Футбольні династії як знаковість

Одна з кращих спортивних і не тільки традицій на Закарпатті приносить користь грі № 1.

У нашій країні вже давно набили оскомину такі поняття, як «сватівство», «кумівство», що незмінно пов’язані з корупцією та іншими подібними негативними суспільними явищами. Однак на цьому фоні «полюсним» протиставленням є династії.

Слово «династія» походить від грецького «будиночок» та означає покоління осіб, які є родичами й правлять (чи правили) один за одним. Загальновідома, наприклад, європейська династія Бурбонів – своєрідне відгалуження з королівського дому Капетингів – франкської династії французьких королів, яка походить від молодшого сина Людовіка ІХ Святого Робера де Клермона. Останній отримав сеньйорію Бурбон як придане дружини. Династія Бурбонів є прямими нащадками київського князя Ярослава Мудрого Анни Ярославни та її чоловіка. Так само знамениті династії Рюриковичів (пов’язана з Україною), Османів, Габсбургів, Ягеллонів та інші.

Пізніше династія набула ще й переносного значення і стала символізувати передачу ремесла від батька до сина, від діда до онука. Особливо великого поширення набули династії серед спортсменів, артистів, робітників. Згадаймо, до прикладу, робітничі династії з радянського періоду. Є такі утворення й у футболі. Скажімо, в Англії одна з найвідоміших – династія Мілбернів і Чарльтонів. Зокрема, у 40 – 50-і рр. ХХ ст. Уор Джекі Мілберн запам’ятався кар’єрою в «Ньюкаслі» та збірній Англії. Водночас справжніми футболістами стали і його чотири двоюрідні брати. Неабияк до виду спорту № 1 ставилася й сестра Сіссі, а її сини – Джек і Боббі Чарльтони – ще відоміші. У складі збірної країни здобули звання чемпіонів світу-1966. Крім того, Джек із «Лідсом» виграв чемінський титул, став легендою свого ФК, відтак тренував збірну Ірландії. А Боббі – ще яскравіший герой – триразовий чемпіон Англії, володар Кубка європейських чемпіонів 1968 року в складі «Манчестера Юнайтед».

Вистачає футбольних династій і в Україні. Наприклад, славетний воротар Віктор Чанов відіграв понад 200 матчів у чемпіонатах СРСР за московський ЦСКА й донецький «Шахтар», двічі ставав чемпіоном і один раз володарем Кубка СРСР. Притому виховав двох синів, які також стали відомими голкіперами. Їх, зокрема, визнавали кращими в СРСР відповідно 1981 й 1986 рр. А ось, старший, В’ячеслав, виступав за «Шахтар», московське «Торпедо», тренує воротарів ЦСКА. Молодший, тезка-Віктор, і поготів: дебютував за гірників, перемагав на юнацькому й молодіжному чемпіонатах Європи, у складі київського «Динамо» виграв Кубок кубків-1986, три чемпіонати та п’ять Кубків Радянського Союзу, ставав віце-чемпіоном Чемпіонату Європи-1988, мав вікторії в чемпіонаті й Кубку Ізраїлю з «Маккабі» (Хайфа).

Або ж відома династія Думанських із Прикарпаття: її фундатор Мирослав грав за «Шахтар» і збірну України, син Ярослав зодягав футболку «Динамо», а також захищав честь юніорської та молодіжної збірних СРСР.

Відрадно, що свої відповідні династії є й на Закарпатті. Притому вони дають про себе знати в різних сферах футбольного життя. Так, відзначилися брати Решки. Старший, Володимир, грав за «Локомотив» (Вінниця), «Автомобіліст» (Ужгород), «Художпром»… В ужгородській СДЮСШОР займалися сини Володимир і Петро, який став професійним футболістом. Але, звичайно, найвідомішим є молодший брат Володимира-старшого Стефан – гравець «Верховини» (Ужгород), «Локомотива» (Вінниця), «Чорноморця» (Одеса), «Динамо» (Київ), чотириразовий чемпіон та дворазовий володар Кубка Радянського Союзу, володар Кубка володарів кубків і Суперкубка УЄФА, бронзовий призер Олімпійських ігор-1976 та член національної збірної СРСР.

