Пам’ятаємо й сумуємо. Непередбачуваний футбольний матч, як і доля С. Беци

Цього року майстру спорту України з футболу Степан Беці з Мукачева виповнилося б 50.

21 грудня 1992 автокатастрофа забрала життя одразу двох молодих українських футболістів – київського динамівця Степана Беци і гравця «Дніпра» Олексія Саська. Після завершення 1-го кола чемпіонату України Степан Беца перебував у відпустці й вирішив з’їздити до Дніпропетровська.

Небувале горе сталося, коли вони з Саськом мчали по шосе на «Мерседесі» Беци. За пару місяців до цього, коли «Динамо» в матчі Кубка УЄФА поступалося у Відні «Рапіду» з рахунком 1:3, в перерві Беца сказав журналістам: «Леоненко заб’є другий гол, а Яковенка замінять». Саме так і сталося. Бецу з тих пір називали не інакше, як «пророк Степан». Тільки свою власну долю він передбачити не зміг. «Мерседес» занесло на обмерзлій дорозі. Сасько помер відразу, а мукачівець у лікарні, не приходячи до свідомості теж відійшов в інший світ. Сумно.

Ось так не стало двох потенційних гравців збірної України. Зараз важко судити як склалися б їхні долі, але, думаю, вони б не загубилися на зелених полях нашої країни.

Закарпатцю Степану Беці цими днями виповнилося б 50. Та не судилося цей ювілей відзначати у колі рідних, друзів. У народі ж кажуть, що незамінимих людей нема, однак у 1991 році в київському «Динамо» 21-річному мукачівцю Степану Беці таки не було. Про це свідчить і той факт, що він єдиний у сезоні-91 зіграв найбільше календарних матчів – 29 із 30. До того ж, закарпатець провів у ворота суперників і один гол. На один матч менше за нього зіграли такі відомі уже на той час футболісти, як два Олеги – Саленко та Лужний, а ще менше – Ахрік Цвейба та Сергій Шматоваленко (по 24 ігри). Останній свого часу був граючим тренером в ужгородському ФК «Закарпаття» (2001 р.).

Степан Беца – єдиний представник Срібної землі, котрий в 1-му національному чемпіонаті Незалежної України (1992 рік) у складі київського «Динамо» став срібним призером. Столичні футболісти у фінальному поєдинку поступилися гравцям сімферопольської «Таврії» з мінімальним рахунком 0:1.

Наша довідка: Степан Степанович Беца народився 29 червня 1970 року в Мукачеві. Півзахисник, захисник. Майстер спорту України (1991 рік).

У шкільні роки грав за різні дитячі команди, збірні міста над Латорицею та області. Його ровесниками були чемпіони світу та бронзові призери Європи у складі юнацької збірної (1970 р. н.) колишнього Радянського Союзу – Микола Русин та Анатолій Мущинка.

1987 рік – виступав за резервістів дніпропетровського «Дніпра». Цього року разом з партнерами по дублю став переможцем першості колишнього Радянського Союзу. Однак пробитися до основи дніпрян на той час було вкрай складно, тож Степан вирішив спробувати свої сили в іншій команді задля отримання ігрової практики.

Наступна його команди стала сімферопольська «Таврія» (1988 рік, І-ше коло), яка на той час боролася за місця у середній частині турнірної таблиці 1-ої ліги – головний тренер – Анатолій Миколайович Заяєв. Новачок каші не зіпсував, продемонструвавши неабиякий потенціал. За кримчан мукачівець у сезоні-88 провів 12 календарних поєдинків і один раз змусив суперників розпочинати матч з центра поля. А це він зробив у домашньому поєдинку (ФК «Таврія» – ФК «Кубань» Краснодар – 1:0).

