З журналістського блокнота: Як вперше здобув «золото» ФК «Динамо» (Київ) або Цими днями у «залізного капітана» іменини

Цього року минає 60 років з того часу (1961 рік), коли київське «Динамо» вперше у своїй історії стало чемпіоном колишнього Радянського Союзу з футболу. А кували це «золото» і двоє закарпатських футболістів-грандів Йожеф Сабо (у центрі) та Василь Турянчик (ліворуч), а також тренер киян Михайло Коман (праворуч).

Наступного 2022 року київське «Динамо» та його вболівальники відзначатимуть 95-річний ювілей клубу, який на початку 60-их років минулого століття перервав гегемонію московських команд в радянському футболі. Саме пам’ятного 1961 року кияни вперше добилися такого грандіозного успіху, виборовши у чемпіонаті колишнього СРСР «золото». Хоча перша справжня перемога киян датується 1954 роком, коли вони вперше стали володарями Кубка СРСР, перегравши у фіналі єреванський «Спартак» з рахунком 2:1. До речі, вирішальний гол у цьому історичному поєдинку на 69-ій хвилині провів закарпатець Михайло Коман. А допомогли здобути цей трофей столичному клубу теж наші земляки, зокрема, Тиберій Попович, Михайло Михалина (капітан команди), Ернест Юст та автор вирішального голу Михайло Коман.

А сьогодні я підготував розповідь про неперевершеного «залізного капітана», почесного громадянина міста Мукачево, заслуженого майстра спорту СРСР Василя Турянчика, який 17 квітня зустрічає чергову весну на своєму життєвому календарі.

І трохи про сумне. У ці дні минає рік, відколи Всесвітня організація охорони здоров’я проголосила Covid-19 пандемією. Сотні мільйонів людей пережили й переживають періоди суворого карантину. Багато хто мусив раптово перемикнутися на роботу з дому; мільйони людей лишилися без неї, а декого підступна хвороба відправила на той світ.

Майбутнє видається непевним. Нам невідомо, коли суспільне життя повернеться у нормальне русло і чи повернеться взагалі, як невідомо й те, які шрами ще лишить по собі пандемія.

І все ж, будемо оптимістами. І я беру приклад з депутата Мукачівської міськради, мого гарного цімбори Олександра Перести (див. фото праворуч), який цьогоріч проробив титанічну роботу щодо будівництва пам’ятника, відкриття музею (на колишньому стадіоні «Спартак», що по вул. Духновича, 93*) та проведення традиційного турніру у честь свого першого тренера Василя Турянчика (18 квітня, неділя, стадіон «Харчовик»).

86-ту весну 17 квітня ц. р. мріє зустріти на місцевому стадіоні «Харчовик» (директор І. І. Левко), де щороку проходить традиційний турнір з футболу серед ветеранів у його честь. Але цього року щодо проведення, він під великим ковідським знаком «?»!.

Перебрався у рідне Мукачево Василь Турянчик, після зіркової кар’єри гравця київського «Динамо. Він і тепер мешкає у чепурному будинку над річкою Латориця»,

Василь Турянчик – справжня легенда українського футболу. З його іменем пов’язують перші успіхи київського «Динамо», чиїм капітаном він був упродовж багатьох літ. Провів у столичному клубі 10 сезонів, зіграв 309 матчів, забив не один вирішальний гол.

Але тепер мало хто пам’ятає, що Василь Юрійович розпочинав свій шлях у великий футбол у рідному Мукачеві, а відтак були ФК «Спартак» Ужгород та Станіслав (Івано-Франківськ), а також армійський клуб Львова. В останній команді перебував майже три роки. Саме тут проявив свій талант бойовитого гравця, який вміє боротися за кожен м’яч і закликає своїх партнерів до цього ж. Тому й капітаном його обирали.

Молодий Турянчик, як кожен закарпатський юнак, з дитинства копкав м’яч у своєму рідному селі Чинадієве, що неподалік Мукачева. Перший тренер, перший на Закарпатті заслужений тренер України Карой Сабо був фахівцем, який прищеплював своїм вихованцям технічний футбол і, мабуть, побачив у Василеві якісь задатки, бо подарував йому свої старі бутси. Василь їх латав-перелатував і вони йому довго служили, поки грав за сільську команду.

