Михайло Кополовець: «Образливо до крику…»

Хто б що не казав, а вболівальники все йдуть на матчі, щоб подивитися насамперед хороший футбол. А його демонструють здебільшого гравці з іменем. Одним із таких у нинішньому обласному чемпіонаті, без сумніву, є Михайло Кополовець, котрий захищає честь вищолігівського ФК «Минай».

– Із перемогою Вас! В останньому турі на виїзді «Минай» здобув потрібний результат. Які враження викликав поєдинок із «Бужорою»?

– У нас – хороший колектив, але є одна проблема: поки не вистачає монолітності складу, бо все хтось кудись від’їжджає. А тому через відсутність стабільної «основи» бракує й зіграності. Загалом команда тільки формується, і завдання ставиться одне: демонструвати якісний футбол, який подобався б уболівальникам. Ще в Іршаві заважало погане поле. Я не Кріштіану Роналду, але нам і супернику важко було діяти на такому газоні.

– В обласному чемпіонаті Ви нещодавно, але що вже можете сказати про його рівень?

– У Німеччині, де я грав, можливо, щось і на кращому рівні (особливо мені подобається, як там доглядають за полями), однак захотілося й удома пограти. Адже рівень чемпіонату й у нас непоганий. Більше того, похвалю: є хороші команди, футболісти. Правда, трохи забагато грубощів, зокрема, мене досить часто б’ють по ногах, чого, до прикладу, не спостерігав на Заході. А ще якось дико чути, коли на мою адресу вболівальники інших команд викрикують образливі слова. Чому так? Футбол наче люблять, а футболістів – ні. Я ж такий само, як і ті фанати. До того ж свій, земляк. Звичайно, не дівчина, щоб ображатися на таке, але не розумію: чому?

– Багато хто і вас не зрозумів, коли в матчі із «Севлюшем» зіткнулися, здається, з Остафійчуком. Я був у від’їзді, матчу не бачив, але чимало присутніх кажуть, що в тому ігровому епізоді Ви зіграли грубо…

– Була боротьба, я зіграв високо ногою, але і суперник, як на мене, нижче голову опустив. Я не хотів завдати йому болю чи травми, бо розумію: і мене рано чи пізно може хтось ударити; тому в перерві матчу вибачився й, користуючись нагодою, прошу вибачення ще раз. Та повторюся: зумисне так зіграти не прагнув. Просто бувають у футболі неприємні зіткнення. Я не хотів, не виправдовую себе.

– А хто виправдає свої сподівання в гонці за чемпіонським титулом?

– Не знаю, ще поки мало в обласному чемпіонаті. Із команд, котрі на слуху, – «Севлюш», «Ужгород». Хтось і нас до них приписує. Проте нам важко, бо в першому колі втратили забагато очок. Хоч із такими футболістами можна й чемпіонат виграти. Та повторюся: завдання таке не стоїть. Звісно, ми граємо, намагаємося в кожному матчі здобувати перемогу, щоб радувати вболівальників. Але щоб боротися за чемпіонство… Час, звичайно, покаже, однак коли тільки починаєш чемпіонат і визначена відповідна мета – інша справа.

– Останнє запитання: на Вашу думку, що можуть зробити футболісти Вашого рівня для популяризації футболу в краї, зокрема, серед дітей, окрім як власне виходити на поле й показувати якісну гру?

– Є наміри запрошувати в дитячі школи відомих футболістів для проведення майстер-класів. Плануємо такі акції організовувати щомісяця, щоб і батьки, і діти бачили відомі імена. Адже це чудова демонстрація: за допомогою спорту можна заробити великі гроші, прославити свій регіон державу. Потрібно максимально заохочувати юнь до занять із м’ячем. І відповідні плани в нас існують. Я лише два місяці, а вже бачу, скільки керівництво клубу «Минай» робить для популяризації гри мільйонів, зокрема зібрало хороший колектив для участі в чемпіонаті області, зводить стадіон, намагається створити сучасну інфраструктуру, щоб розвивати на Закарпатті найпопулярніший вид спорту. Максимально потрібно подякувати за це й думати про те, щоб таланти себе проявили. Тим паче, що нині в Ужгороді немає команди, яка б репрезентувала край на всеукраїнському рівні. Існувала «Говерла», але в ній не було місцевих гравців. А потрібно робити так, щоб за рік-три усе розкрили себе кілька хлопців. Мені боляче, що тепер закарпатська молодь майже немає шансів себе розкрити. Образливо до крику, що на вищому за обласний рівень не представлені місцеві команди. А маємо достойних футболістів, які заслуговують, щоб про них знали не лише в краї.

Володимир ТАРАСЮК, ФФЗ