єю проживає у с. Великі Лучки, що на Мукачівщині.

На фото зверху (2017 р. Ужгород. СК «Юність». Турнір, присвячений 70–річчю С. Решка. (зліва направо: Володимир Решко, Андрій Гаваші та автор матеріалу).

Легенда світового футболу С. Решко — завідувач кафедри Академії МВС, доцент, полковник

Наша довідка: Стефан Михайлович Решко народився 24 березня 1947 року в селі Ключарки, що на Мукачівщині. Заслужений майстер спорту СРСР (1975 рік).  Стефан Михайлович — один із п’ятьох закарпатців, котрі є повними кавалерами ордена «За заслуги» І, ІІ та ІІІ–го ступенів.

С. Решко грав за такі команди: ФК “Верховина” Ужгород (1961 рік та 1963—1966 рр.), ФК ”Локомотив” Вінниця (1967—1968 рр.), ФК “Чорноморець” Одеса (з жовтня 1968—1970 рр.) та ФК “Динамо” Київ (1971–1978 рр.). До речі, в дебютному 1971 році тільки Стефан та Віталій Хмельницький за динамівців зіграли всі календарні матчі — по 30 ігор, Євген Рудаков та Сергій Доценко — по 29.

Закарпатець у складі київського «Динамо» був чотирикратним чемпіоном СРСР (1971, 1974, 1975 та 1977 рр.), стільки ж разів — срібним призером (1972, 1973 та 1976 (восени), 1978 рр.), дворазовим володарем Кубка СРСР (1974 та 1978 рр.), а також фіналістом у 1973 році. В єврокубках Стефан Михайлович провів 33 поєдинки (Кубок європейських чемпіонів — 17, володарів кубку — 9, Кубок УЄФА — 7 та Суперкубок — 2. Він, до речі, єдиний закарпатець, хто володіє такими титулами, як володар Кубка Кубків та Суперкубка УЄФА (1975 р.).

У сезоні-70 — капітан одеського “Чорноморця”. Бронзовий призер Олімпійських ігор-74 (зіграв 4 поєдинки). За збірну СРСР (1975-1976 рр.) провів 15 ігор. До речі, Закарпаття — єдиний регіон в Україні, де з його вихованців можна скласти символічну збірну колишнього СРСР (1945–1991 рр.): воротарі — А. Гаваші та М. Форкаш, польові гравці — С. Решко, Й. Сабо, Й. Беца, В. Рац, І. Яремчук, В. Пасулько, Ф. Медвідь, І. Мозер, І. Гецко, М. Михалина, Т. Попович та М. Коман (у складі збірної СРСР перебував і Василь Турянчик, але не відіграв за неї жодну гру).

У чемпіонатах СРСР С. Решко провів 272 матчі (забив один гол): за “Динамо” — 200 поєдинків, “Чорноморець”— 72. Взагалі за команди майстрів закарпатець  провів 357 ігор.

У символічному списку “33 кращі футболісти СРСР” прізвище С. М. Решка значилося один раз і приблизно 10 разів — “33 кращі футболісти України”. Стефан Решко — універсальний гравець. Швидкий, стрибучий, чіпкий, сміливо діяв у єдиноборствах, чисто грав під час відбору м’яча. Підкати робив елегантні, як і його земляк Василь Турянчик, тобто «чисті», без порушень правил. Завжди дотримувався ігрової дисципліни, вміло боровся за верхові м’ячі, добре грав на випередження. Тактична грамотність, висока техніка дозволяла йому вигравати боротьбу «один на один» у кращих нападників світу та Європи. Нині стрий ювіляра із сім’єю проживає у столиці.

«Золотий» ювіляр

Кожному футбольному болільнику відомо, що вміння різнобічно атакувати і стійко захищатися, регулювати ритм і визначати стиль гри команди у великій мірі залежить від лінії захисту, на якій свого часу грали батько та син Петро Решки. До речі, останній, як і батько так і стрий наділений такий рисами характеру: людяність, щирість, об’єктивність, порядність, чесність, принциповість, щедрість, доброта, а також є хорошим організатором різних спортивних заходів та має неабиякий хист до тренерського ремесла.

Витяг із газетної публікації: «У жовтні 2013 р. в ужгородському СК «Юність» проходили фінальні ігри VII–го Міжнародного турніру з міні-футболу серед команд митних служб України, де збірна команда Міндоходів у Закарпатті здобула 1–ше місце, а її головний тренер П. Решко був нагороджений дипломом «За відданість футболу».

Наша довідка: Петро Володимирович Решко народився 3 березня 1971 року в Ужгороді. Атакуючий півзахисник. Перші уроки «гри мільйонів» здібному юнаку давали знані місцеві фахівці Ю.Чирков, С. Войтко, О. Філіп та С. Сербайло.

Петро був членом збірної області та України серед ровесників й брав участь у багатьох престижних дитячих та юнацьких турнірах. Особливо насиченими футбольними турнірами був період для ужгородця, коли він навчався у Львівському спортінтернаті під керівництвом Я. Дмитрасевича.

