Відомий і невідомий Гаваші

До 85-річчя патріарха, морального авторитета нашого футболу.

Коли заходить мова про Андрія Андрійовича, то ми насамперед згадуємо всі риси характеру й титули, якими володів і володіє наш уславлений земляк, що дозволяє його верифікувати справжнім видатним футболістом і спортивним діячем. Адже він був основним воротарем київського «Динамо», гравцем ужгородських команд «Спартак» та «Верховина» (розкрив себе не лише як голкіпер, а й нападник, ставши навіть кращим бомбардиром облцентрівської команди майстрів!), виступав за другу збірну СРСР, був чвертьфіналістом Кубка Радянського Союзу, уходив до першої шістки в номінації «Футболіст року в Україні». Крім того, 12 років очолював Федерацію футболу Закарпаття, трудився і на посаді технічного директора ФФЗ, був членом виконкому Федерації футболу України, 10 років працював її делегатом та виконував обов’язки заступника голови комітету зі зв’язків із регіонами, відповідаючи за контакти із областями Західної України.

А ще наш уславлений земляк увійшов до символічної футбольної збірної Закарпаття всіх часів, став заслуженим працівником фізичної культури України, чверть століття прожив і пропрацював у Перечині, мешканці якого заслужено підтримали надання Андрію Андрійовичу звання почесного громадянина названого міста. Адже в останньому працював завідувачем відділу молоді та спорту райдержадміністрації, трудився на інженерних та інших посадах на виробництві. І звісно, нерозривно пов’язував себе з улюбленою грою, зокрема був творчим гравцем і тренером місцевого «Хіміка», який у 1960–1970 роках вважався однією з кращих команд області. Так, у 1967 році цей ФК став чемпіоном області, у 1970-ому й 1979-ому – срібним призером, у 1963 році виступав у фіналі Кубка Закарпаття, а в 1972-ому й 1979-ому виграв зазначений почесний трофей.

Андрія Андрійовича знають також як глибоко виховану, інтелігентну, освічену людину. Ці якості успадкував не лише від батьків, набув не тільки під час навчання в школі, а й коли вступив до Ужгородського, тоді ще державного, університету, фізичне відділення фізико-математичного факультету якого закінчив у 1964 році. То був особливий період. Адже фах А.Гаваші здобував при фахівцях ядерної фізики. Її кафедру в УжДУ офіційно відкрили дещо пізніше, у 1969-ому. І наш університет увійшов до провідного квартету в Україні з досліджень у ядерній фізиці. Але відповідна робота вже тоді кипіла. Із періоду студентства майбутньому фахівцеві найбільше запам’яталися державні іспити й захист дипломної роботи. Її, до речі, захищав у структурі наукових дослідницьких інтересів ученого, організатора науки й педагога Володимира Шкоди-Ульянова, котрий уходив до складу науковців, які розробляли атомну бомбу в СРСР. Андрій Андрійович згадує: «Дипломну роботу почали виконувати ще у вересні. Іноді засиджувалися до 23.00. Добре, що в мене були чудові педагоги-фізики, зокрема й учитель із цього предмета в школі».

Відтак в А.Гаваші на 25 років настала «перечинська» сторінка в трудовій біографії. Працював інженером-технологом, головним інженером соко-винного заводу, чию продукцію відправляли в різні куточки Радянського союзу, конструктором-машинобудівником на підприємстві «Стеатит», у системі облхарчопрому… І звичайно, продовження яскравої футбольної кар’єри, про яку ми всі чудово знаємо.

Усюди, де працював Андрій Андрійович, він був і залишається Людиною, Фахівцем, Організатором, запрограмованим на відповідальні та виважені кроки, прийти на допомогу (одного разу навіть посприяв мені як майбутньому науковцю, не кажучи вже про численні цінні поради в галузі фізичної культури і спорту, при вирішенні складних буттєвих питань), підтримати й у горнилі сучасного складного життя не розвіяти за вітром ті чесноти, завдяки яким ми насамперед згадуємо в цей день нашого справді патріарха та морального авторитета. Із роси та води Вам, шановний Андрію Андрійовичу!

Володимир ТАРАСЮК, ЗАФ

Читайте також

ФОТО. ВІДЕО. Наприкінці серпня стартує турнір на честь Андрія Гаваші