Василь Ковтун: «На футбольному полі відпочиваю від роботи»

Новорічне інтерв’ю з одним із героїв обласного чемпіонату-2020.

При ближчому знайомстві з Василем виділив дві його риси, які відображають зайнятість і відповідальність. А під час журналістської бесіди упала в око ще й відвертість співрозмовника. Уже це спонукало докладніше познайомити читачів нашого сайту з відомим закарпатським футболістом, багаторазовим чемпіоном області. Для тих же, хто добре знає В.Ковтуна, мабуть, іще цікавіше почитати матеріал про справжнього продовжувача династії у нашому виді спорту. Отож ближче до справи…

– Василю, Ви починали ганяти шкіряного в Новому Давидкові, пограли в ряді команд, та, зрештою, повернулися в рідне село. Футбольне коріння притягує?

– Можна сказати, що й так. Я справді починав грати там, де народився. Це була колосівська ДЮСШ. Перший тренер Гаврило Кузьма. Потім брав участь у першості Мукачівського району, в обласних змаганнях. Коли мав 13–15 років, захищав честь юнацької команди «Ф.Медвідя». Першим же дорослим колективом став пістрялівський «Метеор», який саме тоді добре виступав. Далі пограв за ФК «Поляна», «Берегвідейк», ФК «Берегово», «Севлюш» (Виноградів), неодноразово ставав чемпіоном області. Коли ж у рідному селі відновили футбольну команду на обласному рівні, то повернувся в Нове Давидково.

– У цьому сезоні колектив, де граєте, припідніс певну несподіванку. Адже в ролі дебютанта вищої ліги ледь не здобув бронзові медалі. Крім, важкого «коронавірусного» сезону, що найбільше запам’яталося у футбольних баталіях?

– Мабуть, домашні матчі. Їх висока організація. Для багатьох ми справді виступили несподівано й ледь не наздогнали виноградівський «Севлюш». Але важкий футбольний сезон таки дався взнаки. Коронавірус уніс свої «коригування», і ми не мали належної вболівальницької підтримки, десь переноси ігор відіграли роль, десь недотренувалися у зв’язку з карантинними обмеженнями… Ось і не вистачило декілька очок до «бронзи».

– Залишається сподіватися на краще в 2021-ому. Новорічні свята для Вас щось значать?

– Насамперед це період, коли можна більше побути із сім’єю, зокрема, із дружиною й п’ятирічним сином. Справа в тім, що я багато працюю й вільного часу насправді обмаль.

– Чим займаєтеся?

Маю власну справу.

– А батько Ваш, у минулому відомий теж футболіст, чим займається? До речі, передавайте йому вітання. Свого часу коли він виступав за ФК «Закарпаття», я саме активно занурювався в спортивну журналістику.

– Батько допомагає мені. А за вітання дякую. Передам.

– Сина теж бачите футболістом?

– Саме збираюся віддати на перше тренування.

– О-о-о! То доцільно вже говорити про зародження футбольної династії…

– Якщо згадати, що мій дід був президентом новодавидівського клубу, то можна сказати, що син буде футболістом щонайменше в четвертому поколінні.

– Бачите його в майбутньому саме футболістом?

– Я б відповів так: бачу для нього футбол одним із правильних шляхів розвитку як особистості. Зокрема, у плані зміцнення фізичного здоров’я, можливості загартувати характер.

– А чим для Вас є футбол?

– Оскільки багато працюю, то надвисоких цілей у футболі не ставлю. Але й життя свого без цього виду спорту не уявляю. Для мене гра – насамперед можливість тримати себе в доброму тонусі, фізичній формі, змінити обстановку, відволіктися від повсякденного трудового ритму. На футбольному полі відпочиваю від роботи.

– Що б побажали з нагоди новорічних свят любителям такого відпочинку, футбольним колегам?

– Хочу привітати з прийдешнім Новим роком та Різдвом Христовим, побажати всім міцного здоров’я, сімейного затишку, благополуччя, також стабільності. Гарно провести старий рік, а новий зустріти в хорошому настрої й досягти в ньому поставлених цілей як у житті загалом, так і на спортивних аренах зокрема!

Володимир ТАРАСЮК, ЗАФ