У 1989 році здібного юнака запросили до вінницької «Ниви», де свого часу грав його батько та стрий Стефан. Саме тут і відбулося становлення його як гравця. Керманич вінницької «Ниви» Ігор Татаулін завжди добре відгукувався про технічного півзахисника і пропонував підписати довготривалий контракт, але ужгородець прийняв пропозицію «Закарпаття», і з 1991 року вже виходив на поле у футболці ужгородської команди. Майже 5 років П. Решко віддав рідному клубу, але травми не дозволили технічному гравцеві повністю розкрити свій потенціал. Він був лідером команди «Закарпаття» тих років. Суперники не церемонились із ним і наприкінці 1995 року П. Решко змушений був завершити кар’єру професійного гравця, хоча через два роки уболівальники ужгородського «Закарпаття» знову побачили невтомного П. Решка на зеленому газоні. На цей раз він хотів допомогти рідній команді залишитися у першому дивізіоні. А взагалі за команди майстрів Петро Решко відіграв майже 150 календарних матчів та на Кубок України.

Відразу після виступів за ФК «Закарпаття» П. Решко отримав пропозицію продовжити свою трудову діяльність на Чопській митниці. В його активі також кілька сезонів проведених за команди Угорщини, а також Перечина та ФК «Будівельник» Ужгород під керівництвом В. Запрутняка.

Із 1996 року – граючий тренер збірної команди Чопської митниці. Під його керівництвом закарпатські митники кілька років поспіль успішно виступали у першості Державної митної служби України з міні-футболу. Скажімо, 20–24 вересня 2010 р. у білоруському місті Брест проходив міжнародний турнір із міні-футболу серед працівників митниць (учасники — збірні команди Білорусі, Росії, Молдови, України, Азербайджану, Вірменії, а також збірна команда прикордонників Білорусі та місцевий ФК «Белтаміжсервіс»»). Граючим тренером збірної України був П. Решко. Наші співвітчизники перемогли всіх своїх суперників і вийшла до півфіналу, де зустрілися зі збірною Білорусі. Фінальний свисток зафіксував перемогу господарів із рахунком 2:1. У матчі за третє місце збірна України переграла (4:3) місцевий ФК «Белтаміжсервіс» і завоювала бронзові нагороди. І все ж чопським митникам вдалося на цьому престижному турнірі вибороти і золоті нагороди. Це сталося у 2013 році. А головний тренер ФК «Митник» П. Решко був нагороджений дипломом «За відданість футболу»

У 2010 та 2011 рр. команда Чопської митниці (тренер П. Решко) двічі поспіль здобула кубок з міні-футболу на призи НОК України. У фіналі (2011 рік) підопічні П. Решка із «сухим» рахунком 3:0 обіграла ФК «Проспект». Відкрив лік голам В. Корнутяк, а відтак два голи провів «проспектівцям» його товариш по команді Є. Мирончук.

У липні 2011 р. команда Чопської митниці здобули бронзові нагороди  у престижному турнірі (ужгородський стадіон «Авангард») з футболу серед структурних підрозділів ФСТ «Динамо» з нагоди 35-річчя участі в чемпіонаті України серед КФК ФК «Динамо» Ужгород. Підопічні Петра Решка у матчі за третє місце здобули перемогу над командою УМНС (3:1).

У лютому 2012 р. у СК «Зінедін» відбувся 1–ий Меморіал арбітра ФІФА В. Онуфера. У ньому взяли участь 11 команд з області. У фіналі зустрілися ужгородський ФК «Овертайм» та збірна Чопської митниці (тренер П. Решко). Перемогу в серії пенальті здобули митники (2:1).

2014 рік — головний тренер ФК «Локомотив» Чоп, який виступав у 1–ій лізі першості Закарпаття.

2017 рік. В ужгородському СК «Юність» П. Решко, а також керівник обласного відділення НОК України І. Риляк та автор матеріалу провели турнір із міні–футболу, присвячений 70–річчю від дня народження бронзового призера ОІ, гранду вітчизняного футболу Стефану Решку. У фіналі зустрілися дві кращі команди турніру: ФК «Буковина» Чернівці — ФК «Решко та друзі» (тренер П. Решко до цієї команди запросив усіх своїх партнерів з яким разом грав у ФК «Закарпаття» (див. зверху)— В. Васютик, О. Грабар, Ю. Костик, І. Шанта, О. Чижевський та інші). Перемогу святкували гості.

2019 рік. 18 грудня в ужгородському СК «Юність» відбувся дебютний Меморіал пам’яті відомого громадського діяча Закарпаття, академіка Київської академії оригінальних ідей, президента міжнародного центру ВІЖИ-3000, ініціатора обласного конкурсу-рейтингу «Кращий закарпатець» та Суперкубка області з футболу, дебютного міжнародного матчу (1992 рік) між збірними командами України та Угорщини, президента ФК «Віжибу» та «Лінет» Берегово, віце-президента та виконавчого директора ФК ОСК «Закарпаття» (Ужгород), почесного громадянина міста Берегово Ю. М. Гецка. Гарний кубок, диплом за І–ше місце, грамоти та золоті медалі гравцям ФК «Закарпаття-ветеран» (капітан – О. Когутич та тренер П. Решко) вручила олімпійська чемпіонка та чемпіонка світу з гандболу,Ю почесний громадянин міста Берегово Ніна Романівна Гецко-Лобова (див. фото зверху).