Інший приклад. Матвій Бобаль-старший грав за «Динамо» (Київ), «Карпати» (Львів), «Металург» (Запоріжжя), «Закарпаття» (Ужгород), був директором стадіону «Авангард» (Ужгород), тренував ужгородське «Закарпаття» і був його президентом. Нині працює делегатом ФФЗ. Виховав двох синів. Матвій-молодший захищав кольори «Закарпаття», «Таврії», «Динамо-Ігросервіса» (Сімферополь), «Кримтеплиці» (теж Крим), «Дачії» (Кишинів), інших ФК. Ще грав у складі юнацької збірної України, а у головній вітчизняній студентській команді виграв літню Універсіаду-2009. Брат Юрій виступав за дубль «Закарпаття», тепер як арбітр обслуговує матчі обласного чемпіонату.

Василь Козик зодягав футболку ФК «Ворскла» (Полтава), аматорських команд області, згодом став відомим арбітром, очолює ветеранський комітет ФФЗ. Виховав сина Ярослава, котрий став арбітром ФІФА.

Знаний у футболі й Віктор Наскалов, заступник голови ФФЗ. Він – відомий експерт, делегат ФФУ. Слідами батька пішов син Сергій, котрий став арбітром ФФЗ та ФФУ.

Так само знаний Вадим Дьордь – у минулому гравець «Динамо» (Ірпінь), (Біла Церква), тренував збірну України U-15, «Закарпаття-2» тощо, нині є тренером і директором СДЮСШОР (Ужгород), наставником ФК вищої обласної ліги «Середнє», відомим футбольним організатором. Його син став арбітром: обслуговує матчі всеукраїнського та обласного рівня. На ниві арбітражу в Україні дали про себе знати відповідно Михайли Митровські, батько (який ще й розкрив себе в інспектуванні) та син.

Добре знане футбольне ім’я Ряшків. Батько-Віктор – гравець команд «Буковина» (Чернівці), «Нива» (Тернопіль), «Кремінь» (Кременчук), «Карпати» (Мукачево); тренував «Карпати» (Мукачево), «Лінет» (Берегово), «Закарпаття», «Ниву» (Тернопіль), ФК «Львів»… Син Віктор-молодший виступав за дублерів «Волині» (Луцьк) і «Говерли» (Ужгород), в Угорщині, за «Буковину» (Чернівці). Тепер – в Угорщині. Син-Михайло зодягав футболку «Говерли» (Ужгород; у вищій лізі), зараз виступає у вищій лізі за команду Кішварди в сусідній Угорщині.

Відомим футболістом і тренером є В’ячеслав Пінковський. Його син, В’ячеслав-молодший, обрав кар’єру гравця, а дядько, Володимир Пінковський, узагалі був знаменитістю: виступав за «Верховину», «Говерлу» (Ужгород), «Динамо» (Хмельницький), СКА (Львів) тощо, юнацькі збірні України, СРСР (друга команда), був успішним дитячо-юнацьким тренером.

Славне футбольне ім’я й у Мирослава Бундаша – гравця «Карпат» (Мукачево), «Закарпаття» (Ужгород), ФК «Рига», ФК «Атирау» (Казахстан), «Зірка» (Кропивницький), ФК «Суми», срібного призера всесвітньої Універсіади-2001… Мирослав успішно себе зарекомендував і як гравець-тренер, а його стопами пішли сини: Мирослав-молодший і Василь.

Зрештою, у голови ФФЗ Івана Дурана любов до футболу успадкував син Володимир, який тепер захищає кольори ФК «Ужгород».

Подібних прикладів можна ще навести. Футбольні династії не означають, що батьки тягнуть за вуха до гри мільйонів своїх дітей, проторюючи легкий шлях у спорті. Такі династії – ефективний спосіб передати любов до футболу, можливість на серйозному рівні пізнати тонкощі гри, перебрати спортивний досвід (скажімо, від батька до сина) і потім самому, серйозно працюючи над собою, рівняючись на старшого родича, вийти на якісно новий рівень.

Отож футбольні династії слід лише вітати. І хай їх буде ще більше!

При написанні цього матеріалу використано інформацію із сайтів ru.uefa.com, ffu.ua, uk.wikipedia.org та lobda.at.ua.

Володимир ТАРАСЮК, ФФЗ