Поради батькам юних футболістів

Надворі весна, а разом із нею на Закарпатті розпочинаються чергові захоплюючі футбольні баталії. Незабаром розпочнуться ігри другого кола чемпіонату ДЮФЛ Закарпаття у чотирьох вікових категоріях. Наприкінці березня на теренах нашого краю будуть проводитися різноманітні дитячо-юнацькі футбольні турніри, адже в гості на Закарпаття, зазвичай в цей період, з’їжджаються команди з усіх куточків України. Стартують також ігри третього та четвертого етапів «Шкіряного м’яча».

Зрозуміло, що на футбольних полях буде збиратися чимала кількість уболівальників, переважна частина з яких найближчі родичі, в першу чергу, батьки. Будемо відвертими, саме вони і є найпомітнішими вболівальниками і порадниками власним дітям. Спостерігаючи за їх поведінкою на змаганнях часто замислюєшся про їх роль в розвитку дитячого футболу. Безперечно, вони мають добрі наміри, але частіше їх активність приносить більше шкоди, ніж користі. Тому маємо на меті дати поради батькам щодо їх поведінки під час змагань. Можливо, прочитавши це, вони по іншому будуть дивитися на дитячий футбол.

Етика поведінки на змаганнях

Під час гри вся увага юних футболістів фокусується на виконанні певних техніко-тактичних дій: який зробити маневр, або як забити м’яч у ворота.

Разом з тим на концентрацію уваги дітей великий вплив мають гучні зауваження і часом некоректна поведінка батьків, які вказують, що їм слід робити. Звичайно, батьки це роблять виключно з добрих спонукань для своєї дитини, але така поведінка може мати негативний вплив на юних спортсменів.

1. Перестаньте вчити дитину грати.

Загальна проблема в дитячому футболі – це емоційні батьки, які сидять на трибунах і намагаються підказати юному спортсмену, як треба грати. Та особливо важко для дитини, якщо вказівки батька йдуть наперекір вказівкам тренера. Спробуйте уявити себе у кімнаті з людьми, які постійно щось кричать,  мабуть, це буде саме те, що відчуває дитина під час матчу.

Зазвичай батьки  голосніші і навіть  агресивніші, ніж тренер,  адже він доносить до дітей інструкції з позиції викладача, він хоче поліпшити рівень гри всієї команди –  це частина його роботи. Батьки ж кричать вказівки тільки своїй дитині і хочуть отримати результат миттєво. Це відрізняється від того, що вимагає тренер.

2. Оцінка арбітражу.

Глядачі на трибуні і за екраном телевізора повинні зрозуміти, що арбітри також люди і можуть робити помилки – навіть арбітр високої кваліфікації. Коли батьки починають сперечатися з арбітром через неправильне, на їхню думку, суддівство, вони перетворюють гру між дітьми у розбрат між дорослими.

Арбітр працює об’єктивно, виходячи з того, що він бачить. Однак батьки часом інтерпретують цю ж ситуацію на користь тієї команди, за яку грає їхня дитина. Якщо це рішення не на користь їх команди, то оцінка приймає суб’єктивний характер. Проблема посилюється, коли батьки агресивно реагують на дії арбітра. Юний футболіст чує і бачить це, і переймає манеру поведінки дорослих. Разом з тим батьки повинні розуміти, що вони завжди є зразком для своєї дитини.

3. Увага на позитивних діях, а не на рахунку.

Занадто часто батьки турбуються про результат, забуваючи про той досвід, який дитина набуває у змаганнях. І хоча це природньо бажати перемоги команді свого чада, але слід дивитися на матч більш широко, не зациклюючись на рахунку.

Якщо команда не виграла, подумайте, що потрібно для того, щоб  наступного разу досягти перемоги? Тренер у будь-якому виді спорту дотримується позиції, що поразка є частиною цього процесу. Якщо ваша команда завжди перемагає, вона потім не зможе адекватно відреагувати на поразку, а дитина буде важко переживати невдачі, які час від часу трапляються. Програш – великий крок у розвитку дитини як футболіста і як особистості.

Після гри далеко не всі батьки запитають у свого сина, які моменти йому найбільше запам’яталися. Дитина звикає бачити реакцію рідних на результат гри як належне. Закладається порочний зв’язок між результатом матчу і висновками, які дитина робить для себе. Такий досвід однозначно контрпродуктивний для молодого футболіста.

4. Реакція на батьків команди-суперника.

Дорослі повинні йти на матч своєї дитини з метою отримати задоволення від його гри і без будь-яких конфронтацій. Батьки – це представники не тільки футбольної школи, але і свого юного спортсмена. Уявіть, що те, як ви поводитеся прямо зараз, побачить ваш син. Що б він подумав? Чи пишаєтеся ви своєю поведінкою? Дозволили б ви своїй дитині вести себе так само?

5. Не накручуйте себе перед грою.

Йдіть на гру і насолоджуйтеся нею. Дивіться, що робить ваша дитина на полі. Це – його гра, не ваша. Не треба прив’язувати свій емоційний стан до того, що відбувається на трибунах. Подивіться на вашу дитину. Чи подобається йому футбол? Чи виявляє він лідерські якості? Чи комфортно йому зі своїми товаришами по команді? Не хвилюйтеся про решту. Дивіться на речі ширше. В житті є важливіші речі. Наприклад, ваша дитина.

6. Питання до тренера.

Можливо, ви не згодні з тим, скільки часу ваша дитина провела на полі, або з будь-яким рішенням тренера в ході матчу. Потрібен час, щоб обміркувати такі ситуації, а не пред’являти претензії тренеру і налаштовувати його проти дитини.

Відразу після гри не варто батькам підходити до тренера. Розмова на емоціях не принесе результатів. До того ж наставник також переживає кожну секунду матчу і не зможе дати адекватну відповідь.

Йдіть додому. Обговоріть разом із сім’єю минулу гру, а потім лягайте спати. Зв’яжіться з тренером на наступному занятті і в спокійній обстановці задайте Ваші запитання і отримаєте адекватну відповідь.

ФФЗ за матеріалами Інтернет-видань