10 років тому не стало Володимира Пінковського

Він був футболістом і наставником, яких пошукати.

Його щиру усмішку, веселу вдачу, професіоналізм і людський, педагогічний такт багато хто пам’ятає й досі. А я особисто ще й згадую подарунок від нього, як заносив до редакції газети (де я на той час працював) м’яч з автографами футболістів. Він сам був великим майстром шкіряного і таким теж залишив по собі життєвий слід.
Так, мова про В.Пінковського. Народився цей нині знаний спортивний фахівець в Ужгороді 9 листопада й типово для багатьох післявоєнних хлопчаків зацікавився футболом. Ось тільки талант юнака визрів до неабияких розмірів – Володимирові Івановичу судилося стати відомим гравцем-півзахисником. Можливо, ще й тому, що його тренером був не менш знаний і авторитетний Василь Федак.
Уже в ранні спортивні роки В.Пінковський зарекомендував себе на рівні міської ДЮСШ, потім трішки старшим у дублерських колективах ужгородських команд майстрів. Виступав також за збірні міста й області. Відтак проявив себе й на професіональному рівні – в ужгородських «Верховині» та «Говерлі», хмельницькому «Динамо», львівських «ВВПУ РА», «СКА». Не дивно, що став чемпіоном України, срібним і бронзовим призером першості республіки, уходив до складу юнацьких збірних УРСР і СРСР та увійшов до символічної збірної Закарпаття за всю його футбольну історію.
У Львові здобув фахову вищу освіту й після завершення кар’єри гравця почав працювати тренером – десятиліттями виховував цілі покоління нових юних талантів в СДЮШОР (Ужгород), ставши одним із найкращих дитячих тренерів краю не лише за професіональними спортивними якостями, а і як чутливий педагог.
А 9 лютого 2014 року Володимира Івановича не стало. Та він серед нас – у серцях тих, хто бачив його в грі, із ким працював, товаришував, кого виводив у футбольні люди. Пам’ятаємо та згадуємо…

Володимир ТАРАСЮК, ЗАФ