Тріо братів у Вищій лізі: сімейний відбір м’яча, інтерес «Динамо» та умисна помилка заради брата

Мабуть, кожен батько мріє про синів. Ще більше причин для радості, якщо їх троє. У нашому випадку усі троє ще й стали професійними футболістами. Історія українського футболу знає унікальну ситуацію, коли троє рідних братів зібралися в одній команді елітного дивізіону. Пригадуємо особливе тріо братів Корпонаїв.

Іван Корпонай, Сергій Чабан, Адальберт Корпонай, Тиберій Корпонай (зліва – направо) – фото з сімейного архіву

Закарпатець Тиберій Корпонай так і не став професійним футболістом, однак зробив усе для того, щоб його сини повноцінно займалися спортом. У рідному Ракошино, що неподалік Мукачева, їхній дім розташовувався поруч із місцевим стадіоном. Дітям гріх було не користатися цим. «Треба було просто перейти через дорогу», – згадували потім хлопці про своє футбольне дитинство.

У 1958-му у Тиберія народився первісток, якого він назвав на свою честь. Ще через вісім років на світ з’явився Адальберт. Обидва брати, як і їхній наймолодший брат Іван 1969 року народження, змалечку займалися футболом.

Кар’єра Тиберія-молодшого минула у клубах західної України, які переважно грали у Другій лізі. Найкраще він проявив себе у Рівному у складі місцевого Авангарду, де грав на початку 80-х. Завдяки долі випадку найстарший з братів Корпонаїв навіть провів один матч за Карпати, які на той момент були клубом Вищої союзної ліги.

У березні 1980-го львів’яни проводили кубковий матч у Мукачево проти івано-франківського «Спартака». Тренерський штаб «левів» випустив Тиберія на поле на заключні сім хвилин, а Карпати завдяки голам Родіна, Суслопарова та Броварського впевнено розібралися із суперником 3:0.

Завершував активні виступи Тиберій Корпонай у Кременчуці. Там же розпочалася і його тренерська кар’єра. Із 1989-го по 1995-й Корпонай з перервами працював наставником місцевого Кременя.

Віктор Ряшко та Тиберій Корпонай (праворуч) / фото sport.fakty.ua

Тим часом, Адальберт розпочинав свій футбольний шлях у Луцьку (де навіть встиг пограти разом із Тиберієм). Після двох сезонів у тамтешньому Торпедо він приїхав у Кременчук на запрошення старшого брата, який вже займався тренерською діяльністю.

Луцьк – це старт моєї кар’єри, – розповідав Адальберт. – Там у мене повірили, дали шанс. Саме завдяки тренерам Торпедо Маркевичу та Кварцяному я заграв. Та й хлопці у команді мене багато чого навчили. Дуже приємні спогади про той період.

Адальберт Корпонай / фото з сімейного архіву

З невеличкою паузою на виступи у харківському «Металісті» (Адальберт казав, що залишив на місцевому стадіоні частинку своєї душі) середульший із братів закріпився у Кременчуці, де й зустрів перший чемпіонат України. Місто переживало футбольний бум, а в колективі сформувалося родинне підпорядкування – Адальберт грав під керівництвом Тиберія.

Це подвійна відповідальність. На футбольне поле просто так не виходять. Мені треба було доводити своє право. Якщо команда вигравала – ми були героями всього міста, якщо програвала – усі бачили винних у нас, Корпонаях, на вулицю можна було не виходити. Щодо тренерських якостей Тиберія, можу замовити за нього слово – він хороший фахівець, – ділився досвідом роботи з братом Адальберт.

