Іван Бровдій: «Відразу як прийшов і почав працювати, то й повірив»
25.11.2016 - 13:05Хоч основна вболівальницька увага в чемпіонаті області була прикута до дорослих команд, зокрема, до колективів вищої ліги, але свої герої є й серед юнаків. Без сумніву, насамперед слід виділити ФК «Севлюш», який став чемпіоном Закарпаття. Пропоную читачам нашого сайту інтерв’ю з наставником дубля виноградівців Іваном Бровдієм.
– Іване Івановичу, користуючись нагодою, вітаю Вас і Ваших підопічних із чемпіонським титулом. Як вважаєте, за рахунок чого насамперед досягли такого вагомого результату?
– Дякую за привітання. У нас найкращими є інфраструктура, президент клубу Іван Матрунич, меценати, спонсори, які постійно допомагають, у нас – найкращі вболівальники, фанзона. Як ми могли не виграти чемпіонат, коли максимально було створено конкретні умови для тренувань та ігор?
– Якщо не все, то багато що залежало й від самої команди…
– Звичайно, безпосередньо результат забезпечують футболісти. Виноградівщина все мала талановиту футбольну молодь. Раніше ми неодноразово посідали другі місця, однак для першого трішки чогось не вистачало. Я вже два роки працюю головним тренером юнацької команди плюс 1 рік помічником в Івана Білака-старшого – батька тренера нашої дорослої команди. Усе придивлявся до хлопців і вирішив зробити акцент на дисципліні. Дуже хотів стати авторитетом для підопічних, прагнув зосередити увагу на психологічно-емоційному їх стані. «Золоту» передував і значний обсяг тренувальної роботи. Плюс із кожним гравцем вів індивідуальну розмову, намагався знайти особистий підхід. Не можна до всіх одночасно ставитися поблажливо чи суворо. Є конкретні ситуації, характери, поведінка… Стежив і за режимом хлопців у позафутбольний час. Це, до речі, була невидима робота, але вона теж дала ефект. Адже не може юнак до світанку гаяти час на дискотеці, а потім, наче нічого не сталося, вийти максимально енергійним на поле… Усе вищесказане сукупно й позначилося на результаті.
– Зазвичай, тренери не люблять когось виокремлювати: аби когось не забути чи не образити. Отож я дещо інакше поставлю запитання: виокремили б якусь ланку в команді чи всі лінії однаково працювали на чемпіонське звання?
– Якщо команда перемагає в чемпіонаті, то виграють не окремі особистості, а весь колектив. Хтось, можливо, скаже: та виноградівцям просто щастило! Я ж із таким твердженням не погоджуся. Подивіться на турнірну таблицю: у «Севлюша» краща різниця забитих і пропущених м’ячів – плюс 61. Крім того, найбільше забитих – 74 й найменше пропущених голів – 13. Мабуть, уже ця статистика дає підстави твердити, що у нас найкращі в області воротар, захист, середня лінія й напад.
– Тим приємніше констатувати, що честь «Севлюша» захищають місцеві вихованці…
– Так. Зокрема, у другому колі грав лише Мирослав Ломага з Іршавського району, а решту – наші футболісти. Приблизно по 50 відсотків із міста й району.
– Коли безпосередньо повірили в те, що команда може стати чемпіоном?
– Відразу як прийшов і почав працювати, то й повірив. Ми два роки поспіль посідали друге місце. Природно, що керівництво клубу поставило перед нами завдання завоювати «золото». І зі стартової гри чемпіонату до самого фінішу йшли з вірою в цей успіх. Інтрига, як відомо, трималася до останнього туру. Найбільше конкурували з мукачівцями. Перед останнім туром різниця очок складала менше трьох, тому не розраховували на «осічку» суперника, а у своїй заключній зустрічі намагалися зробити все, щоб виграти. Розуміли: тільки на максимальній концентрації зусиль на полі можемо досягти потрібного успіху.
– Як гадаєте, рівень юнацького чемпіонату у вищій лізі достатньо високий?
– У будь-якому разі ми мали достойних суперників. По турнірній таблиці видно, що дуже хороша команда в мукачівців, тренером у яких працює Іван Фізер. Можна сказати, що «Мункач» – наш постійний конкурент. Хороші команди в Іршаві, Хусті, де, це помітно, якісно працюють тренери. Тобто змагатися було з ким, загалом перемоги легко нам не давалися.
– Незабаром розпочнеться цикл новорічно-різдвяних свят. Якби Іван Бровдій був Миколаєм, щоб він поклав під футбольну ялинку своїм підопічним?
– Дещо незвичне запитання. Зненацька, та спробую відповісти, як думаю… Насамперед поклав би під футбольну ялинку для свого колективу міх здоров’я й побажав би команді, щоб грала не гірше ніж цього року. Також хлопцям 1998 року народження, які завершили виступи в юнацькому чемпіонаті, бажаю, щоб змогли реалізувати себе на вищому рівні, аби, як кажуть у таких випадках, «не пропали». І користуючись нагодою хочу ще раз подякувати міській раді Виноградова, президентові клубу Івану Матруничу, фансектору, усім уболівальникам за підтримку. Бо тільки разом, єдністю зусиль ми можемо вигравати!
Володимир ТАРАСЮК, ФФЗ
Залишити відповідь