Томаш Бабич: «І з кожним матчем більше розвиваєшся…»

Молодий тренер, такий же арбітр у розквіті сил… Наскільки уживаються два в одному, спробував довідатися в сьогоднішнього героя інтерв’ю.

– Томаше, днями ти мав день народження. Прийми вітання! Для тебе це особливе свято?

– За вітання дякую! А щодо свята… Раніше воно мало вагоміше значення. Тепер же розцінюю як додаткову можливість більше відпочити з рідними, друзями.

– Щодо рідних. Батько в тебе – відомий тренер. Завдяки йому прийшов у футбол?

– Я з дитинства любив гру мільйонів. Займався в Ужгородській ДЮСШ № 1. Звичайно, був вплив і батька.

– Як обрав кар’єру футбольного судді?

– Коли відкрили Школу молодого арбітра, Валерій Онуфер запропонував. Це було щось нове для мене. Вирішив спробувати себе в арбітражі, тим паче, що великим футболістом не став. Спочатку обслуговував матчі районного рівня, потім вийшов на обласний та на змагання ДЮФЛ України.

– Не відлякували образливі вислови на кшталт: «Суддю на мило!»?

– Більше того, бувало, що й ганяли. Раніше вистачало амбіційних команд, котрі прагнули високих результатів і іноді зі своїми уболівальниками висловлювали претензії арбітрам у доволі різкій формі. Це нині непроста ситуація в країні, пішов спад, бо навіть у прем’єр-лізі не вистачає клубів. Водночас зникають одні ФК та з’являються інші. Отож футбол не припиняється – матчі грають. Відповідно суддям є де практикуватися. Звичайно, трапляється, вони помиляються, що не до вподоби багатьом. Але не помиляється той, хто нічого не робить. Навіть у Європі, у провідних футбольних країнах, служителі відповідної Феміди приймають не завжди вірні рішення. Я ж почав обслуговувати матчі, коли мав 14-15 років. Поступово набирався досвіду. На особливо складних поєдинках спочатку працював четвертим арбітром, придивлявся, робив висновки. До того ж допомагали старші колеги, а також інспектори, делегати федерації. Отож пройшов хорошу школу, виробив психологічний імунітет. І з кожним матчем більше розвиваєшся, стаєш розумітися на складних ігрових епізодах. Паралельно спокійніше ставишся до образ і непорозумінь із боку невдоволених. Хоч іще раз зазначу: арбітр теж має право на помилку.

– Помиляється і тренер, обираючи невдалу тактику, і форвард, не реалізовуючи вихід віч-на-віч, і воротар, пропускаючи м’яч між ногами. На твою думку, чому найчастіше дістається саме суддям?

– Чомусь прийнято вважати: раз арбітр помилився – значить узяв гроші. Очевидно, справа в нашому менталітеті, у тому, що футбол є зрізом суспільства, у якому, на жаль, дійсно корупції забагато. Плюс природний азарт: ніхто не хоче програвати – звідси теж зайві емоції.

– Якщо ж узяти позитивні з них для арбітра…

Потрібно готуватися, і з’явиться шанс спробувати себе на вищому рівні. Спочатку в області, потім на всеукраїнському рівні. Крім того, часто грають цікаві команди, за якими приємно спостерігати в ході самого матчу.

– Щоб було зростання, насамперед потрібно…

– Крім знання правил і фізичної підготовки важливо виходити на гру максимально сконцентрованим, обслуговувати ігри за участі команд високого рівня, які діють на швидкостях.

– Більше подобається в полі судити чи на лінії?

– Я обслуговував і матчі в полі, але мені краще працюється на лінії.

– Із суддівством трохи розібралися. А ось щодо тренерства: тут точно відчувається вплив батьківської «лінії»…

– Ще коли навчався в університеті, то бачив себе в майбутньому наставником у футболі. Батько ще змалку брав на тренування, пропонував допомогти. Тоді, до речі, гравці 1998 року народження під його керівництвом стали чемпіонами області. І все навчав мене з тією метою, що коли сподобається, то матиму вже первинні навички. Сподобалося. Люблю займатися з дітьми, відчувати ритм тренувального процесу, пояснювати, як прийняти м’яч, учасно відкритися, правильно виконати установку на гру тощо. Спочатку було важко. Іноді теж даються взнаки емоції, бо не подобається програвати. Та за 5 років з’явився важливий досвід. Батько продовжує підказувати, допомагати загалом. Часто каже: «Якщо в 13-15 років хоч один із футболістів заграє на високому рівні, то групу недаремно набирали». Утім, хоч не всі стануть висококласними гравцями, проте важливо, що не тільки сидітимуть за комп’ютерами, ґаджетами чи планшетами, а зміцнюватимуть своє здоров’я, ганяючи м’яча.

– І якщо з’являться охочі, то куди звертатися?

– У зимову пору більше займалися в залах. Тепер виходитимемо на стадіон «Автомобіліст» в Ужгороді. Але найкраще звертатися за телефонами: 050-783-63-61, 050-596-79-94. Набираємо дітей 7 – 11 років.

Володимир ТАРАСЮК, ФФЗ