Сезон-88 завершував (ІІ-ге коло) у складі ФК «Шахтар» Горлівка (головний тренер – Сергій Росторгуєв), що виступав у 2-ій лізі першості СРСР (19 офіційних ігор і забив 5 голів). Свій дебютний гол за команду майстрів 18-річний юнак провів у 22-турі (20 червня) у домашньому матчі проти полтавської «Ворскли». Наш земляк забив єдиний і вирішальний гол. До речі, гол мукачівець забив і у Полтаві, однак його тоді команда поступилася з господарям – 1:3.

Після горлівського «Шахтаря» Степан опинився у запорізькому «Металурзі» (1989 рік), що виступав у першому дивізіоні (39 ігор і два голи). Провівши досить потужний сезон у Запоріжжі, перспективний футболіст привернув до себе увагу селекціонерів київського «Динамо», у якому саме мала відбутися зміна поколінь.

1990-1992 рр. – гравець київського «Динамо». У дебютному році кар’єра Беци розвивалася доволі стрімко – у 1990 році він ще раз отримав золоті нагороди за перемогу в чемпіонаті СРСР серед дублерів (уже вдруге – Авт.), а вже у 1991 став незамінним гравцем основи київського клубу (дебютував у основному складі молодий півзахисник 11 березня 1991 року у матчі проти московського «Торпедо». У сезоні-90 більше матчів, ніж Степан, у чемпіонаті не провів ніхто з його партнерів – 29 ігор із запланованих 30, а також двома м’ячами. Ще 22 календарні матчі за киян провів у чемпіонаті Незалежної України й став автором одного голу.

У складі «Динамо» також зіграв 9 матчів у єврокубках: 6 – Кубку європейських чемпіонів, 2 – Кубку кубків й один – у Кубку УЄФА.

Досягнення («Динамо» Київ):

1992 рік – у 1-му національному чемпіонаті ФК «Динамо» фінішував на другій позиції. Срібна медаль була вручена і мукачівцю Степану Беці.

1992/1993 рр. – у складі киян став чемпіоном Незалежної України (8 поєдинків із 30) та володарем Кубка України (3 із 9). Та, на жаль, головний трофей у руках мукачівцю так і не вдалося тримати….

У 1987 та 1990 рр. у складі дублерів команд майстрів («Дніпро» Дніпропетровськ та «Динамо» Київ) був чемпіоном СРСР.

У 1992 році в Львові, де на місцевому стадіоні «Україна» відбувся вирішальний матч між «Динамо» та сімферопольською «Таврією», Степан Беца відіграв повністю обидва тайми.

Так сталося, що у Львові 8 листопада він зіграв і свій останній матч за киян. Він вийшов на 75-ій хвилині, замінивши Шарана. Календарна гра завершилася внічию (0:0). А обслуговували цей поєдинок арбітри К. Панчик та В. Мельничук із Сімферополя, а також Василь Попович з Іршави.

Усього за команди майстрів закарпатець відіграв 175 календарних ігор і провів у ворота суперників 12 голів. А йому було лише 22 роки.

Ексклюзивне інтерв’ю:

– Степане, у 18 років далеко не кожному вдається попасти до команди першого дивізіону СРСР.

– У сімферопольську «Таврію» попав випадково. Мене чогось завжди у молоді роки тягнуло до моря. І доля розпорядилася так, що я мав можливість милуватися голубими хвилями Чорного моря. У команду мене взяли практично без розвідки – відразу попав до «основи», правда, далеко не всі календарні матчі зіграв. Однак, вдалося відзначитися й голом.

– Степане, у 1991 році київське «Динамо» грало без Валерія Лобановського. У чому була головна відмінність?