…Як правило, у футбольному клубі є приблизно 25-27 членів гравців — це воротарі, захисники, півзахисники та форварди. Крім того, усіх футболістів образно ділять: на основних (ті, які протягом сезону відіграли найбільшу кількість офіційних матчів), а також тих, котрі здебільшого виходять на заміну або від випадку до випадку з’являються у складі «основи», і нарешті на тих «хто гріє лавицю запасних». Петро Решко, звичайно, відносився до перших — основних, тобто стабільних гравців. Аби не бути багатослівним наведу такі факти. У 1991 році П. Решко виступав за ФК «Нива» Вінниця, який грав 1–ій лізі першості СРСР (у так званій буферній зоні). Після завершення сезону перше місце у цій лізі зайняв ФК «Карпати» Львів. Я назву усі українські команди з цієї ліги, які з наступного року гратимуть у вищій лізі дебютного чемпіонату Незалежної України. 2–ге місце — «Зірка» Луганськ, далі — ФК «Нива» Полтава» та ФК «Нива» Вінниця, ФК «Торпедо» Запоріжжя, ФК «Волинь» Луцьк, СКА Одеса та «Суднобудівник» Миколаїв. Наші команди майстрів — ФК «Верховина» та Карпати» Мукачево перебували у нижчій лізі (2–га всесоюзна ліга, 6–та зона).

До основного складу у Вінниці входило 10 чоловік з 27, які відіграли найбільшу кількість офіційних ігор. Серед них і наш нинішній «золотий» ювіляр.

Наступного сезону закарпатець одягнув футболку рідного ужгородського «Закарпаття». Протягом сезону–1992–1993 рр. за команду відіграло 30 виконавців, 8 із них провело найбільшу кількість офіційних матчів — 35 і більше: Євген Ткаченко та Юрій Якубик (відіграли по 42 матчі), Олександр Когутич (40), Андрій Міщенко (39), Андрій Калашников (38), Степан Присташ (38), Петро Решко (36), Руслан Чернієнко (35). У цьому сезоні дублями відзначилися В’ячеслав Медвідь, О. Когутич та П. Решко.

Наступного сезону ситуація щодо кількості зіграних ігор (усіх 38) така. Ярослав Гунтей та Олександр Когутич — відіграли по 38 матчів; Микола Сомик — 37, Андрій Міщенко — 36, Петро Решко — 35, Сергій Гозда та Геннадій Замрій — по 34; Ігор Цьома — 32 та Михайло Ковтун – 30 ігор.

А ось з якими знаними футболістами довелося грати за одну й ту ж саму команду, Петро Володимирович, подумавши відповів:

• Це займе дуже багато часу й боюсь, що усіх не згадаю. Тому хтось із моїх колишніх партнерів

може образитися. Тим більше, що уже з моїх ровесників—футболістів нема серед нас. Це, на жаль, Саша Когутич та Микола Сомик. Нехай їм земля буде пухом.

А добре знаних гравців, що зі мною грали разом, можу назвати кілька. У Вінниці зі мною у кімнаті проживав уже колишній член збірної України та київського «Динамо» Віталій Косовський. В однаковій футболці за вінницьку «Ниву» зі мною на зелений газон виходили легендарні Іван Шарій (ФК «Чорноморець» Одеса) та Сергій Попов — ФК «Шахтар» Донецьк й інші.

… Сьогодні ужгородець П. В. Решко — у центрі уваги. Звідусіль «летять» телеграми, «сипляться» телефонні дзвінки, спішать до його домівки найдорожчі й найкращі аби від душі та щиро привітати Петра Володимировича з чудовим ювілеєм найвищої проби — золотим.

Шановний «золотий ювіляре», шанувальники вашої легендарної футбольної родини, друзі, колеги і, звичайно, велика рідня зичать найперше — здоров’я, а також щастя, благополуччя, оптимізму на многая і благає літ.

Як автор хотів би додати й таке: Не забувай, що після 50-ти життя тільки починається! Адже тепер ти маєш життєву мудрість, дорогоцінний досвід та перевірених друзів. Гідний чоловік повинен йти по життю сміливо, що ти і робиш. Не сходь з шляху, будь міцний тілом і душею! З води та роси.

Василь Гаджега,

голова обласного осередку Асоціації спортивних журналістів України.

Пропонуємо Вам знімки з футбольних змагань, що пройшли у 2017 та 2019 рр., де головними організаторами та меценатами були Петро Решко, голова обласного відділення НОК України, майстер спорту СРСР Іван Риляк, а також автор цих рядків.