Львівська армійська команда виступала у класі «Б», де й ужгородський «Спартак», але за підбором гравців могла б змагатися й класом вище (нагадаю, що у 1955 році за цей колектив грало 11 вихованців закарпатської школи футболу: воротар Ю. Сусла (Перечин) В. Турянчик, А. Ціцей, Д. Ковач, Г. Сайлер, Е. Міраї (Мукачево і район), І. Пажо, С. Асталош, А. Пельчарський, Е. Кеслер та В. Калуя (Ужгород). Недарма з неї постійно забирали в московський ЦСКА провідних вихованців. Тоді до армії забирали всіх молодих перспективних гравців, і коли служба закінчувалася, на них вже чекали представники команд майстрів. Наприклад, 1957 року після кубкового поєдинку у Львові між СКА та московським «Спартаком», нашпигованим олімпійськими чемпіонами, в якому москвичі ледь вирвали перемогу (2:1), сам начальник команди гостей знаменитий Микола Старостін запросив Турянчика до московського «Спартака», але він відмовив. Сільський хлопець завжди мріяв повернутися в рідне Закарпаття і відмовив також армійському начальству, хоч йому вже й офіцерське звання присвоїли. Дійшов до маршальського кабінету (його прийняв тодішній командуючий сухопутними військами, а відтак Міністр ЗС СРСР А. А. Гречко, який тоді опікувався московським ЦСКА – Авт. ), однак таки демобілізувався. І почав грати в Ужгороді в своє задоволення. Не хотів В. Туряничк йти і до київського «Динамо» у сезоні 1959 року. Тоді ця команда не мала тої репутації, яку здобула у наступні роки вже з мукачівцем. Умовляли його – він заперечував, аж поки не пригрозили, що ужгородській команді «не дадуть життя». «Динамо» тоді йшло на останньому місці, шукало шляхів до виходу з кризи. Пошуки вправних гравців на Закарпатті привели до того, що до Києва забрали воротаря Андрія Гаваші, Йожефа Сабо і Василя Турянчика. До речі, у центральній газеті «Правда» (1959 рік) був надрукований матеріал «Кандидати до збірної СРСР». Серед них були і двоє закарпатців – воротар Андрій Гаваші та Василь Турянчик. Останній у складі киян став чотирикратним чемпіоном та двократним володарем кубка СРСР.

Пам’ятаю Турянчика як стовпа оборони, надійного центрального захисника, – згадує його партнер по командах та великий друг Андрій Гаваші, –але починав він і попереду, і забивав чимало голів, бо який закарпатець не мріє про забиті м’ячі. Я, скажімо, за амплуа – воротар, але у 1961 році у складі ужгородської «Верховини» разом з Іваном Пажо та Степаном Варгою стали кращими бомбардирами. Цього сезону навіть відзначився хет-треком. А три голи провів у домашньому матчі з одеським «Чорноморцем».

За ужгородську «Верховину», каже далі А. Гаваші, – Василь Турнячик добре грав головою, часто брав участь у розіграші стандартних положень і забивав свої м’ячі. Головою навчився грати у таких майстрів «Спартака» як Беловарі, Калинова та Товта. Його завжди дратувало, що оборонці допускають багато помилок і команда пропускає м’ячі. А він програвати не любив. Навіть на тренуваннях. Тому визначив своє амплуа на полі: гратиме у захисті з постійними підключеннями у потрібні моменти до атаки. Та про що ми говоримо, будучи чистим захисником, Вася у Донецьку у 1968 році з місцевим «Шахтарем» відзначився дублем. Тоді кияни виграли від господарів 3:2. А допоміг їм це зробити ще один закарпатець, це захисник з Берегівщини Олександр Поллак, який у цей період грав за гірників. Він оформив автогол під завісу матчу….

Чого вартує той гол, який наш герой забив восени 1961 року у ворота московського «Торпедо». Обидва клуби вели боротьбу за перше місце і за кілька хвилин до кінця матчу Василь у стрибку через голову забив гол, який приніс киянам перші золоті медалі чемпіонів. Потім будуть і наступні, але, коли іноді на очі потрапляє хроніка тих літ – то аж мороз по шкірі йде й зараз. То були дійсно незабутні хвилини. Увесь стадіон засвітився саморобними смолоскипами і був такий гамір, що куди там сьогоднішнім трибунам!

До речі, у мене зберігається вирізка зі газети «Радянський спорт» за 12 жовтня 1961 р. Назва матеріалу «Золотий гол В. Турянчика». Москва. Стадіон ім. В. Леніна. 103 тисячі глядачів! (Оце була гра!!!). Витяг із статті: «Йшла 85-та хвилина. Господарі попереду – 1:0. І тут у карному майданчику у важкому акробатичному стрибку, падаючи на спину, Турянчик через себе забиває гол у торпедівські ворота і таким чином зрівнює рахунок….».

Оце був гол, якому журналісти та літописці світового футболу присвятили найбільше матеріалів. Цього року цій турянчиковій бісеклеті (свого часу такий гол забив ще один мукачівець Василь Кобін), як і першим золотим медалям київського «Динамо» – 60-ть. Згадаймо і порадіймо разом з іменинником та всіма любителями «гри мільйонів» про яскраві сторінки крайового футболу.

Василь ГАДЖЕГА,
голова обласного відділення Асоціації спортивних журналістів України

На знімку: 1997 рік. Автор матеріалу (другий ліворуч) у столичному палаці «Україна» під час святкування 70-річчя створення ФК «Динамо» Київ (зліва направо):

Іван Диковець, Василь Гаджега, Георгій Лавер, Андрій Гаваші та змс СРСР Василь Турянчик і Михайло Михалина.

2017 рік. Мукачево. Стадіон «Харчовик». Турнір у честь змс СРСР В. Турянчика. На фото Василь Юрійович з сином Юрієм (праворуч) та внуками.

*Примітка: Мукачівський стадіон «Спартак» урочисто був відкритий 9 травня 1920 року. Цього ж дня відбувся товариський поєдинок між збірними командами Мукачева та Берегова. Історичний матч завершився бойовою результативною нічиє – 1:1 (джерело: книга М. Русина «Мукачево спортивне», вид–во «Елара», 2000, 13 стор.).