Проблеми суддівства свіжими слідами Чемпіонату світу

Днями оглядач «Спорт-експрес в Україні» Євген Карельський звернувся до футбольного експерта Закарпаття Степана Селменського із питаннями щодо суддівства на Чемпіонаті світу. Переклад цієї розмови на українську мову пропонуємо вашій увазі.

ЧС-2018: Відео – це підказувач, але не панацея від «людського фактора»

У ролі нашого експерта виступив із однієї сторони колега по професії – головний редактор закарпатського видання «Спорт тайм», але в той же час і асистент арбітра ФІФА початку і середини 1990-х, Степан Селменський.

– Пропоную вам рівно п’ять питань, по максимальному числу періодів поєдинку в плей-офф: дві основні 45-хвилинки, два екстра-тайми і серія 11-метрових. Чи згодні?

– Уже готовий, і постараюся без необхідності не переходити на особистості.

– Отже, ви помітили, що арбітри керувалися принципово новими рекомендаціями, а також – чи зріс вплив бокових суддів?

– І одне, й інше – так. Переглянувши приблизно 80 відсотків ігор, ризикну поділитися такими спостереженнями. На початку більшості матчів, ручуся десь за три чверті розкладу, арбітри виявляли стриману лояльність і часом утримувалися від попереджень при фолах, які заслуговували б саме такий санкції.

Але, з часом, включалися більш жорсткі заходи. Система ВАР – це окрема розмова, але в будь-якому випадку, ФІФА слідувала таким курсом, коли число серйозних помилок помітно знизилося. Що стосується асистентів – головний реагував, в основному, миттєво на сигнал помічника, як би підтримуючи його рішення. Та й рівень асистентів, повірте, виріс. Вони практично не давали приводів в них засумніватися. А якщо все йде чітко, як по духу і букві, то і суперечок про офсайд не виникало.

– Поставте себе на місце того чи іншого тренера, за виключенням, можливо, команд рівня Саудівської Аравії, Панами тощо. Хто з них має право і сьогодні сказати, мовляв, такий-то рефері перешкодив його футболістам досягти потрібного результату?

– Здогадуюся, що ви маєте на увазі зустрічі, де або для обох суперників вирішувалося все, або для одного – точно. Тут нічого парадоксального, досить перегорнути записи колишніх мундіалів. У принципі, ті ж шведи могли нарікати на епізод з призначенням штрафного на користь Німеччини, з якого Тоні Кроос неймовірним ударом поцілив у дальню «дев’ятку» і залишив свою збірну на плаву. Можливо, це був один із тих винятків, коли судді підсвідомо дають невелику поблажку грандам. Утім, через той програш, самі скандинави не позбулися виходу з групи.

Дещо іншої калібру «стандарт» Антуана Грізманна в фіналі, після якого захищаючись, хорватський форвард Маріо Манджукич зробив автогол. Пам’ятається, після гри на цьому теж акцентував увагу їх наставник Златко Даліч. Але, розумієте, при повторах тільки одна з трьох телекамер беззастережно доводить, мовляв, хавбек французів симулював порушення. А він швидше за все, таки симулював. Ця прикрість, на мій погляд, наклалася на ту проблему, що балканці з урахуванням усіх етапів турніру, відіграли до 15 липня на цілий матч більше ніж Франція, якщо подумки перемножити 3х30 і зробити поправку на «зайвий» день Дідьє Дешама після півфіналів. Тобто, з однієї сторони, людський фактор у Модріча, Ракитича з товаришами, змушених битися на автопілоті в другому таймі (та й прорахунки Даніеля Субашича в воротах – з тієї ж опери). З іншої, цей же фактор – у Нестора Питани, саме так прочитав падіння 7-го номера збірної Франції.

– Степан Степанович, ви підвели мене до теми №3 – відеоарбітраж. Новинка себе виправдала?

– У переважній більшості сумнівних ситуацій – ВАР приходив на допомогу, коли скасовувалися забиті не за правилами голи або давалися / не давалося пенальті. Момент у штрафний хорватів запам’ятався мільйонам уболівальників, і як на мене, він – «на розсуд судді», тобто, грубо кажучи, 50 на 50. У чому ж панацея? Багато тонких моментів (чи знаходилася рука гравця, що оборонявся, уздовж тулуба, чи мінімальна відстань від того, хто завдавав удар або виконував передачу партнеру), але в цілому, працює таке поняття, як «технічний брак». Якщо винний його допустив, то це, частіше за все, – «точка». Але я противник довгого ходіння до монітору. Адже 10-15-ти секунд переговорів вистачає, щоб ухвалити адекватне рішення, а в якості відеоарбітрів працювали люди, досвіду яких не довіряти неможливо.

– Чи є різниця в манері ведення гри і трактуваннях у суддів з Європи та інших континентів?

– Нерідко ми це професійно обговорюємо з моїми сусідами-колегами з Угорщини та Словаччини. Особливих різночитань немає, і якщо грає одна збірна африканська, інша європейська, то рефері з Латинської Америки завжди знайде спільну мову. Наприклад, англійська. Так, людини три, мабуть, поступалися в майстерності. Не більше того. Ось чому я розчарований, так це відсутністю на ЧС-2018 арбітрів з Англії. Вони як ніхто сприяють напруженості і видовищності поєдинків, допускаючи чоловічу боротьбу і одночасно «не саджають на свисток». Та й неспортивні прояви на полі дуже технічно викорінюють.

– Якщо взяти азіатських служителів Феміди, то групові матчі Аргентина – Хорватія та Іспанія – Марокко реферував Равшан Ірматов з Узбекистану. У зв’язку з чим, одвічне питання – а ми, де?

– Так, питання дуже болюче, оскільки наших хлопців призначають на матчі і в кубковому форматі на вельми віддалених стадіях. Якщо ж збірні, то без явної інтриги – з аутсайдером проти фаворита. Ні в якому разі не збирався зітхати, ось моє покоління, мовляв, цінували. (Зазвичай, на міжнародних матчах наш співрозмовник разом з Анатолієм Арановський асистував в бригаді Василю Мельничуку. – Прим. Е. К.). Але принаймні, у рубіж 1/8 фіналу Ліги Європи таку футбольну країну, як Україна, треба в суддівство брати обов’язково і регулярно.

Навряд чи додам щось про проблеми відбору арбітрів і їх прогрес. Італійські куратори щось, безумовно, впровадили, але чесно, це поки не дає очікуваного ефекту. У наших сьогоднішніх суддів бачу якусь боязнь помилитися і відповісти за результат гри. Якщо вони не стануть дійсно самостійні, то як їм вирости до кращих світових стандартів?