Артур Апіян: «У рідних стінах нічия для нас – як програш»

Нещодавно йому виповнилося 38 років. Він – Артур Апіян, нападник ФК «Вільхівці», – має багатий футбольний досвід, адже встиг пограти за команди майстрів Івано-Франківська, Ужгорода, Кишинева, Миколаєва, Золочіва, а також за аматорські колективи Ясіня, Хуста, Бичкова, Вишкова… І продовжує змагатися по нині. Притому залишається на сьогодні одним із кращих бомбардирів вищої ліги краю.

– Артуре, як то воно, бути нападником у майже сорок років?

– Ще ніби сили трішки є, хоч уже не те. Іноді дивлюся на молодих, думаю, що пора, напевно, «зав’язувати». Але зіграв один успішний матч, ще один, ще один… Так і йде час! Хочу ще трохи пограти, бо після того, як вийдеш із футболу, швидко постарієш. Іще хіба у складі ветеранів удасться вийти, а далі все: «До побачення!»

– Попри солідний як для гри мільйонів вік залишаєтеся одним із кращих бомбардирів у лізі. Що «працює» на такий успіх: досвід, відчуття підтримки партнерів, голева інтуїція чи інше?..

– Думаю, хлопці працюють над тим, щоб забивав. Те, що вони створюють на полі у вигляді атак, я, коли беру в них участь, намагаюся втілити в забиті м’ячі. Мої голи – заслуга всієї команди. Трохи, звичайно, допомагає досвід за стільки років, інтуїція… Усе загалом!

– «Вільхівці» входять до першої п’ятірки–шістки команд. Це результат, який вона сьогодні може максимально «видати»?

– Думаю, поки так. Адже в нас немає змоги готуватися до матчів всім разом. Добираємося здалека, відсутня потрібна інфраструктура, щоб ми, припустимо, могли заїхати вчасно. Але у Вільхівцях усе робиться для цього. Зокрема, будується готель. У перспективі можемо бути вище в турнірній таблиці на 2–3 місця за рахунок покращення фізичної форми. Поки ж досягаємо результату більше за рахунок морально-вольових якостей, бо не тренуємося як слід. А у вищій лізі щоб потрапити до першої трійки чи навіть п’ятірки, потрібно 90 хвилин вибігати!

– І все ж Ваша команда серед кращих у чемпіонаті. Крім морально-вольових якостей, що ще впливає на успіх?

– У нас амбітний президент. Він добре стимулює, у команді не має заборгованості. Хлопці грають, як один кулак. Підтримують один одного. У кожній грі намагаються віддавати всі сили. Звідси й результат. Ми чотири роки поспіль «молотили» першу лігу, але захотілося спробувати себе у вищій, де й поля кращі, і рівень суддівства, і є увага з боку телебачення. Та й приємно змагатися з хорошими командами. Загалом хочу подякувати всім президентам футбольних клубів, за які грав, адже ці керівники мене добре підтримували, була (або ж є!) хороша співпраця. Зокрема, сказане стосується Антона Зелінського із ФСК «Говерла» Ясіня, Карла Сойка із ФК «Вишково» і очільника ФК «Вільхівці» Михайла Цірика.

– Хто, на Вашу думку, з клубів ліги насамперед претендуватиме на «золото» чемпіонату?

– Думаю, «Севлюш» і «Ужгород». Вони своєю грою заслужили.

– Які матчі за вашої участі найпам’ятніші в складі «Вільхівців»?

– Усі, де перемагали. Та й інші. Скажімо, у Виноградові продемонстрували хорошу гру, але, можна сказати, проґавили одну атаку й поступилися. Удома намагаємося вигравати кожен матч, адже нас дуже підтримують президент, уболівальники (такий фан-клуб, як у Вільхівцях, воліла б мати не одна команда!). Ми не можемо просто «відбувати номера». Отож справедливо вважаємося домашнім колективом. У рідних стінах нічия для нас – як програш.

– Ігри забирають чимало часу, емоцій, фізичних сил. Як відходите від матчів?

– Із хлопцями посидимо трохи, поспілкуємося. Тепер ще «Євро» дивимося. Хороший футбол. Добре й на природу виїхати. Вона заспокоює. А відпочивши, знову беруся за футбол!

Володимир ТАРАСЮК, ФФЗ