Адальберт Корпонай / фото з сімейного архіву

Поки старші брати ставали своїми у Кременчуці, активно розвивав кар’єру Іван. Наймолодший з братів також пограв за «Кремінь» разом із Адальбертом, а незабаром опинився в Тернополі, де виступав за місцеву «Ниву» у Леоніда Буряка. У 1993-му тріо Корпонаїв зустрілося у матчі Вищої ліги між «Нивою» та «Кременем». «На полі братів нема. Ми не Клички, а футбол – це не бокс. Доводиться і рідним братам стикатися лобами на полі. Звісно ж, грубості не було, але спортивна агресія – це нормально», – казав Адальберт.

Свою історію про братерське протистояння має й Іван. Каже, що у матчах проти брата Адальберта намагався не зустрічатися з ним на футбольному полі.

Мій брат мав особливий фінт – розкачував вправо-вліво і тікав убік. Я знав, що він бігтиме вправо, тому в одному з матчів навіть не сіпнувся і забрав у нього м’яч. Адальберт якраз опинився на позиції останнього захисника. Біжу до воріт і думаю – що робити… Не хотів підставляти брата. Зблизився з воротарем і пробив «на силу» вище воріт, – розповідав Іван.

Іван Корпонай / фото з сімейного архіву

Ще через рік усі троє Корпонаїв таки зустрілися у Кременчуці. Якщо Тиберій керував командою з тренерської лави, то його молодші брати чудово взаємодіяли на полі. Іван розказував, що усі брати залишалися після тренувань і відпрацьовували техніку, атлетичні навички та займалися фізичною підготовкою.

У нас існувало правило – якщо Адальберт пресингував захисника, біг забирати м’яч, то я знав, куди цей захисник відпасує і намагався бути у потрібному місці. Адальберт грав у центрі півзахисту, а я у нападі. Завдяки такому розміщенню на полі нам було легко організувати сімейний відбір м’яча, – розповідав Іван.

Наймолодший з братів також згадував, що не одразу став своїм у Кремені. До речі, саме Іван Корпонай є автором першого гола кременчуцької команди у чемпіонатах України. На той момент Тиберій був адміністратором команди. «Прийшов сюди отримати спортивний костюм і форму? Чекаєш, що з тобою тут панькатися будуть?» – казали Іванові деякі партнери.

Незабаром наймолодший з братів став найкращим бомбардиром команди і ввійшов до переліку топ-голеадорів Вищої ліги. 23-річним хлопцем навіть почали цікавитися у Динамо. До столиці він так і не поїхав, зате разом з Адальбертом вирушив у Німеччину. За чутками Іваном цікавилася Ганза із Ростока. У 1997-му Корпоная-молодшого хотів бачити у Карпатах Мирон Маркевич. Однак він на той момент був гравцем Дніпра, з яким вийшов до фіналу Кубку України.

Зрештою, не футболом єдиним. Брати розповідали, як інколи вводили в оману журналістів і могли під час інтерв’ю видавати себе за брата. А коли у Дніпрі безпосередньо з тренувальної бази зловмисники викрали автомобіль Івана разом із документами, то повторно іспит для отримання водійського посвідчення за брата складав Адальберт.

Іван Корпонай (у центрі) / фото з сімейного архіву

Після завершення професійних кар’єр усі троє братів працювали у футболі. Тиберій та Іван тренували на Закарпатті дітей, а Адальберт мешкав та працював у Шацьку: був президентом місцевого клубу Світязь та займався пляжним футболом. У 2016-му Адальберту Тиберійовичу діагностували рак. У квітні 2017-го середульший із братів Корпонаїв відійшов у засвіти. Раптово помер і старший брат Тиберій – його не стало у січні 2021-го. Наймолодший Іван мешкає на Закарпатті, однак до футболу жодного стосунку не має.

Шлях Корпонаїв – унікальний, він ніколи не матиме аналогів. Кожен із братів володів харизмою та власними чеснотами. Разом із тим, тріо закарпатських братів зуміло підкорити вболівальників далеко за межами Кременчука, де минули їхні найкращі роки. Історія Корпонаїв – це особлива сторінка українського футболу.

Любомир КУЗЬМЯК