– Перш за все у складі, адже разом із Валерієм Васильовичем поїхали усі провідні гравці київського «Динамо». Учорашні дублери змушені були нести на собі весь тягар Вищої ліги. Не всі були готові до такого випробування. Отож, багато критики було сказано на нашу адресу. Але найбільше було болісно через те, що та критика здебільшого була не справедлива і не обґрунтована, а критикани, як мовиться, стріляли з гармат по горобцям. На мою думку, і так вважали більшість футболістів «Динамо» зразка 1991 року, у фінальній частині чемпіонату-91 цей футбольний ансамбль мав своє обличчя, і якби його зберегли та надали можливість рухатися вперед, він остаточно став би на ноги – не гірше за попередників. Уже тоді, в 1991 році, ми зайняли п’яте місце, а могли б третє. Все вирішила одна гра – з московським «Торпедо». Як сьогодні пам’ятаю той матч. На дворі була пізня осінь – середина листопада. Коли ми прилетіли в білокам’яну на землі лежав перший сніг. Ця гра була ключовою, бо в разі перемоги чи навіть нічиєї ми займали третє місце, а якщо поступимося «Торпедо» – на 5-му місці. Гра була досить нервозною. Було багато порушень. Та на табло були, як кажуть, одні нулі. Нас цей рахунок повністю влаштовував. Останні хвилини гри йшли черепашною ходою. І все ж під завісу поєдинку господарям вдалося провести єдиний і вирішальний м’яч, який залишив динамівців бодай бронзових медалей. Рахунок 1:0 на користь москвичів, говорить про напружену, рівну спортивну боротьбу на зеленому газоні, вкритому першим снігом. Звинуватити не було кого – торпедівці вдало виконали штрафний удар. І «Динамо» – лише п’яті. Саме так завершилася історія виступів київського «Динамо» у радянських чемпіонатах…

– А вже навесні стартував перший незалежний…

– У Вищій лізі першого національного чемпіонату брало участь 20 команд, котрі були розбиті на дві підгрупи. Динамівці виступали в 2-ій групі разом із дніпропетровським «Дніпром», харківським «Металістом», тернопільською «Нивою», івано-франківським «Прикарпаттям» тощо. Увесь футбольний сезон ми провели стабільно й зайняли перше місце. Наш найближчий переслідувач – футболісти «Дніпра» відстали від нас аж на 7 очок, коли в першій підгрупі, донецький «Шахтар», котрий посів друге місце в підсумковій турнірній таблиці відстав від переможця – сімферопольської «Таврії» лише на двоє очок. Ми поступилися тільки в одному матчі в Харкові місцевому «Металісту» з рахунком 1:2. У фінальному поєдинку за звання першого чемпіона незалежної України, ми провели фінальний поєдинок із «Таврією», котра зайняла перше місце в своїй підгрупі. Цей матч відбувся в Львові. Ажіотаж був великий. На місцевий стадіон 21 червня зібралося майже 40 тисяч глядачів, а ще більше любителів «гри мільйонів» спостерігали за цим принциповим поєдинком по телебаченню. Перед грою практично всі прогнозували, що першим чемпіоном Незалежної України стануть столичні динамівці. Але не так сталося, як гадалося. Єдиний гол, що був забитий на 77-ій хвилині сімферопольцем Сергієм Шевченком у ворота киян, які захищав Вальдемар Мартінкенас, виявився для нас усіх роковим. 20 хвилин, що залишилося до фінального свистка нам не вистачило, щоб бодай зрівняти рахунок. За те ми й любимо футбол, що він непередбачуваний, як і життя людини.

– З ким довелося грати у складі київського «Динамо»?

– Найперше з голкіпером Ігорем Кутєповим, захисником Анатолієм Безсмертним, який свого часу перебував у моєму рідному Мукачеві й захищав кольори місцевого ФК «Приладист» (1991 рік), Сергієм Шматоваленком, Олегом Саленком, Віктором Леоненком, Ахріком Цвейбою. Гарний був у нас колектив…

…. 21 грудня 1992 року Степан Беца загинув у катастрофі про яку вели мову на початку матеріалу. А мукачівець лише почав торувати свою футбольну стежину до омріяного Олімпу.

Його поховано у м. Дніпро.

Василь ГАДЖЕГА,
голова обласного осередку Асоціації спортивних журналістів України